Доньку токаря вони просто за людину не рахували. А те, що мама школу із золотою медаллю закінчила і в інститут без жодного блату вступила – не мало для них жодного значення. Усі зробили, щоб син розлучився з «цим селом» – так вони її називали.

– Не потрібне мені ніяке кохання! Я і без нього чудово живу! – Ліля дивиться глузливо, каже впевнено. Видно, що вона ні краплі не сумнівається: її думка – найправильніша.

‒ Я, наприклад, – продовжує вона свої одкровення, – вперше суворо за розрахунком чоловіка вибирала – спасибі мамі, навчила розуму. У неї із цього приводу практичний досвід був. Вона ж по молодості за сина великих начальників вийшла. Жила як сир у маслі. Щоправда, недовго. Батьки чоловіка одразу її не злюбили: мовляв, не рівень вона їхньому синочку, йому інша жінка потрібна, з їхнього кола.

Доньку токаря вони просто за людину не рахували. А те, що мама школу із золотою медаллю закінчила і в інститут без жодного блату вступила – не мало для них жодного значення. Усі зробили, щоб син розлучився з «цим селом» – так вони її називали.

– І що мама? Переживала?

– Не дуже. Вона була красива, багатьом подобалася. Не минуло й року, як вона знову вийшла заміж. На цей раз – за взаємне і велике кохання!

Її другий чоловік, який став моїм батьком, зірок з неба не хапав, але на ногах стояв цілком стійко: мав вищу освіту, непогану роботу і, що важливо, власну однокімнатну квартиру.

У ній я й народилася. Це потім батьки обміняли її на троячку. Проте обмін не зробив їх щасливими.

Через роки кохання зникло, ніби його й не було. Живуть, як сусіди. Друзі у них різні, інтереси – також. Зате все стабільно: грошей завжди бракує, вони постійно на щось відкладають, купуючи побутову техніку, радіють, наче нову машину купили.

Увечері повечеряють, телевізор подивляться. Така собі середньостатистична сім’я.

Дивлячись на них давно зрозуміла: я так жити не хочу. І не буду. Якось ляпнула про це мамі, а вона мене несподівано підтримала, ще й порадила:

Правильно! Вибирай чоловіка заможного! Тільки не дуже старого і щоб він не був синочком заможних батьків. Вони тебе не приймуть і все ваше сімейне життя нанівець зведуть.

Отоді я й пішла працювати секретаркою до одного бізнесмена.

Сам він був одружений. Зате до нього часто приходили дуже забезпечені клієнти. Тож у мене з’явився чудовий вибір.

У результаті, в 27 я вийшла заміж за Стасіка.

Він був старший за мене на двадцять років. Так, старуватий. До того ж лисий і з пузиком. Зате людина чудова! Кохав мене, на руках носив. Розумів, що я його не люблю, тільки поважаю. Але його це цілком влаштовувало. З першою дружиною він давно розлучився, аліменти на сина виплатив. Ось я і стала для нього єдиною втіхою. А коли я йому доньку народила, він взагалі став найщасливішою людиною на світі!

Машину мені на радостях подарував! Прямо до пологового будинку пригнав!

Я потім права здобула.

– Права? А дитиною хтось займався? Треба ж було в автошколу ходити на водіння.

– Ти серйозно? А няньки на що? У мене їх аж дві було! Одна – для прогулянок, інша – вдома із донькою сиділа. Ну, і вдвох вони господарювали: будинок великий у нас був, на два поверхи.

Тож завдяки турботам Стасіка у мене було повно вільного часу.

А чому ти весь час говориш про чоловіка в минулому часі? Він що помер?

– Ні! Живий, здоровий. Просто розлучилися ми.

– Чому, якщо ти була така щаслива?

Та один доброзичник шепнув мені якось, що у Стасика подружка з’явилася. Молоденька, довгонога. Я й ухопилася за це. Підстерегла пташенят, викрила у зраді і подала на розлучення. Розумієш, він, звичайно, милий був, тільки набрид мені порядком. Захотілося чогось іншого. Для душі.

І він так просто тебе відпустив? Доньку не намагався відібрати? Просто в інтернеті про це стільки жахливих історій.

Ні, ми добре розлучилися. Він мені велику двокімнатну квартиру у центрі купив. Машину залишив. Грошей на рахунок поклав – можу не працювати, жити на відсотки. Тож стала я абсолютно вільною, багатою жінкою. І зі Стасом у нас чудові стосунки! Я завжди можу на нього розраховувати.

– То ти зараз одна?

Заміж збираюся.

– Знову? Так скоро?

– А чого чекати? До того ж, варіант у мене чудовий намалювався.

– І хто цього разу? Невже закохалася?

Ні, звичайно. Я ж говорю – мені це ні до чого. Просто у Стаса є друг. Він, як тільки дізнався, що ми розлучилися, одразу став до мене доглядати. Каже, що давно закохався у мене з першого погляду.

– Старий?

– Не дуже. Йому 43, мені – 33. Не красень, трохи нижче за мене зростом. Але це не головне.

– А що головне?

– Він дуже успішний. Сам з нуля створив свою фірму. Вже 15 років процвітає. І що чудово – жодного разу не був одружений. Аліментів не сплачує. Тож – наречений перспективний.

– Скоро весілля?

Так, треба поквапитися, бо живіт на лоб полізе. Яка я тоді буду наречена?

То ти вагітна?

– Звичайно. Довелося постаратися. А як би я його до РАГСу затягла? Адже він спочатку одружуватися не збирався. А як дізнався про вагітність – аж засяяв! Радіє як дитина. Каже, що вже не сподівався стати батьком.

– Вибач, що спитаю… Це його дитина?

Розумію, чому ти питаєш. Так, дитина його. Я ж розумію: він тест обов’язково зробить. Мене може навіть до відома не повідомити. Я б на його місці так і вчинила. Тож я все заздалегідь прорахувала. Тепер можу за своє майбутнє не перейматися. І з дітьми моїми буде все гаразд.

Вибач, можна ще спитаю?

– Давай.

А тобі не гидко? Без кохання…

Це ти про ліжко? Ні, не гидко. Сприймаю це як безумовну необхідність. І потім: це ж лише якихось п’ять хвилин. Але потім – я вільна, щаслива жінка!

– Щаслива? Точно? Ти не обманюєш себе?

Не обманюю, не турбуйся! Я, звичайно, розумію, що люди про мене говорять та думають. Тільки мені до лампочки. Я взагалі вважаю, що вони мені просто заздрять.

– Це як подивитись. Може, співчують? Це ж не кожен зважиться – двічі заміж і без кохання.

– Співчують? Мені? Та гаразд. З чого раптом? Так, я не любила першого чоловіка і навряд чи покохаю другого. Натомість я люблю гроші. Нормальне, не бідне життя люблю! Розумієш? Що у цьому поганого? Кого я цим образила? Кому зашкодила? Нікому! Я живу на втіху, ще й близьким допомагаю. І, до речі, не скаржуся, на відміну від тих, хто вийшов заміж за коханням, на будь-яких форумах, як погано мені живеться, як я рахую кожну копійку, як не можу дати дітям найкращого. Я на першого чоловіка ніколи нікому не скаржилася і на майбутнього скаржитися не стану. Щоб не було. Сама обрала, сама й розбиратимуся, якщо що.

– Та ти не кип’ятись, Лілю, бач, як почервоніла. Кожен вибирає собі…

Мені інша приказка подобається, правда трохи перероблена:

«Що посієш, те й пожнеш».