Не получиш ні копійки від мене! Тепер най твій братик тобі купує нову машину, я додавати на неї не збираюсь! І мою машину більше не чіпати, Я тобі забороняю брати! – упалила Катерина чоловікові…

— А де ключі від моєї машини? – крикнула з коридору Катя.

Ніхто їй не відповів.

— Рома! – Закричала вона на всю квартиру.

— Що? – Почула Катерина невдоволений голос чоловіка.

— Де, говорю, ключі від моєї машини?

Цього разу Роман таки вийшов зі спальні, де сидів за комп’ютером.

— Що ти тут розорилася? – Запитав він дружину, явно знову не почувши її питання.

— Запитую востаннє… – тихо, відокремлюючи кожне слово, сказала вона. – Де. Ключі. Від. Моїй. Машини?

— У кишені моєї куртки лежать! І через це ти кричала тут? Могла б і сама подивитися! Тільки дарма на паузу все поставив… – бурчав він.

— Я взагалі-то по кишенях не нишпорюсь! І взагалі, чому вони знову в тебе? Чому не твої там лежать? – насупилась вона.

— Та Макс ще не повернув мою!

— І? Це що означає, що моя машина знову буде для мене недоступною? Ти й так на ній їздиш уже місяць!

— А тобі шкода? – Здивувався і образився Рома.

— Мені не шкода! Просто Максим брав твою лише на тиждень, а вже місяць пройшов! Може, у нього немає календаря? – Саркастично запитала Катя чоловіка.

— Все в нього є, Кать!

— А в чому тоді справа?

— Ну, потрібна йому ще машина! Він працює! А у нас їх все одно дві!

— Що? Може, йому ще взяти та подарувати одну? Він свої три штуки за рік уже розбив, і ти тепер чекаєш, коли з твоєю станеться те саме?

— Нічого з моєю не станеться! Що ти панікерку ввімкнула? Кудись їхати зібралася? Так їдь і не чіпай мене поки що! Я зайнятий! – рознервувався Рома. — Тільки ти до чотирьох повернися, бо мені треба буде в лікарню зганяти!

— Ось! Ось про це я й говорю! Мені свої справи треба відкладати, бо твій брат затримує машину!

— А чим таким важливим ти будеш зайнята? Знову зі своїми клієнтами зустрічаєшся?

— Уяви собі! Та взагалі яка різниця, чим я буду зайнята? Навіть якщо просто хочу заїхати кудись перекусити! Або на набережну зганяти, пройтися біля води! Це моя машина, Ром, так само, як і мої справи! Але мені треба все відкладати через…

— Та зрозумів я, зрозумів! – Прикрикнув він на дружину. — Викличу таксі! — Додав він невдоволено. Тільки потім не скаржся, що я витрачаю багато грошей на таксі, зрозуміла?

— А автобусом доїхати? – відразу запитала Катя чоловіка. – Обов’язково на таксі витрачатися?

— Не можу я цими автобусами їздити! Сама знаєш, я як першу машину купив, мене від цих автобусів тошнить! Там завжди бабусі якісь, вагітні, діти звідкись беруться! Всім завжди треба поступитися місцем! Тягнеться він, як муха сонна, та й…

— Я зрозуміла, можеш далі не продовжувати! – перервала його Катя. – Тільки ось я їздила весь місяць і не скаржилася жодного разу, бо моя машина була у твоєму розпорядженні! І ти мені обіцяв, що через тиждень Максим поверне тобі твою, і все буде як раніше! Я теж не люблю автобусами їздити, але ні слова «проти» тобі не казала!

— Ну молодець! Що я ще можу сказати! А я ось говорю! Тим більше, я не просто так їду кудись, а на прийом до лікаря!

— І що? Чим це відрізняється від інших твоїх справ та поїздок? Чим це відрізняється від моїх? Не бачу тут взагалі жодної різниці!

— Дуже радий за тебе, що не бачиш! А я ось бачу і дуже добре! – сердився Роман.

— Коротше, забирай машину у брата і не виноси мені мозок своїми фобіями! Зрозумів?

— Він тоді подумає, що я зажав йому машину…

Катя розреготалася від абсурду, який щойно вилетів із вуст чоловіка.

— Ти зараз серйозно?! – дуже здивовано спитала вона.

— Звичайно!

— Рома, він узяв у тебе машину на тиждень! На тиждень! А не на певний термін! Пройшов вже місяць!

— Так, але…

— Що “але”, Ром? Ми спеціально купували дві машини і тобі, і мені, тому що і твоя, і моя робота мають хорошу мобільність! Тому що нам за день треба купу місць об’їздити постійно! Тобі із заявками, замовленнями по всіх магазинах проїхатися треба, мені з клієнтами зустрітися і потім по різних магазинах мотатися, щоби реквізити до урочистостей знайти саме ті, що замовили… Потім ще оформленнями треба займатися! А тут я вже місяць катаюся автобусом, тому що твій братик не розуміє ходу часу! Давали на тиждень, а в нього це місяць!

— Зрозумів я! Не гуди! – невдоволено відреагував Роман. – Сьогодні йому зателефоную і скажу, щоби повертав! І взагалі, ти ж кудись тут збиралася? Ось їдь!

— Сьогодні ж зателефонуй!

