Що ви скандалите кожного разу при любій нагоді, купите собі новіше у вас що грошей мало. Вигадали теж – на дитину валити! – говорила свекруха коли після її приходеньок завжди щось зникало…

Я одразу зрозуміла, що зі свекрухою стосунки будуть складними. Але що проблем підкине вся рідня з боку Максима! До такого мене життя не готувало! – Розмірковувала Христина, не знаючи, як вчинити, щоб зберегти свій шлюб.

Початок сімейного життя Максима та Христини був набагато більш забезпеченим, ніж у їхніх однолітків. Наречена мала власну квартиру, успадковану від бабусі. Але наречений, пославшись на її незручне розташування, відмовився там жити.

— У мами тут у центрі міста чудова квартира порожня. Вона вже давно на дачі воліє жити.

Давай краще твою квартиру здаватимемо, а оселимося в маминій, – запропонував Максим. Христина не стала заперечувати, бо бачила, що свекруха справді не живе у місті.

«Жити в одній квартирі з Наталією Петрівною я б нізащо не погодилася! Аж надто свекруха у мене владна жінка, яка звикла, що їй усі підкоряються.

А так все має скластися чудово», – наївно передбачала Христина, розкладаючи свої речі.

Незабаром молода господиня переконалася, що майже вся рідня чоловіка їй не до вподоби.

Причина була в тому, що свекруха зі своєю старшою дочкою та двома її дітьми вважали в порядку речей прийти без попередження і поводитися як удома: могли, наприклад, залізти в холодильник і взяти що хочуть.

Племінники наввипередки бігли до спальні, де стрибали на ліжку, заглядали в ящики столу і запускали ноутбук. Свекруха Христини разом із її доньеою не бачили у поведінці дітей нічого дивного: «Їм просто цікаво».

Здивована нахабством родичів чоловіка, Христина, не наважившись скандалити, поговорила з Максимом і попросила його пояснити рідні, що так поводитися некрасиво.

Здавалося, ця розмова допомогла, і безпардонні візити припинилися. Невдовзі молодята поїхали у двотижневу весільну подорож.

Повернувшись, Христина одразу зрозуміла, що всі її речі були не на своїх місцях. До того ж з тумбочки чоловіка зник павербанк, який вона сама поклала туди напередодні від’їзду.

«Адже ключі тільки у твоєї мами. Дізнайся у неї, навіщо вона забрала і не сказала? Взагалі не розумію, навіщо було в нашу відсутність приходити. Адже у нас не те що кішки чи рибок, навіть квітів ще немає!» – Дивувалася Христина, перериваючи всі речі і так і не знайшовши потрібного предмета.

— Мамо, а ти що до нас заходила, поки ми були у від’їзді? Ми з Христиною не можемо знайти павербанк, який у моїй тумбочці лежав, – зателефонувавши, спитав матір Максим.

Так, заходила до вас кілька разів. Хотіла про всяк випадок перевірити, чи все нормально. Але я у вашу кімнату навіть не заглядала! Нічого не брала! – впевнено відповіла Наталя Петрівна.

«Дивно. Невже я кудись переклала поспіхом і забула? Мабуть, мені здалося, що у речах хтось копався», – припустила Христина.

Однак незабаром Максим виявив, що його племінник використовує той павебанк, який зник з їхньої квартири.

— Слухай, а як це він у тебе виявився? Адже це мій! – Запитав Максим племінника.

— Я приходив разом із бабусею, коли ви на відпочинку були. Побачив і взяв користуватись.

— А чого без дозволу взяв?

— Ну, так вас же все одно вдома не було! Думав, візьму на якийсь час і поверну, коли ви приїдете. А потім якось і забув. Ось – забирай.

Дізнавшись про це, Христина ще довго обурювалася:

— Хіба це нормально? Прийти сім’єю за нашої відсутності, лазити по шафах і забирати те, що захотілося. Йому ж не три роки, а вже десять! Мушу розуміти! Поясни їм ще раз, що без запрошення ми їх тут не чекаємо!

Максим, похмуро кивнувши, сказав:

— До речі, мама просила тобі нагадати, що невдовзі 14 лютого.

— І що? Адже ми з тобою цей день не відзначаємо. До чого тут мама?

— Вона хотіла б, щоб ми всією сім’єю зібралися за спільним столом у нас із цього приводу.

— Що мені робити, нічого? Я після роботи мушу стіл на вісім-десять персон накрити? У нас так у сім’ї вже давно не збираються.

Якщо день народження, наприклад, просто в кафе йдемо. Все ж таки розуміють, що це затратно і по грошах, і по зусиллях. Я не любитель взагалі цих застіль.

— Та й я теж, – підтакнув Максим. – Гаразд, скажу, що ми цього дня не відзначаємо. Але ось 8 Березня.

— А сестра твоя не хоче 8 Березня у себе відзначити?

— Ні. Вона ніколи так не робить. Зазвичай тут у мами на квартирі всі збиралися. Ось вона й ображається, що ми традиції не підтримуємо. Що подумають родичі? – журиться.

— Ти ж і сам кажеш, що тобі такі збіговиськи не подобаються. Ось і мені. До того ж у мене зараз початок вагітності. Розтлумач якось мамі, що нам не до того.

