– Я знаю, – сухо вимовила Катерина
– Катю, про які гроші він говорить? – обурилася Зоя Михайлівна.
– Як тільки язик повернувся таке сказати? – підтримав дружину Андрій Євгенович.
А Катя дивилася на чоловіка, перебуваючи в легкому шоці.
– А що ви доньку свою питаєте? – з усмішкою запитав Юра. – Гроші-то не її! Мої! А ось її життя дуже залежить від цих грошей!
– Ти її чоловік, вона твоя дружина, – промовила теща, – от і заробляй на сім’ю! Чого ти в наші гаманці поліз?
–
– Ага! – Юра посміхнувся і нахилив голову трохи набік. – Тобто, зараз ви визнаєте, що ми окрема сім’я? І наші проблеми – це виключно наші проблеми?
– Природно! – підтвердив тесть. – Завжди так було!
– А чому, коли ви в мене гроші позичали, стверджували, що ми всі – одна велика сім’я? – поцікавився Юра.
– Ні, ну, ми всі сім’я, звісно, – зам’ялася теща, – але фінансові питання…
– І чого ж ви до мене по гроші приходили?
Зоя Михайлівна зависла. Поглядала на чоловіка, але Андрій Євгенович розгублено знизував плечима.
– Гаразд, міркуйте поки що, – сказав Юра. – Продовжимо опитування присутніх. Славко!
– А чого відразу я? – обурився брат Юри. – Я взагалі не в курсі!
– А я тобі розповім! – кивнув Юра. – Ти мені брат. Ти брав у мене гроші в борг! Тепер я хочу, щоб ти мені гроші повернув! Так зрозуміло?
– Ти чого? – здивувався Славко. – Гроші з мене вимагаєш?
– А ти здогадливий, як ніколи! – сказав Юра. – Саме, вимагаю!
– І де мені їх узяти? – Славко відвів очі.
– Ти ж позичав на розвиток бізнесу? Я не знаю, що ти там розвивав, але бізнес твій працює. От і виведи з нього гроші, що мені винен, і працюй далі!
– Як же я виведу? У мене ж тоді все розвалиться!
– Славко! Мені це нецікаво! – вимовив Юра. – Я, вважай, дав тобі кредит. Безвідсотковий, між іншим! Ти вклав у бізнес. Значить, мав розуміти, що ці гроші доведеться віддавати!
Час настав, хоча й розписка, що ти мені написав, трохи прострочена. Але, не хвилюйся, до суду я з нею можу ще піти!
Там давність три роки, а минуло поки що тільки два!
– Ти на мене в суд подаси? – вигукнув Славко. – Ти взагалі нормальний? Ти ж мій брат!
Я взагалі думав, що ти ту розписку навіть зберігати не будеш! Ми ж брати! І не борг це був, а допомога старшого брата молодшому!
– Славко! А ти нічого не переплутав? – Юрій підвищив голос. – Спочатку розмова була про борг! Я б тобі не став дарувати півмільйона, навіть якби ти мені був тричі брат!
До речі, на розписці наполіг ти! А я повірив у твою чесність і благородство. А тут, виявляється, що ти весь цей час вважав це подарунком! Не було б розписки, так, можливо, і стало б. У сенсі, фіг стягнеш! А тут! Сам Бог велів тобі борги повертати!
– І який ти після цього брат? – ображено відвернувся Славко.
– Справедливий! – відповів ЮрІй. – Тим паче, тоді в тебе була потреба, а тепер у мене! І я не прошу твого, я просто хочу отримати своє! І, якщо буде треба, піду до суду!
– Ну, і йди! – фиркнув Славко.
– Зрозуміло, – кивнув Юра. – І ти поки поміркуй! – Тепер до вас! – Юра повернувся до останньої учасниці застілля. – Тітонько Олено, тема зборів зрозуміла, чи мені варто пройтися по фактах.
– Ось яким ти став, – заридала тітка Олена, – жадібним і нехорошим! Добре, що сестра моя, матінка твоя, не дожила до цього дня! Царство їй Небесне, не побачить вона, яким її синочок старший став!
