– Ти тільки про себе думаєш, а що онуки будуть їсти?
Тетяна Олексіївна поверталася додому із роботи. Останнім часом їй було неприємно перебувати вдома. Дочка одружилася і молода сім’я оселилася в неї.
Тимчасово – на три місяці! Але жили вже цілий рік після закінчення цього терміну. Вона розуміла, що жити їм нема де, тому й дозволила. Іноді їй здавалося, що даремно вона це зробила. І ця думка її відвідувала дедалі частіше.
Олена після школи поїхала на навчання. Майже одразу після цього не стало її батька, чоловіка Тетяни. Будинок спорожнів. Жінка залишилася сама.
Рятувала робота у дитячому садку. Спілкування з дітьми не давали розслабитись. Їм не можна показувати своє горе. Поступово біль затих, хоч і не пройшов зовсім.
Дочка навчалася вже на останньому курсі, і повідомила про швидке одруження. Олег був теж із села, тільки його родина жила в іншій області.
Вже перед самим весіллям Тетяна дізналася про подробиці. Сім’я майбутнього зятя була багатодітною, а Олег – середній син із семи дітей.
Сім’я побожна, без шкідливих звичок, начебто й добре, але щось турбувало Тетяну. Олег не був схожим на батьків, можна було б назвати його навіть атеїстом.
Після весілля молода сім’я вирішила залишитись у місті. Навчання було позаду і можна працювати, що й зробила Олена. Тетяна відчула полегшення, не треба допомагати дочці, посилати гроші.
Усі відкладені їй на навчання гроші вичерпалися, а з однієї зарплати, хай і завідувачки дитячого садка, багато не допоможеш.
Вдома ремонт треба робити, і взагалі – давно хотілося відпочити. Вирішила Тетяна накопичити грошей та оновити кімнати.
Почати вирішила з малого, а потім і лазню треба впорядковувати. Почала зі спальні. Шпалери купила, нові фіранки придивилася.
Тетяна милувалась на виконану роботу, коли зателефонувала донька.
– Мамо, а ти що робиш?
– Ремонтом зайнялася.
– Ремонтом? А ти чому грошей мені цього місяця не переказала? І в минулому було зовсім мало. Якби я не попросила, то ти забула б про мене. Чому завжди просити треба?
– Оленко, у тебе вже своя родина. Вас двоє, ви працюєте. А я сама. Ремонт вже давно був необхідний. А гроші… Я тобі посилала, поки ти вчилася, відмовляла собі у всьому. Тепер ти працюєш.
– А тобі навіщо у селі гроші?
– Гарне питання. А хліб та інші продукти мені безплатно даватимуть у крамниці? А ремонт мені не потрібний? І в мене нарешті є інші потреби, бажання.
– Потреби та бажання, а нам нема чим платити за квартиру!
– У вас дві зарплатні!
– А ми молоді, ми хочемо жити!
– А я вже не хочу?
– Ти не так зрозуміла! Ми витратили гроші. Врятуєш?
– У мене немає, я теж витратила. Шпалери, фіранки, новий телефон купила, старий зламався.
– Ось як. Ти з новим телефоном, а нам на вулицю?
– У тебе є чоловік, працюйте додатково, твій батько раніше так і робив. Бракувало грошей і в нас. Я шила на замовлення, і овочі продавали з молоком. Він на будівництві допомагав, без вихідних працював.
– Мамо, про що ти? Зараз час інший, і ми не в селі живемо, щоб продавати молоко та овочі. – Мам, нам гроші потрібні! Я ж розраховувала на тебе!
– Я ж тобі казала.
– Це був не жарт? Ти ж завжди допомагала! Не чекала від тебе такого! От був би тато живий…
– Не чіпай батька! Він завжди про нас дбав, здоров’я не шкодував. Все, розмова закінчена!
Тетяна більше не могла розмовляти, розхвилювалась.
Дочка та зять приїхали за два тижні.
– Нам жити нема де. Ми поки не заробимо і не знайдемо нове житло. Місяця два, а може три. На роботу Олег їздитиме, а я ще не знаю.
– Тебе звільнили?
– Сама пішла. За копійки сидіти? Нам вистачить. О! У тебе класно. Ми займемо цю кімнату.
– Ні, дочка. Ця кімната моя.
– Дякую, мамо. А нас двоє. Ми будемо удвох у моїй колишній кімнаті на дивані? Ми ж тимчасово! Ти сама винна, що ми тут опинилися. Дала б грошей, нічого б не було!
Тетяна поступилася. Дійсно, кімната дочки була маленька. Три місяці, лише три. Але все розтягнулося на певний термін. Олена не працювала, іноді виїжджала разом із чоловіком у місто.
Увечері вони поверталися. Олег спочатку мовчав, але потім став вимогливішим до їжі, до чистоти. Йому не подобалося, що теща дивиться серіали, а він би футбол хотів.
Спершу його побажання передавала Олена, а потім він і сам почав.
– Тетяно Олексіївно, ви б йшли у свою кімнати, у мене футбол.
– А у мене серіал.
– Там нічого не зміниться, завтра подивитесь.
Олег відразу брав пульт і перемикав телевізор. Що залишалося робити Тетяні? Вона йшла до своєї кімнати, вірніше не своєї, а маленької, яка раніше належала дочці.
Спати було неможливо, телевізор працював голосно, а Олег іноді кричав від радості чи розчарування. Вона намагалася скаржитися Олені, але та захищала чоловіка.
