А що сказати, вона вже приготувала. Хоча що вигадувати?

Костянтин повернувся додому о пів на сьому. По звуках, які долинали з кухні, він зрозумів, що Галя – його дружина – знову не в настрої.

Чоловік роздягнувся, вимив руки та зайшов в кімнату сина – там нікого не було.

– Галю, а де Юрко? – Запитав він, зазирнувши на кухню.

– Мати приїжджала, забрала його в селище. Мені хоч якесь полегшення – все менше клопоту, – відповіла дружина.

– Та який з ним клопіт? Юрка цілий день у садочку. Ми з ним сьогодні хотіли корабель до кінця зібрати.

– Встигнете зібрати. Іди їсти.

Костянтин сів за стіл. Дружина поставила перед ним тарілку, налила в кухоль окріп, кинула в неї чайний пакетик.

Чоловік глянув спочатку в тарілку, потім на дружину, але промовчав і почав їсти.

Галя вже третій день поспіль подавала йому макарони із сосискою, а до чаю – сухарики. Звичайно, Костянтин міг би обуритися, але не став, бо чудово знав, що нічого іншого на столі не з’явиться, а скандал на весь вечір буде йому забезпечений.

Поки чоловік їв, Галя стояла, притулившись до холодильника і дивилася на його коротко пострижену потилицю.

Як вона його ненавиділа! І ця потилиця, і відстовбурчені вуха, і згорблені плечі. І його мовчання вона теж ненавиділа.

– Невже й сьогодні промовчить? – подумала жінка. Вона чекала, що сьогодні чоловік висловить невдоволення вечерею, і тоді вона зможе відповісти йому.

А що сказати, вона вже приготувала. Хоча що вигадувати?

– Вечеря тобі не подобається? – думала сказати йому Галя. – М’яса тобі хочеться? А ти на м’ясо заробив? А ти на нормальну квартиру заробив?

– Цю двокімнатну будку в тридцять вісім квадратних метрів ти називаєш квартирою? Та у нормальних квартирах кухні такого розміру. І навіщо я за тебе заміж вийшла?

– В місто захотілося! Недолуга! Он, Мишко Савельєв – простий механік, а двоповерховий котедж собі у селищі збудував! А ми копійки рахуємо. Ти мені все життя зіпсував. За що мені таке покарання?!

Галі сьогодні дуже хотілося влаштувати чоловікові скандал. Привід був простий: мати, яка приїхала з селища за онуком, розповіла їй, що дружина Мишки Савельєва – Катерина – подарувала йому другого сина.

А мати Катерини похвалилася, що чоловік подарував дочці золоті сережки.

– Пощастило Катерині: і Мишко їй у чоловіки, і двоповерховий котедж, і сережки за сина, – думала Галя. – Несправедливо!

Адже Мишко міг подарувати і їй сережки, причому ще шість років тому. Але не схотів. А коли дізнався, що вона в положенні, сказав, щоб сама проблему вирішувала, а його в цю справу не вплутувала.

От і довелося Галі, щоб прикрити гріх, терміново виходити за Костю. Він за нею вже давно ходив – заміж покликав, а вона його висміяла. Тоді він будинок батьківський продав, купив у місті квартиру та поїхав – образився.

А того разу приїхав у селище до брата двоюрідного на весілля. Галя була подружкою нареченої, і Костя з неї весь вечір очей не зводив.

А коли вранці в одному ліжку з нею прокинувся, одразу заміж покликав. Вона, звісно, ​​погодилася. У місто з ним поїхала.

А як він радів, коли Юрко на світ з’явився! З роботи з усіх ніг утік – і одразу до сина. І купав його сам, і ночами вставав.

Спершу вони нормально жили. Поки Юрко був маленький, Галя не працювала, потім влаштувалася консьєржкою в новий будинок неподалік.

Якось одна жінка, яка жила на дев’ятому поверсі, попросила:

– Галю, ми на два тижні летимо на Кубу. Ви не могли б, доки нас не буде, поливати мої квіти? На жаль, мені нема кого більше попросити. Раз на три дні буде цілком достатньо.

Галя погодилася – полити квіти зовсім не складно, тим більше, що господарка їй за послугу п’ять тисяч дала. Але після першого ж візиту до квартири, Галя втратила спокій.

Такі квартири вона бачила тільки в кіно: три кімнати були обставлені начебто просто, але так, що око неможливо було відірвати.

Галя пройшлася всіма кімнатами, зазирнула на кухню, у ванну і навіть у туалет. Вона нічого не чіпала, не відчиняла шаф і комодів, вона просто дивилася.

Їй було дуже цікаво, де ця жінка та її чоловік працюють, скільки вони заробляють, що можуть дозволити собі двотижневу відпустку на Кубі, таку квартиру та дві машини.

Галя бачила, як подружжя, виходячи з дому вранці, сідало кожен у свій автомобіль.

Коли вона повернулася додому, їх із Костею квартира видалася їй тісною та убогою.

Цього вечора Галя влаштувала чоловікові грандіозний скандал. «Жебрак невдаха», «нікчемний чоловічок» – це були найпристойніші слова, які довелося вислухати Костянтину.

Вона знала, що не має рації. Костянтин працював електриком на заводі та приносив додому двадцять тисяч.

