Однак на Ларису чекав новий удар. Їй зателефонувала подруга, яка працювала в одному із місцевих кафе

“Сестричка від чужої тітки…

– Ти ж казала, що вибачила мені!

– А ти казав, що берегтимеш мене, а не тягатимеш до мене в дім свою доньку від коханки, – тихо, але сердито відповіла Лариса.

Вона стояла біля раковини й нервово намивала дві маленькі миски, хоч ті вже були чистими. Лариса ніяк не могла заспокоїтися.

Сьогодні чоловік зробив їй «сюрприз»: повіз їхню спільну дочку, Дашу, на прогулянку, а повернувся вже з двома дівчатками. Друга – Таня, його донька від коханки.

Дівчатка щойно поїли й побігли грати в дитячу. Мало того, що Ларисі й так було боляче бачити Таню, то ще й Даша була в захваті від нової знайомої.

Даші було майже шість років і, як і багато дітей, вона мріяла про сестричку. Дівчинка не розуміла, що перед нею – живий доказ зради її батька.

– Мамо, мамо! Ми тепер із Танею найкращі подружки! Я їй читатиму книжки, кіски заплітатиму, іграшками ділитимуся. Можна вона до нас ще прийде? – жалібно попросила Даша за обідом.

Ось тоді Ларисі стало по-справжньому боляче, бо, якщо вона відмовить, то буде поганою для дочки. Чоловік поставив її, м’яко кажучи, у вкрай незручне становище.

– Ну, не можу ж я відмовитися від неї! Все-таки вона моя дочка, – прошипів Вова у відповідь, намагаючись зробити так, щоб дівчатка їх не почули.

– А я – твоя дружина! – Лариса ледве трималася: хотілося жбурнути в чоловіка мискою.

Все почалося вісім років тому. Тоді Ларисі пророкували блискучу кар’єру: вона навчалася у престижному університеті, та була на доброму рахунку у викладачів.

Але у житті з’явився Вова. Через кілька років все її майбутнє перекреслили дві смужки.

– Ларисо, ми впораємося, ну чого ти переймаєшся, – переконував її чоловік, коли вона роздумувала, чи варто залишити дитину.

– Ти хоч уявляєш, що це таке? Мені доведеться відмовитись від навчання… Та й взагалі від усього! Я буквально повисну у тебе на шиї. Ти готовий до цього?

– Готовий. Виходь за мене заміж. Будуватимемо сім’ю разом.

У глибині душі, звісно, їй хотілося, щоб Вова взяв на себе відповідальність. Напевно, саме тому вона й погодилася.

Але, як це часто буває, сім’ю почав підточувати побут. Тепер їхні вечори були зайняті не фільмами та щирими розмовами ні про що, а готуванням, прибиранням та Дашею.

Лариса мало з ніг не падала, бо дівчинка була дуже тривожною і вимагала майже цілодобової уваги. Тут Вова і почав віддалятися.

Він почав менше спілкуватися з Ларисою, припинив обіймати, холодно реагував на дотик. Часто вдавав, що йому не до ніжностей, що він поспішає. Додому приїжджав пізно ввечері.

А якось хильнув і зізнався дружині.

– Ларисо… Я завжди вважав себе людиною порядною, а виявилося, що я, – порядна свиня. Зрадив я тобі. Каюсь. Вибач мені?

Того дня весь світ для Лариси впав. Було все: плач, крики, битий посуд. Жінка не знала, що робити.

Вона пішла до матері за порадою. Порада Ларисі, звичайно, не сподобалася, але прозвучала розумно.

– У тебе маленька дитина на руках і ні освіти, ні досвіду роботи. У мене роки вже не ті, щоб повністю взяти Дашу на себе, а на одну мою зарплату ми не проживемо.

– Ти подумай, Ларисо. Гуляють майже всі, а це бодай батько, з ним онучку не страшно залишити, – сказала мати.

Лариса зрозуміла, що допомоги чекати нема звідки. Мама, може, і забере внучку поняньчитися на кілька годин, але не більше. При такому розкладі, краще сидіти й не смикатися.

Довелося терпіти. Чоловікові вона, звичайно, сказала, що вибачила, хоча насправді вважала, що пробачити таке неможливо. Можна лише залишитися поряд і вдавати, що все нормально.

Кілька років минули відносно тихо та мирно. Тепла у стосунках уже не було, але вони абияк навчилися терпіти один одного.

Однак на Ларису чекав новий удар. Їй зателефонувала подруга, яка працювала в одному із місцевих кафе.

– Слухай, Ларо… Я тут твого чоловіка у нас бачила, – невпевнено почала та. – Був він із якоюсь дівчинкою, маленькою.

– Прям колотився з нею… ну… як батько. Не знаю, може це зовсім не те, про що я подумала, але я вирішила, що ти повинна знати.

Так і з’ясувалося, що Вова не просто зрадив Ларису, але ще й охазяйнувався дитиною на боці. Дружина, зрозуміло, дізналася про це останню.

– Ларисо, я розумію, як все це виглядає… Так, те, що сталося між мною та Світланою, – це помилка. Але Таня…, вона ж не помилка. Вона дитина, моя кревна. Я маю брати участь у її вихованні!

