– Навіщо тобі та квартира? Висилай гроші, я наш будинок розбудую, будемо разом жити, – запропонував син

– Уявляєш, так і сказав – мамо, на Великдень не приїжджайте, – з розпачем ділиться своїми проблеми Ольга з подругою. В неділю вони вийшли в парк на Ребібії, щоб обговорити план поїздки додому на свята.

Але тут Ольга заявляє, що певно додому не поїде, бо син не хоче, щоб вона приїжджала.

– Уявляю, як тобі зараз. Прикро таке чути, але ти ж не збираєшся йти на поводу забаганок сина? – каже Ірина, яка має заробітчанського стажу вже понад 20 років, і чужих історій наслухалася багато, і свого власного багато пережила, тому якщо і давала поради – то з досвіду і дієві.

Ірина познайомилася з Ольгою вже в Італії, але в розмові зʼясувалося, що вони з одного району, з сусідніх сіл, тому додому на свята завжди разом їздили.

У Ольги вдома залишився син. Вона його сама ростила, і лише коли син одружився, вона, щоб їм з невісткою не заважати, ну і не без того, щоб допомогти, наважилася їхати в Італію на заробітки.

Син наче зрадів такому рішенню, бо давно хотів машину.

– Мамо, ти ж купиш мені машину? – прямо запитав син, коли відправляв Ольгу на заробітки.

Ольга хотіла його переконати в том, що краще зло б спочатку про дім подумати, а потім вже про авто, але син її переконав, що це його давня мрія, і до того ж, маючи машину він швидше знайде роботу.

Відмовляти єдиному сину Ольга не звикла, тому пообіцяла йому машину.

– Яка ще машина? Ніхто так не робить, спочатку будинок чи квартира, – порадила Ірина Ользі, коли почула про її плани. – Ольго, ти не про сина думай, а про себе, бо залишишся ні з чим, – додала вона.

Ольга розуміла, що подруга права, і що в неї більше досвіду у цих справах, але таки вирішила що машину сину вона купить, бо ж уже пообіцяла.

А подрузі вона дала слово, що тепер буде всі зароблені гроші собі на квартиру відкладати.

Син радів машині, поки не зрозумів, що мама більше не збирається йому нічого давати.

– А за що я жити буду? Та навіть машину треба за щось заправляти, – став обурюватися син.

– Ти ж казав, що таксувати підеш, – нагадала Ольга. – Сину, я не можу все життя на тебе робити, мені і про себе треба думати.

– Навіщо тобі та квартира? Висилай гроші, я наш будинок розбудую, будемо разом жити, – запропонував син.

Перш ніж прийняти рішення, Ольга вирішила приїхати додому у відпустку і на все подивитися. Невістка з нею майже не говорила, навіть не віталася зранку. Сина весь день не було, а ввечері повертався з роботи і навіть не питав як у мами справи.

– Права ти була, Ірино. Не потрібна я свої дітям. Треба таки нам окремо жити, тому буду складати собі на квартиру, – прийняла рішення Ольга.

Весь рік сину вона нічого не відправляла, і їй вдалося скласти непогану суму. А коли вона зателефонувала сину і сказала, що приїде на Великдень додому, він їй прямо відповів, що нема їй чого їхати, їх вдома не буде.

– У неї нема для нас грошей, а в нас нема для неї часу, – почула у слухавку слова невістки Ольга.

– Ольго, будинок досі твій? Твій. То ти їдеш не до сина з невісткою, а до себе додому. Не буде їх, не біда, до мене на Великдень приїдеш, а потім я до тебе, не хвилюйся, не пропадем, – каже Ірина.

Ольга сказала, що ще подумає. Воно все так, вона точно не пропаде, просто прикро усвідомлювати, що дітям потрібна не ти, а гроші. Чому син, який отримав від неї і будинок, і машину, не відчуває вдячності, а хоче ще більше? Чому ті заробітчанки постійно всім щось повинні?