– Тітонько Олено, – рубаючи слова на склади, вимовив Юрій, – ви особливо не смикайтеся! Ваша розписка теж жива! Тільки й чекає своєї черги. І позовна давність там ще шість місяців! Навіть із судовою тяганиною з вас ці гроші знімуть!
– А де ж я візьму такі гроші? – тітка Олена розплющила в жаху очі.
– Квартиру ви доньці купили? Купили! – влаштував Юра пробіжку по фактах. – Заміж доньку віддали? Віддали. Молоді там пожили? Пожили!
Потім донька ваша розлучилася? Розлучилася! До вас назад повернулася? Повернулася! Квартиру здаєте? Здаєте! Ось у вас неврахований дохід, якщо ви свою доньку на роботу не відправите!
А квартиру і продати можна, щоб її потім не продали за сумою боргу!
– Усе-то ти знаєш! – проворчала тітка Олена. – Шпигун!
– Я, як би, стежив за своїми інвестиціями! – усміхнувся Юрій. – Шкода, що вони були безвідсоткові. Але це я вже якось переживу!
А ось те, що мені доводиться свої кровні через суд вибивати – це вже перебір!
– Як ти взагалі можеш бути таким? – вигукнула тітка Олена і відвернулася.
– Теж треба час для роздумів? – запитав у тітки Юра. – Міркуйте! Цього вам ніхто не заборонить! А з тих, хто задумався раніше, з’явилися думки?
Юра подивився на брата, потім на тещу з тестем.
Славко, відвернувшись, колупав нігтем спинку стільця, а теща з тестем активно шикали й жестикулювали доньці.
Катя виблискувала очима і теж щось говорила одними губами.
– Катерино, можна вголос, – сказав Юра, бачачи німий спектакль.
– Юро, якось це неправильно, – вимовила вона стримано.
– Що неправильно? – невдоволено запитав Юра. – Ці, з дозволу сказати, родичі позичили досить значні суми! І при цьому самі писали розписки! А зараз нам із тобою потрібні гроші!
– Але навіщо ж так? – сказала Катерина і відвела погляд. – Можна ж було якось інакше!
– Пробачити? – Юрій розсміявся. – Такі суми не прощають! І не забувають!
– Ну, Юро! – Катя ніжно подивилася на чоловіка.
– Що, Юро? – він починав злитися. – У мене бізнес прогорів! І не просто прогорів, а з величезними боргами! У мене навіть права забрали, поки я борги не виплачу!
Так, я влаштувався на роботу. На шістдесят тисяч! Але в мене будуть половину забирати в рахунок боргу! І багато ми з тобою проживемо на тридцять тисяч?
Ні, якщо ти наполягаєш на прощенні, питань немає, виходь на роботу!
– Юро! – гидливо вигукнула Катерина.
– Про братика з тіткою ти вже чула, а про твоїх маму з татом, я можу нагадати! – Юрій склав руки в замок і поклав перед собою на стіл. – Коли твоєму татові захотілося машину купити, він до мене прийшов!
Сам розписку пропонував написати. І хто подумати міг, що він вісімдесят відсотків вартості машини позичатиме? І клявся, що за п’ять років усе поверне! Тільки, щось, поки що ні копійки не віддав.
Мама твоя ремонт на дачі робила, та гроші в неї закінчилися! І знову вона на моєму порозі! І теж із розпискою. Позичила стільки, що можна було стару дачу знести й нову побудувати!
– Я знаю, – сухо вимовила Катерина.
– От мені цікаво, вони так сміливо позичали, бо повертати не збиралися?Чи розраховували, що ти мене вмовиш не стягувати борги? Чи я мав забути? – з примруженням холодних очей, засипав Юрій дружину запитаннями.
Катя цокнула язиком, але відповідати не стала.
– А-а, я зрозумів! – Юрій ляснув долонею по лобі. – Я повинен був їм пробачити, тому що ти моя дружина! – Юра встав.
– Так от, дружино! Якщо вони гроші не повернуть, то жити нам буде нема за що! І які в тебе думки з цього приводу?
