І що ви думаєте, сьогодні я приходжу,а холодильник порожній

– А де все, що я наготувала, Анно? – Звернулася я до невістки, але в мені вже все клокотало.

Я прийшла до дітей сьогодні о 4-й вечора. Невістка вже прийшла з роботи, син ще був на роботі.

На вихідних, коли вона сказала, що буде поститися, що буде дотримуватися посту, я вирішила забезпечити свого сина нормальною чоловічою їжею, поки її вчора не було дома.

Вони з сином були на роботі. Я прийшла і наготувала цілу купу всього. І котлети, і голубці, і плов.

Ковбаси принесла, купила за свої гроші. Пельмені в холодильник поклала, в морозилку, бо у них нічого не було м’ясного. Анна вирішила, що раз вона не буде їсти м’ясного, то і син не буде. Яйця я також поклала.

І що ви думаєте, сьогодні я приходжу, нічого з цього немає в холодильнику. А Анна й каже:

Олено Петрівно, я ж вам казала, що поки я на посту, у нас таких продуктів не буде. Я все віднесла на роботу і роздала людям. Хто не дотримується посту, вони все це забрали. А ви, будь ласка, не качайте права в нашій оселі.

Знаєте, в мені все клокоче. Я оце прийшла додому, сижу, намагаюся заспокоїтися.

І увечері в мене буде серйозна розмова з сином. Якщо його жінка і далі буде себе так вести, я зроблю все, щоб вони розлучилися.

А було все так.

Я стояла посеред кухні, дивлячись у порожній холодильник. Все, що я наготувала для свого сина, зникло. Усередині мене бушував ураган обурення.

— А де все, що я наготувала, Анно? — повторила я, хоча відповідь вже знала.

Невістка стояла переді мною, дивилася на мене з холодною ввічливістю.

— Олено Петрівно, я ж вам казала, що поки я на посту, у нас таких продуктів не буде. Я все віднесла на роботу і роздала людям. Хто не дотримується посту, вони все це забрали. А ви, будь ласка, не качайте права в нашій оселі.

Оселі. В їхній оселі! Я, виходить, чужа людина у домі власного сина?

Я навіть не одразу знайшла, що відповісти. Все всередині бурлило від обурення.

— Ти серйозно? — мої губи ледь не тремтіли від емоцій. — Я, значить, витратила час, сили, гроші, наготувала для свого сина, а ти все просто роздала чужим людям?

Анна зітхнула і глянула на мене так, ніби я мала сама зрозуміти очевидне:

— Так, бо в нашому домі м’яса зараз не буде. Я вас попереджала.

— У нашому домі?! — не стрималась я. — Це мій син, мій єдиний рідний син! Я його годувала все життя, ростила, берегла, а тепер приходжу, і мені тут заявляють, що я не маю права піклуватися про нього?!

Анна не відповідала. Вона просто знизала плечима, мовляв, що тут ще обговорювати.

Я розвернулася і вискочила з квартири, навіть не грюкнувши дверима, бо не хотіла показувати, наскільки мене трусить.

Додому я дійшла, мов у тумані. В голові крутились думки, що мій син, мабуть, навіть не знає про цей «подвиг» своєї дружини.

І якщо не знає — то що він скаже, коли дізнається? А якщо знає? Якщо він змирився і йому байдуже?

Вечір тягнувся нестерпно довго. Я чекала на дзвінок від сина, чекала, що він скаже хоча б слово, виправдає мене, обуриться, підтримає. Але телефон мовчав.

Я не витримала і сама набрала його номер.

— Мамо, привіт, — відповів Арсен буденно.

— Ми маємо поговорити, — одразу випалила я.

— Мамо, я зараз зайнятий, можемо потім?

— Ні, не можемо! — я вже не стримувалась. — Твоя дружина взяла і роздала все, що я приготувала для тебе!

На тому кінці дроту запала тиша. Я чекала, що Арсен обуриться, що підтримає мене. Але його відповідь мене просто добила:

— Мам, ну, вона ж дотримується посту.

— Синку, ти що, серйозно? — я відчула, прилило до обличчя. — А ти? Ти теж постишся?

— Ні. Але це її вибір, і я його поважаю.

— І ти не проти, що вона вирішує, що ти можеш їсти, а що ні?! Що вона просто викинула твою їжу?!

— Мамо, ну годі, — він вже говорив втомлено. — Вона не викинула. Вона віддала тим, кому треба.

— Тобто, тобі і твоїй матері нічого не треба? Ти що, геть не розумієш? Це не повага!

Він мовчав. Я теж.

А потім я сказала те, що давно вертілося в голові:

— Якщо вона так і далі буде себе вести, я зроблю все, щоб ви розлучилися.

Я чекала, що він вибухне. Що почне хоча б захищати її. Але його голос був тихий і холодний:

— Мамо, якщо ти так думаєш, то, може, нам з тобою теж варто трохи менше спілкуватися?

Я мало не впустила телефон. Це що, мій син зараз мені таке сказав?

— Ти серйозно? Ти готовий заради неї відмовитися від мене?

— Мамо, я просто не хочу, щоб ти лізла в наше життя. Ми дорослі люди. Ми самі вирішимо, що і як нам робити.

Я поклала слухавку, бо вже не могла цього слухати.

А тепер сиджу і думаю: де я помилилася? Як сталося, що мій син став мені чужим? І що мені робити тепер?

Всім безмежно буду вдячна за підтримку і якісь поради.