Максим усе пояснив своїй матері, і, здавалося, все налагодилося. З весни до осені свекруха Христини була захоплена дачними турботами і не приходила в гості до молодих.

Найцікавіше сталося після того, як у вересні Христина народила сина. Наталя Петрівна прийшла відвідати невістку до пологового будинку і, ледь глянувши на онука, заявила:

— У нас у сім’ї прийнято виписку вдома відзначати! Стіл накрити і всю рідню запросити.

— Давайте пізніше, я ще в себе не прийшла. Синові три дні від народження – які сімейні застілля?

— У нас так у родині заведено! – стояла на своєму свекруха.

У Христини на той момент не було сил чи бажання сперечатися зі свекрухою, і вона зателефонувала мамі:

— Мамо, поговори, будь ласка, з Наталією Петрівною! Вона якесь збіговисько рідні хоче на виписку запросити до нас додому. Переконай її, що так не треба робити!

За годину мама Христини повідомила:

— Не хвилюйся, дочко, ми домовилися з Наталією Петрівною: на виписці тебе з сином зустрічатимуть тільки чоловік, я з татом і вона. Надто вже Наталі Петрівні хочеться посидіти з нами, відзначити народження онука.

— Вона мені сказала, що сама все придбає і приготує. А після застілля допоможе все прибрати. Як тут відмовити? Тож посидимо вузьким сімейним колом.

Христина погодилася на такий випадок. У день виписки, як і було зазначено, молоду маму з пологового будинку зустрічав чоловік, батьки та свекруха.

Однак у квартирі на Христину чекав великий сюрприз. З кімнати в кімнату снували безліч гостей: донька свекрухи з племінниками, двоюрідний брат чоловіка з дружиною та дітьми, хрещена Максима з чоловіком. Христина лише шоковано перезиралася з матір’ю, не знаходячи слів від побаченого.

Уклавши дитину, Христина заглянула в холодильник і була вражена порожнечею, що там панувала. Все, що вона запасала до поїздки до пологового будинку, було пущено на організацію столу.

Людський гомін, крики дітей, нескінченні привітання і непотрібні подарунки змішалися для Христини в одну строкату картину, що викликало роздратування. До того ж син вередував, і вона більшу частину часу намагалася захитати його.

Коли через шість годин гості, нарешті, почали збиратися додому, Христина була така рада цьому, що навіть відмовилася від допомоги дочці свекрухи в прибиранні.

Коли, нарешті молоді батьки, залишившись наодинці, прибрали все зі столу і присіли відпочити, Максим захотів подивитися фотографії, що вийшли з виписки, на ноутбуці. Але, відкривши ноутбук, пара виявила розбитий екран.

— Хто з гостей був у нашій кімнаті, доки я вкладала малюка у дитячу?

— Племінниця втомилася за столом сидіти і пішла до нашої кімнати. Зараз подзвоню сестрі та поговорю.

Розмова Максима з сестрою не залагодилася:

— Нічого донька не зробила! Вона мені сказала, що просто закрила ноутбук, тому що їй світло від нього заважало. Ремонт сплатити? Та чого б! Каже ж Ганна, що не била його! Вигадали теж – на дитину валити!

Наступного дня Христина виявила, що зник і її робочий телефон, який лежав поряд із ноутбуком.

Черговий дзвінок Максима сестрі нічого не дав:

— Досить до моєї доньки лізти! Сама твоя дружина кудись кинула телефон, а тепер дитину звинувачує!

Христина обурено зателефонувала свекрусі і заявила:

— Зниклий телефон дорогий і мені не належить. До того ж, там важлива інформація. Я завтра напишу заяву в поліцію про злодійство, і нехай вони перевіряють усіх гостей! А взагалі, у тій кімнаті ваша онука була, а тепер відпирається!

— Не треба поліції. Я розберуся, – похмуро і рішуче заявила свекруха.

Того ж вечора Наталя Петрівна принесла телефон і сказала, що його справді знайшли в кімнаті онуки.

— Анечка навіть матері до останнього не зізнавалася.

— І як вона все це пояснила? – Запитала Крістіна.

— Думала, якщо ви так добре живете, то й не помітите зникнення.

— Так ось що я вам скажу: щоб ноги більше цієї дівчинки та її матері тут не було. Хочете – ображайтеся, хочете – ні.

— Бач, як розкомандувалась! – не витримала свекруха. — Не твоя це квартира, щоб вирішувати, хто сюди може ходити!

— Точно! Це ж моя велика помилка була, що погодилася тут жити і все терпіти! Наступного ж тижня переїду до себе!

— Максим не погодиться! Я вже знаю!

— Ми домовимось. Це наша сімейна справа!

Незабаром Христина із сином та чоловіком переїхали до іншої квартири.

— Хоч і не центр міста, зате свекруха з ріднею ніколи сюди не нагряне! – раділа Христина.

Щоправда, з того часу свекруха почала налаштовувати сина проти своєї невістки:

— Бач! Сім’я їй наша не підходить! Ділова яка! Та сама вона…

Але це вже зовсім інша історія.