– Мамо, ти б краще готувати навчилася. Набридла твоя картопля, капуста, котлети, борщ. М’ясо можна приготувати інакше.
– І готувати треба більше, Олег працює, у нього хороший апетит. А про телевізор… так йому треба відпочивати.
– А ти сама готуй! Ти йому дружина, ось і подавай різносоли!
– Що ти одразу на мене все перекладаєш? Ми плануємо дитину. Час ремонт у будинку продовжити. Ми вирішили, що у великій кімнаті будемо ми з Олегом, ти поки переберешся сюди, заразом і дитина буде з тобою.
А потім назад перейдеш до маленької, коли виросте. Тут буде дитяча. Час робити ремонт. А щодо готувати… коли мені буде.
– Гарні плани. А в мене ви спитали?
– А чого питати? Я господиня.
– Справді?
– А хто? Ти? Це формальність. А коли дитина з’явиться, треба буде переоформити все на мене. Тебе ж можуть обдурити, будинок пропаде. Сама розуміти мусиш.
– Пам’ятаєш у нас раніше кози були, кури. Настав час знову розширити господарство. Молоко можна продавати, яйця також. Від твоїх п’яти несучок толку мало, треба штук двадцять для початку.
– Тобі треба розширювати, ти й займися цим. Мені цього вистачає.
– Ти тільки про себе думаєш, а що онуки будуть їсти?
– У вас ще тільки плани, чи ти вже при надії?
– Ще ні! Все треба робити заздалегідь!
Такі розмови стали частішими. Олена все щось вигадувала. То величезні теплиці, щоб продавати овочі, то кози, то кролики, то індики.
Вона вигадувала, але все мала робити мати. Сама вона планувала дитину, Олег працював. А хто ж ще всім займеться, – звичайно мати. Олег все частіше підтримував такі розмови й не розумів, чому теща не виконує прохання доньки.
– Скажи дякую, що живеш із нами. Під наглядом, – сказав він одного разу.
– Я не потребую нагляду. Мені п’ятдесят. Це ви живете зі мною!
– Олена господиня, а ти лише її мати.
– Господиня я.
– Це тимчасово.
Тетяна пішла в кімнату. Ось і подяка за все, що зробила для доньки.
Тетяна Олексіївна поверталася додому. Останнім часом їй було бридко перебувати вдома. Вона все частіше після роботи гуляла, але вдома на неї чекала коза. Вона ні в чому не винна, її доїти треба, годувати.
– Щось ти, Таня, не поспішаєш додому. Втомилася? – Запитала сусідка Алевтина.
– Втомилася. А ви все сидите, свіжим повітрям дихаєте.
– А що мені робити, і ти сідай, відпочинь.
– Ні, ніколи, Маньку доїти час, вона чекати не любить.
– Так її ж Лєнка доїть! І від чого ти втомлюєшся? Дівка все робить, і в хаті, і на подвір’ї. Ти ж на всьому готовому сидиш у них.
– І куди гроші складаєш? І чоловік у неї працьовитий. Лєнка будинок утримує, а ти їм на шию сіла. Пощастило тобі!
– І хто вам це розповів? Невже Олена?
– Вона! Скаржилася ще на тебе, що не дозволяєш теплиці ставити та розширювати господарство. Нехай працює молодь, навіщо їм палиці в колеса вставляти? А чого ти так розхвилювалась? Чого плачеш? Не так щось?
– Все не так. Все навпаки.
– Вибач тоді.
– Дякую, що очі розплющили.
– А й справді! Дивні розмови у твоєї Лєнки. Що робитимеш?
– Козу доїти піду. Можеш подивитися, досі недоєна стоїть. Молоко тобі треба? Сьогодні віддам безплатно. Все забирай.
– Візьму, люблю молоко. У мене завжди раніше була коза, ти ж пам’ятаєш. Ти б мені продавала, я не відмовлюсь. Продаси?
– Продам. Сьогодні безплатно, а із завтрашнього дня по літрі. Домовимося.
– Вечеря де? А молоко? – Закричав ввечері зять.
– Запитай у дружини.
– Мамо, ти чого? Я тут до чого? Ти не доїла козу? І вечерю не готувала?
– Ти ж її весь час доїш, годуєш. Та й робиш усе сама. А я тут, як у будинку відпочинку, живу на всьому готовому. Ось вирішила відпочити.
– Подумаєш, розповіла сусідці. А що мені їй казати? От же пліткарка!
– Не розповіла. Розповідають правду, а тут суцільна брехня. Три місяці давно минули. Розумієш, про що я? Грошей ви мали накопичити. Завтра надвечір ви повинні поїхати.
– Мамо, так не можна. Я скоро стану мамою.
– За рік, два? Ти ще навіть не в положенні. Все!
Тетяна пішла до кімнати, апетиту зовсім не було. Заснула вона швидко, Олена та Олег не шуміли, і навіть телевізор мовчав. Вранці Таня пішла на роботу, а ввечері повернулася до порожнього будинку.
Дочка не дзвонила, не писала і навіть не просила грошей. Напевно вона звинувачує у всьому матір. Тетяна знову взялася за ремонт.
Все треба було розпочинати спочатку. Вона чекає звісток від дочки. Колись же це має статися… А, як ні, – то Бог їй суддя! Наче й коріння слабкого не було, а насіння, – геть гниле…
Чи слушно вчинила мати, чи погарячкувала, – все ж дочка? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?