Ігорю, що ти придумав? Який ремонт? Тут і так все чистенько, добре. Навіщо даремно витрачати гроші? – Спитала жінка

Василина Петрівна жила сама. Єдиний син одружився та жив зі своєю сім’єю, а чоловік пішов з життя ще 10 років тому.

Одного ранку до жінки завітали непрошені гості, два здоровенних чоловіки, які наполягали, щоб вона впустила їх до квартири.

— Забирайтесь геть! Я нікого не запрошувала. – Намагалась відігнати їх Василина Петрівна. – Хто вас сюди послав?

— Наші послуги замовив Ігор Вікторович. – Відповів один з них.

— Ігор? – Ще більше розгубилася вона. – Але мені він нічого не казав. Що ж це…

Василина Петрівна відчула запаморочення та слабкість. Останнім часом так часто бувало, коли вона починала хвилюватися. Жінка впустила їх до квартири та набрала номер сина.

— Сину, а що відбувається? До мене зараз прийшли якісь люди й стверджують, що їх прислав ти. І що нібито ти збираєшся робити тут ремонт.

— Мам, я ввечері заїду, гаразд? І поговоримо тоді. – Син зовсім не здивувався з того, що почув.

Василина Петрівна поклала слухавку й ще довго не могла зрозуміти, що відбувається.

Увечері приїхав Ігор. Він був напружений, хоч і намагався зобразити на обличчі безтурботну посмішку.

— Ігорю, що ти придумав? Який ремонт? Тут і так все чистенько, добре. Навіщо даремно витрачати гроші? – Спитала жінка, намагаючись спіймати погляд сина.

— Мамо, тут така справа… Розумієш, ремонт потрібен для того, щоб вигідно продати квартиру.

— Продати квартиру? – Здивувалася мати.

— Так. За документами ж вона моя. – Ігор уже не посміхався, а помітно нервував.

— Так, твоя. Але ми з тобою це вже давно обговорили. Я живу тут до кінця, а потім ти можеш робити з нею що захочеш.

— Ну, у комуналці доживеш, а квартиру звільни. Нам із дружиною гроші потрібні. – Заявив син матері.

— Як же так, синку? Ми ж з тобою домовлялися, дай мені спокійно дожити вдома. – В очах матері блищали сльози.

— Ще раз повторюю, нам з Наталкою гроші потрібні. Так що з’їжджай. Кімнату в комуналці ми тобі вже зняли. – Відповів Ігор.

— Щось сталося? Хтось серйозно захворів? Ну, що ти мовчиш? Говори ж, Господи! – Мати схопилася за серце.

— Мам, ну що ти одразу про погане? Нічого не сталося. Ми знайшли дуже гарний будинок. Наташа давно вже марить таким. Та й дітям там рости буде набагато краще.

— Я не хочу й не буду переїжджати. – Твердо заявила мати.

Ігор виправдовував себе турботою про дітей, але Василину Петрівну це не заспокоїло. Він поїхав, а жінка втомлено лягла на диван та заплющила очі. У голові запаморочилось, відчуття тривоги не давало їй спокою. Самопочуття жінки з кожним днем тільки погіршувалось. Проте сину вона ніколи не жалілась.

Через певний час вона все ж таки погодилась на переїзд. Глибока образа на сина не давала їй спокою. Як він міг так вчинити зі мною? Як мені тепер жити? Не раз плакала жінка та жаліла, що виховала такого егоїстичного сина.

Зовсім скоро Ігор з дружиною та дітьми переїхали у новий будинок. Син довго не навідував матір, аж поки йому не зателефонував господар кімнати у комуналці, щоб нагадати про термін оформлення угоди.

— Наталко, що робити? У нас не вистачає грошей, щоб заплатити за кімнату матері. – Схвильовано звернувся чоловік до дружини.

— То нехай свекруха на себе оформить позику в банку, на ній немає ще кредиту. І взагалі — це її проблеми, а не наші.

Ігор зібрався з силами й у найближчий вихідний поїхав до матері, щоб пояснити їй суть проблеми. Але у квартирі Василини Петрівни не було.

— Вибачте, а ви не знаєте, де ваша сусідка, Василина Петрівна? – Спитав він у бабусь, які сиділи у під’їзду. – Я дзвонив, вона чомусь слухавку не бере. І кімната зачинена.

— А ти хто їй будеш? – Запитали ті.

— Я син її, Ігор. – Відповів чоловік.

— Як ще таких синів світ тримає? Ти нормально спиш, після всього, що з матір’ю зробив? І дружина твоя напевно радіє. – Не вгамовувалися бабусі.

— Ви що собі дозволяєте? – Спробував обуритися Ігор, але тут же осікся, почувши наступні слова.

— Вночі відвезли до лікарні твою маму. Біжи, синочку, проси вибачення, якщо встигнеш. – З надією сказала одна з бабусь.

Але Ігор не встиг. У лікарні йому сказали, що його мама відійшла у засвіти дві години тому.
Важко сказати, що він почував у той момент, чи жалів про свій вчинок та чи зробив висновки. Але бабусі під під’їздом ще довго пліткували.