У Лариси заходили жовна, але вона проковтнула і це. Добре, нехай зустрічається з цією дівчинкою, хай допомагає. Зрештою, не може ж вона його замкнути вдома?

Але тепер чоловік перейшов усі межі. Лариса розуміла, що не повинна відчувати негативу до дівчинки.

Таня ж ні в чому не винна. Але, на жаль, Лариса не була святою і відчувала лише пекучу ненависть. Причому, і до чоловіка теж.

– Мамо, дивись, це Таня! Вона моя сестричка! – радісно сказала Даша ще з порога, коли батько привіз їх.

Лариса тоді спочатку змінилася в обличчі, потім натягнуто посміхнулася. Заради доньки. Заради того, щоб вона була щасливою і не нервувала.

Однак під цією усмішкою закипав цілий вулкан емоцій. Раніше у Лариси був хоч якийсь особистий простір, а тепер чоловік вдерся в останній.

До того ж Вова брудно маніпулював нею.

– Я все це роблю заради Даші! Вона ж так хотіла, щоб у неї була сестра… Пам’ятаєш? – продовжував виправдовуватися він.

– Пам’ятаю. Тільки не пам’ятаю, щоб вона тебе просила з чужими тітками спати, — Лариса намагалася зберігати спокій, а потім все ж таки спалахнула.

– Блін, Вова! Ти реально не бачиш проблему? Ти приводиш до мене дівчинку, яка з’явилася в результаті твоєї зради, і ще й просиш дивитися на це, як на вигідну обставину!

– Ну, вона ж не винна!

– Зате ти винен! І не лише в тому, що вона існує. Ти не мав права вплутувати в це мене та нашу дочку!

Лариса не витримала. Вона більше не мала сил пояснювати очевидне. Вона просто розвернулась і пішла до спальні, залишивши дівчаток на чоловіка.

У ній наче щось остаточно зламалося всередині. Якщо після зізнання у зраді її ставлення до чоловіка похитнулося, то зараз воно зовсім розбилося вщент.

Свого часу вона залишилася поряд з Вовою, щоб зберегти батька для доньки. А чи потрібний дочці такий батько, який ставить її психіку під загрозу? Адже він буквально зробив Ларису заручницею дитячих почуттів.

У пам’яті спливли слова матері.

– Молодець. Зберегла сім’ю, все пережила. Ти в мене сильна, – похвалила вона Ларису одного разу.

Але Лариса більше не хотіла переживати. Вона хотіла жити. Вова ж продовжував стояти на своєму, брав дівчат на спільні прогулянки, привозив Таню до їхнього будинку і навіть не намагався вдатися до почуттів дружини.

Тому після чергового нагадування про нагуляну дитину Лариса просто вирішила діяти.

Того дня Даша підійшла до мами із малюнком. На ньому було дві дівчинки, які трималися за руки. Обидві з посмішками та бантиками. Під кожним підписом: Даша та Таня.

– Мамо,- тихо спитала вона,- ти ж не проти, що тепер у мене є сестричка? Просто мені здалося… ти не дуже рада.

– Доню, – Лариса аж завмерла, не знаючи, як усе це пояснити дитині. – Сестричка, – це добре. Але сестрички мають бути від однієї мами, а не від різних.

Даша опустила погляд. Вона поки не розуміла, що таке зрада. Розуміла лише, що Таня не подобається мамі.

– Може, виросту – зрозумію, – зітхнула вона.

Даша завжди говорила так, коли йшлося про якісь складні для неї речі.

– Сподіваюся, ти ніколи цього не зрозумієш… – погляд Лариси був теплий, але сумний.

Після цього Лариса вирішила поговорити з Вовою.

– Я втомилася вдавати, що все гаразд, – спокійно почала вона після вечері.

Вова напружився: цей спокій лякав його більше гніву.

– Я втомилася терпіти, стискати зуби, ковтати твої плювки в мене, – продовжила Лариса. – Не хочу торкатися наслідків твоїх помилок. Я не проти дітей.

– Я проти того, на що ти перетворив наше життя. Спочатку ти позбавив мене спокою, сну та довіри. Тепер ти позбавляєш мене довіри дочки.

– Я не хочу жити та боятися, що в нашому будинку намалюється чергова тінь із твого минулого з лялькою в руках.

– Тобто ти хочеш розлучення? – тихо спитав він, опустивши голову і зчепивши пальці в замок.

– Так. Я хочу волі. Я на це заслужила!

Розлучення пройшло без зайвих драм. Даша залишилася жити із мамою. Спочатку дівчинка сильно засмутилася і навіть злякалася, але згодом звикла.

Загалом для неї нічого не змінилося: більшу частину вільного від садка часу вона проводила з мамою, а з батьком періодично бачилася у вихідні.

Тепер у Вови були дві дочки від колишніх жінок. Він більше не привозив Таню до Лариси, та брав однакову участь у житті дівчаток. Це здавалося справедливим.

Лариса ж вчилася жити без огляду на привидів минулого. Вона не намагалася забути про пережите. Вона збиралася будувати майбутнє з урахуванням нехай і негативного, але досвіду…