Для обласного міста це була не найгірша зарплата. Галя отримувала близько десяти тисяч. Жили на зарплатню Кості. Свою Галю не витрачала – відвозила матері, накопичувала.

– Навіщо ти одружився, якщо не можеш утримувати сім’ю? – продовжувала кричати вона. – Подивися, як ми живемо! Та хіба це можна назвати життям? Ми просто існуємо!

Костянтин, як завжди, мовчав, і це ще більше дратувало Галю. Вона намагалася роздратувати чоловіка, вразити його, зачепити якнайсильніше.

Такі скандали відбувалися в них тепер регулярно.

Але сьогодні Костянтин не витримав, схопив куртку та вискочив надвір. Йти йому було нікуди, чоловік добрався до сусіднього скверу і сів на лаву.

Спочатку він просто сидів і дивився на людей, які проходили повз нього. Люди були різні: і закохані парочки, і молоді матусі з візками, і сім’ї з дітьми.

Костянтин дивився на них, та намагався уявити, як живуть ці люди. Ось жінка котить візок із малюком.

Поруч із нею йде чоловік – він тримає за руку хлопчика років п’яти. Про щось розмовляють, усміхаються. Цікаво, чи у них теж бувають сварки?

– А ми з Галею вже давно так не гуляли та не розмовляли, – подумав Костянтин. – Ми з нею взагалі давно ні про що не розмовляли, окрім грошей.

Додому він повернувся лише о пів на дванадцяту. Галя не спала, дивилася телевізор.

– З’явився? – Запитала вона. – Спиш сьогодні у дитячій.

– Ні, – сказав чоловік. – Я сплю на своєму місці. А ти, якщо хочеш, можеш спати де завгодно.

Галя такої відповіді не чекала. А чоловік взяв пульт, вимкнув телевізор і сів навпроти неї:

– Загалом так: якщо ти не хочеш жити по-людськи, то розлучатимемося. Завтра зберемо документи, які треба, і подамо заяву до суду.

– Ти що – блекоти об’ївся? Який суд? Я тобі розлучення не дам! – обурилася Галя.

– Даси, Галю, нікуди не дінешся. Та й навіщо нам разом жити? Я вже тебе не кохаю. Ти мене ніколи не кохала.

– Так що розійдімося по-доброму, не будемо один одному життя псувати. Збирай речі та повертайся до селища.

– Ти з глузду з’їхав? Нікуди я з міста не поїду. Що я в селищі робитиму?

– Жити ти там будеш, Галю. Нарешті звільнишся від такого невдахи, як я, від лоха, який зіпсував тобі все життя.

– Може, знайдеш собі когось, хто тебе так не дратуватиме. Тож збирай речі. На роботі попередь, що звільняєшся.

Костянтин підвівся, пішов на кухню і зробив собі чай та бутерброди. Коли він повернувся до кімнати, Галя вже розібрала диван і лягла.

Він роздягнувся, ліг поряд і на диво швидко заснув.

А Галя не спала. Вона гадала, що робити. Розлучитися з Костею вона була не проти. Але повертатися в селище їй не хотілося.

І справді: що їй там робити? Роботу вона знайде, а ось особисте життя, навряд чи влаштує. І Михайла з дружиною зустрічати доведеться, щастям їх милуватися.

Коли наступного дня Костянтин прийшов із роботи, крім дружини, на нього чекала теща.

– Юра де? – Запитав він.

– З дідом лишився. Ти що це таке вигадав? Яке розлучення? – Почала обурюватися теща.

– Звичайне розлучення! Набридло мені щодня слухати скандали, які ваша дочка влаштовує. Я також людина і хочу жити нормально!

– Хочеш, щоб син без батька ріс?

– Я можу Юру собі залишити, – відповів Костянтин.

– І не мрій! – Вигукнула Галя.

– Розмова закінчена. Я усі документи зібрав, усі копії затвердив. Завтра віднесу до суду.

– А я буду проти! – заявила Галина. – Навіть на суд приходити не стану!

– Раз не прийдеш, два не прийдеш, на третій раз все одно розведуть, – сказав чоловік.

– А ми з Юрком не випишемося з квартири, – заявила Галя.

– Сина я не збираюся виписувати, а тебе зможу зняти з реєстрації, адже ти вже не будеш членом моєї родини.

Костянтин не тягнув і наступного дня подав документи до суду.

Галя зрозуміла, що чинити опір марно, і прийшла і на перше засідання, і на друге, на якому їх таки розлучили.

Після розлучення Галя разом із сином повернулася до батьків – зрозуміла, що на свою зарплату у місті їй не вижити.

– Май на увазі, я на аліменти подам, – пригрозила вона колишньому чоловікові на прощання.

– Подавай, маєш право. Хоча я від сина відмовлятися не збираюся і допомагати йому завжди буду. І відвідуватиму стану, і до себе на канікули забиратиму, коли до школи піде. А підросте, може, взагалі до мене переїде.

– Тримай кишеню ширше! Сина йому! Та Юрко взагалі не твій син! – несподівано для себе вигукнула Галя.

– А я завжди знав, що його батько – Михайло Савельєв. Але тоді я тебе дуже кохав, і це мене не хвилювало. А зараз, Галю, ти мені зовсім чужа людина! А Юрко – мій, і завжди моїм буде!

Що сказати – за що боролася…

Як ви вважаєте, слушно вчинив Костянтин?