– А які в мене мають бути думки? – запитала Катерина з викликом. – Вони ж у тебе просили! Міг би не давати!
– Провалитися мені на цьому місці! – крикнув Юра. – А ти згадай, скільки вони в нас перехоплювали до зарплати? Скільки треба було додати, бо банк гроші притримав?
І скільки було так, що треба було дрібнички підкинути, бо відклали на важливе?
А ще згадай, коли я намагався відмовити, які ти мені сцени закочувала! Це ж рідня! Це ж сім’я!
– Але братові ж із тіткою ти давав! – використала Катерина дитячу відмовку.
– Катю, а я не чіпляюся до тих боргів, які обіцяли повернути на словах! Тільки за розписками! – зауважив Юра. – А якщо згадати, то там одразу можна розписки на два множити!
Катерина підібгала губи і втупилася в стіл.
– Хто до чого додумався? – запитав Юрій у присутніх. – Повинні розуміти, що в мене сім’я! І мені її треба годувати.
А я, як глава сімейства, чоловік і батько, не можу залишити свою сім’ю голодними і холодними, коли є люди, які мені винні гроші!
У кімнаті повисла напружена тиша, яка загрожувала вибухом. Але поки вибуху не було, варто розповісти, що було до цього самого моменту.
Різниця у віці майже в десять років не стала на заваді шлюбу Юрія і Катерини.
Юра був молодим бізнесменом із палаючим поглядом, невгамовною енергією і бажанням заробити багато і навіть більше. Він цілеспрямовано не порушував закон і чесно платив податки.
Нехай із таким підходом заробити багато не судилося, але можливості ніхто не скасовував. А Юра вірив, що заробить.
– Тільки працювати треба, а не шукати причини, чому не виходить!
На початку було важко, потім – не просто. А згодом, набагато легше. Репутація – велика справа! Йому вірили і з ним працювали.
Копійка приростала до копійки. А в шлюб Юрій увійшов уже зі стабільним доходом і непоганою матеріальною базою.
А Катерину він обрав за красу і ніжність. Працювати після інституту вона ще не почала, ніякими екстравагантними захопленнями не страждала, чогось карколомного не досягла.
Поки що вона була просто вродлива, молода і радісна. Цим вона й привабила Юру.
Звісно, він створив їй тепличні умови. Оточив турботою і любов’ю. Ну й грошей вона не потребувала.
Від великого кохання з’явився син, потім ще й донька.
У світі жорстокого бізнесу дім для Юри став віддушиною й острівцем щастя. Додому він повертався завжди з посмішкою, залишаючи за спиною все, що цю посмішку з його обличчя стирало.
Світ бізнесу і грошей жорстокий. Він одразу б’є рожеві окуляри, привчаючи до жорстокої реальності.
Юрій одразу зрозумів, коли він зароблятиме більше середнього, до нього вишикується черга з родичів із простягнутою рукою. І нікому не буде цікаво, як складно ці гроші заробляються.
Що вищий дохід, то більшою сумою можна пожертвувати без віддачі. А Юрій розумів, що ці гроші в борг навряд чи повернуться.
А коли питання поставало про серйозні суми, тоді…
Так до нього з проханням про великі гроші йшли відразу з пропозицією написати розписку. Навіть наполягали на розписці. І в такому разі, якщо це було не надто критично, Юрій погоджувався.
Він дав братові грошей на розвиток бізнесу, тітці Олені на квартиру для доньки, тещі на дачу, а тестю на машину. Зрозуміло, що не в одну мить, а, якщо можна так сказати, розмазано в часі.
А з дрібними поборами в тисячу, дві, три, п’ять, Юра змирився, як із кучугурами взимку і духотою влітку.
Розписки лежали, родичі повертати гроші не поспішали. Та ще потягували потроху. Але в грошах Юрій і його сім’я нестачі не відчували, тому тема не порушувалася.
А потім постало питання про розширення бізнесу. Можливість з’явилася заскочити в ще одну нішу. Але потрібні були гроші, які Юрій швидко зібрати не міг, а відкладати на потім, було небезпечно. Святе місце порожнім не буває!
