І Віра погоджувалася: справді, знайти когось путнього – то справа нелегка. Спочатку ж хотілося кар’єру збудувати, на ноги стати

Ох, дівчата, скільки ж таких історій доводилося чути… Просто серце крається, як інколи життя випробовує нас на міцність, підкидаючи такі непрості задачі.

Ось і наша Віра – красуня, розумниця, трудяга. Їй майже 38, а виглядає щонайменше на десять років молодше: підтягнута, стильна, очі іскряться, усмішка щира.

Сама собі раду дала: і квартирку двокімнатну має, і за машину виплатила борги, хоч і не з салону, але ж добра, доглянута. А от родинного щастя – наче й не було. Були, звісно, зустрічі, якісь стосунки, та все не те…

— Один тільки про себе й думає, — посміхаючись з гіркотою, розповідала Віра. — Другий нібито й про мене, але так, щоб свої проблеми моїм коштом розв’язати. А третій, уявіть собі, на побачення приходить у несвіжих шкарпетках, а четвертий ще й вираховує, чи не дорожчий мій салат з тістечком, аніж його пюре з котлетою. Ой, та що вже й казати…

— Еге ж, — завжди підтакувала їй колега, молодша трохи, але теж нарікала на самотність. — А є ще й такі, що аліменти платять, то в них розмови тільки про те, яка люта була колишня дружина.

Або йдеш з кавалером, а він головою крутить на всі боки, чужі принади очима міряє. Наче й зі мною йде, а вже когось іншого “обмацав” поглядом…

І Віра погоджувалася: справді, знайти когось путнього – то справа нелегка. Спочатку ж хотілося кар’єру збудувати, на ноги стати.

Невже час упущено? Молодша сестричка вже давно заміжня, двох діточок-погодок ростить, а Віра все сама.

Аж ось вісім місяців тому у її житті з’явився Арсеній. Високий, такий собі чарівник, з легкою самовпевненістю – ну просто чоловік мрії! Познайомилися на корпоративі, де він був ведучим.

Арсеній жартував, обсипав компліментами, і Віра почувалася наче їй знову двадцять. Лише одне бентежило: йому було всього 29.

— Ти така класна, — говорив Арсеній, розливаючи ігристе на їхньому третьому побаченні. — Молоденька, а вже всього досягла: квартира, робота, машина. І все сама, без багатих батьків. Поважаю!

Віра всміхалася, ховаючи ніяковість. Її родина була звичайна: батьки все життя працювали за скромну зарплату, і все, що вона мала, заробила сама.Сімейні пакетні тури

Але правду про свій вік так і не наважилася сказати. Спершу думала, що це неважливо, а потім боялася, що Арсеній не сприйме. Та й хіба могли цифри в паспорті щось змінити, якщо він вважає її молоденькою, привабливою та бажаною?

Останні три місяці їхні стосунки стали серйознішими. Арсеній заводив розмову про одруження, про спільне життя, і Віра вже уявляла себе у білій сукні, з малюком на руках.

Аж ось два тижні тому тест показав дві смужки… Але з білою сукнею якось не склалося.

— Тридцять вісім?! — Арсеній дивився на неї так, наче вона зізналася, що відбула десять років за ґратами по важкій статті. — Віро, ти серйозно? Ти мені весь цей час брехала? Я думав, тобі максимум двадцять шість!

— Я не брехала. Просто… не казала. А ти й не питав жодного разу. Це що, так важливо?

— Важливо! — чоловік підвищив голос. — Я думав, у нас все по-чесному, а ти… Ти мовчала про таке! Я не готовий до цього, вибач. І до дитини… І одружуватися…

Мене не зрозуміють ані рідні, ані друзі. І потім, через десять років мені буде лише під сорок, а тобі?

Але головне все ж те, що ти не була щирою, як так жити і родину будувати? Якщо ти вирішиш народжувати, я платитиму аліменти, по закону. Але не чекай від мене більшого.

Арсеній пішов, грюкнувши дверима.

А потім зателефонувала його мати. Голос у слухавці був різкий. А ж якою милою була, коли Віра з нею знайомилася, усміхалася, казала, що рада за сина: така Віра приємна дівчина.

— Ти що, думала на пузо мужика спіймати? — почала вона без жодних церемоній. — У твої роки про дітей думати пізно! Треба було вже шукати чоловіка з дітьми від першого шлюбу.

Ти обманула мого Арсенія, а тепер хочеш йому життя занапастити? Будеш залишати свій приплід і до суду подавати на встановлення батьківства? Ну ти й нахабка, майже до сивини дожила, а туди ж…

— Я не обманювала, — Віра намагалася тримати себе в руках. — Він сам не раз про сім’ю говорив.

— Про сім’ю? — мати Арсенія розсміялася. — Та яка сім’я? Ти вже не дівчинка, щоб про весілля мріяти. Виріши проблему і залиш хлопця в спокої.

Віра кинула слухавку.

Вона мріяла про родину, а не про те, щоб стати матір’ю-одиначкою, яка вибиватиме аліменти. Того ж вечора вона записалася до клініки.

— Розумієш, я мріяла про те, що дитину ми виховуватимемо разом, а не я сама у статусі матері-одиначки, — Віра вирішила поділитися з подругою. Та, попиваючи каву, слухала її з похмурим обличчям.

— Віро, ну як ти могла мовчати про вік? Це ж не дрібниця! Ти його обманула, зрозуміло, що він тепер у шоці.

— Я не обманювала, — Віра стиснула чашку з кавою. — Просто… Він дивився на мене, як на молоду дівчину, казав, яка я чудова. Як я могла сказати, що мені майже сорок?

— А треба було, — вважає подруга. — Сказала б, він би сам вирішував, як у вас далі. А тепер він думає, що ти його обдурила. І це справді так виглядає, вибач, але я не буду лукавити. Може, дати йому час? Він молодий, перелякався. Але ти… Віро, подумай про дитину. Ти ж завжди хотіла дітей.

— Хотіла, — Віра подивилася у вікно. — Але з чоловіком, з родиною. А не так, щоб мене тикали носом, що я “стара з пузом”. Його мати вже це, до речі, сказала. Так, я розумію, що народжують і значно пізніше, але я так не хотіла.

Через день Віра поїхала до сестри. Та, зайнята своїми малюками, вислухала історію, колихаючи найменшого на руках.

— Ну ти й даєш, — сестра похитала головою. — Чому ти одразу не сказала про вік? Це ж не жарти! Він, мабуть, думав, ти його ровесниця, а тут таке.

— Думала, що це не так важливо, — Віра опустила очі.

— Важливо, — нахмурилася сестра. — Чоловіки не люблять, коли їх обманюють. Тим паче такі молоді, як твій Арсеній. Ну і що ти тепер? Народжуватимеш?

— Ні, — Віра похитала головою.

Сестра зітхнула, але нічого не сказала. Віра відчувала, що сестра засуджує її не лише за мовчання про вік, а й за рішення.

Ось така історія, мої любі. Непроста, правда ж? А як ви гадаєте, чи мала Віра відкрити свою таємницю одразу, чи, може, у коханні вік не має значення? Поділіться своїми думками, можливо, у вас були схожі ситуації?