Згадав він про розписки.
– Якщо грошики висмикнути, якраз вистачить і на розвиток, і на впевнений старт. Як би їх висмикнути?
Просити, щоб віддали твої гроші… Навіть сама думка здавалася дикою. Вимагати?
– Ну, так і доведеться робити! – розумів Юрій.
Але щось усередині зупиняло. Потрібно було хоч якесь виправдання, щоб вимагати своє назад.
Це, звісно, теж дурість, але Юрі здавалося, що вимагати своє без поважної причини не можна.
А причину він придумав. Придумав, що бізнес його прогорів, що боргів мільйони, що сам влаштувався на роботу, але зарплати на життя не вистачить. Тому не тільки лавочка щедрості прикрилася, а й борги треба повернути.
Сім’я – не сім’я, рідня – не рідня, а самому з сім’єю піти по світу з простягнутою рукою через чиюсь жадібність не хотілося.
Придумав, повірив, вжився. Прямо, вогнем запалало бажання повернути своє, а інакше – петля.
Зібрав він рідню, розписки якої в нього в сейфі лежали, і поставив питання руба. Гроші на стіл або будемо судитися до сліз!
Славко встав, з гуркотом відсунувши стілець:
– Я платити нічого не буду! І взагалі, я на банкрутство подавати буду! Подавай до суду! Отримувати будеш по три копійки на місяць! І хоч триста років проживи, до кінця своє не забереш!
– І на мене подавай! – слідом встала тітка Олена. – Квартира доньці належить, що я на твої гроші купила! А моя – на онука переписана! Зарплата в мене сльози, а на пенсію вийду, ще менше буде! П’ятсот років живи, а свого від мене не отримаєш!Спеціально для сайту Stories
Тесть із тещею теж піднялися:
– А ми дачу і машину на Катерину записали! У нас нічого немає! Хоч вічно живи, а суд твій забігається з нас копійки витягати!
Юра проводжав їх байдужим поглядом, коли вони потягнулися в передпокій. Але тут і Катерина встала:
– Мамо, тату! Зачекайте! Я зараз дітей зберу, і поїдемо разом!
– І ти з ними? – запитав Юра. – А що так?
– А навіщо ти мені потрібен із такими боргами! – вимовила Катерина поморщилася. – Не збираюся я з тобою жебракувати! Розлучуся і плати аліменти на дітей! І мені плювати, що з тобою буде!
І вона пішла, а заяву на розлучення Катерина подала наступного дня.
На поділ майна Катя не подавала, бо могли, на її думку, поділити тільки борги. Дітей вона залишила із собою.
А аліменти попросила призначити у твердій сумі по три прожиткові мінімуми. Суд врахував і вчинив, як того вимагала заявниця.
Юра виграв усі справи за розписками, але платити за ними будуть довгі-довгі роки. А ось вчинок дружини його трохи вибив із колії.
Не очікував він, що жінка, з якою він прожив вісім років, не пройде перевірку на жадібність. Виявилося, що її тримали з Юрою тільки його гроші.
Коли Катерина дізналася, що насправді Юра не прогорів, Катя подала на поділ майна, але на той момент у Юри був величезний кредит на розвиток бізнесу, тому Катя від своїх вимог відмовилася, щоб ще й кредит не ділити. А його Юра взяв в останній день свого сімейного життя.
Можна було б усе довести, оскаржити й домогтися свого, але Юрій Каті пред’явив документи на її батьків і сказав:
– Я ж можу і насісти на них, щоб вони з твоїх батьків витрясли все до копійки, а можу дозволити їм дихати! А можу і не згадувати деякий час!
Катерина здалася і відстала від Юри. А Юрій не став тиснути на колишніх тещу з тестем, хоча, і від них періодично капала якась копійка. Як і від тітки Олени та брата.
Так Юрій позбувся людського сміття у своєму житті. І про одне він шкодував, що не розгледів раніше гнилі в найбільш, як йому здавалося, близьких людях.