— Подзвоню!

Поки Катя їздила у своїх робочих справах, зустрілася з клієнтами, проїхалася місцями, які підходили для проведення урочистостей на п’ятдесят осіб для святкування ювілею весілля, Роман подзвонив своєму братові, як і обіцяв сьогодні дружині.

З першого разу додзвонитися до Максима не вдалося.

— Здоров, Рома! Що таке? – почув чоловік Каті під час другої спроби.

— Привіт Макс! Та тут така справа… Катюха моя істерить з приводу машини… – Запитує, коли повернеш? – запинаючись, спитав він брата.

— Дурниця! Я думав, щось термінове! – засміявся Максим у слухавку. — А скоро поверну, хай не гарчить на мене!

— Ну для неї, для нас, точніше це термінове, Максе! Ми працювати нормально не можемо! Катюха постійно з автобуса на автобус скаче, щоби все встигнути!

— Так у неї своя машина є … – не зрозумів Максим. — Чого вона автобусами тоді скаче?

— Тому що я в неї машину взяв замість своєї. Мені ж не тільки містом кататися треба, а й селами, районом.

— Аааа… – зітхнув Максим. — Тепер зрозуміло, чому вона так нервує…

— Ага! Так що, коли ти машину приженеш?

— Якщо чесно… Я б хоч прямо зараз її віддав, Ром, тільки… Тут справа така…

— Яка ще справа? – напружився брат.

— Та ніяка! – одразу мало не вигукнув Максим, потім засміявся.

— Макс, я розумію, що тобі весело і таке інше, але нам реально вже потрібна наша друга машина!

— Та зрозумів я тебе! І одного разу було достатньо! Днями приїду, не парься!

— Добре! А днями це коли? – перепитав Рома.

— Днями – це днями! Досить! Я пішов працювати далі! Бувай! – Невдоволено відповів Максим братові.

Рома подумав після того, як розмова була вже відключена, що хоч щось наважилося, що днями, як сказав Максим, він привезе машину назад, і Катя перестане до нього чіплятися через це, життя увійде у звичне русло. Але це формулювання «на днях» не давало йому спокою, сиділо в голові як черв’як і тривожило його. Роман не міг пояснити це навіть сам собі, але була якась тривога.

Коли Катя прийшла, приїхала додому після довгого трудового дня, Рома вже був удома після лікарні.

— Як день минув, Кать? – спитав він дружину, коли вона впала на пуф у коридорі без сил.

— Хочу просто лягти на ліжко і заснути… Хоча я навіть тут зараз заснула б… – відповіла вона втомлено.

— Так погано?

— Ні, зовсім не погано! Навпаки, дуже продуктивно, але просто я сьогодні віддувалася за минулий тиждень… – сказала вона. – А ти як до лікарні з’їздив? І навіщо, до речі, ти взагалі їздив туди? – Тільки зараз запитала вона.

— Та я до стоматолога ганяв, чищення у мене заплановано було ще півроку тому! Ти забула? – усміхнувся він.

— А, ось воно як! Головне, що нічого серйозного!

Катя встала з пуфика, пішла в кімнату переодягатися, потім пішла вмиватися у ванну, щоб хоч трохи бадьорості собі надати. В цей час Рома зайшов до неї у ванну і сказав:

— До речі, сьогодні говорив з Максом… Він днями привезе мою машину…

— Днями – це коли? – Задала таке ж питання Катя чоловікові, що і він сам ставив братові раніше.

— Він не уточнив, але сподіваюся, що за мої вихідні впорається!

— Блін, Ром, треба було все точно випитати чи поставити перед фактом! Або на крайню нагоду поїхати просто на таксі до нього, раз ти громадського транспорту цураєшся, і забрати свою машину! Що ти, як маленький? – ця розмова надала Каті набагато більше бадьорості, ніж холодна вода, якою вона вмивалася.

— Все, Кать не лайся! Привезе машину!

— А що не лайся? Скільки ще ти братимеш мою? Коли він саме її привезе?

— Та не буду твою більше брати, раз тобі шкода …

— Мені не шкода, Рома! Просто ми не просто брали дві машини, бо у нас обох робота така, що нам треба бути мобільними, багато їздити! А тут виходить…

— Я завтра ще раз йому подзвоню, Кать і все випитаю докладніше! Тільки зараз не кричи на мене! – нервово відповів Рома дружині.

Але як тільки він домовив цю фразу, задзвонив домофон.

— Ти когось чекаєш? – напружилася Катя.

Зазвичай до них у такий час ніхто не приходив, а якщо приходили друзі, це обговорювалося заздалегідь.

— Ні!

Рома пішов дізнатися, хто до них прийшов.

— Хто? – Запитав він у трубку домофона.

— Це Макс! Відкривай! – почув Рома голос брата.

— Хто там, Ром? – Крикнула Катя з ванної.

— Макс приїхав…

— О! Згадай про…

— Досить так говорити про нього, Кать! – перебив він дружину.

— Та я навіть не встигла домовити-то! – Усміхнулася вона, вийшовши з ванної.

Хвилин через три Максим зателефонував у двері. Рома йому відразу ж відкрив, бо вони з дружиною так і не йшли з коридору.

— Здоров, сімейко! – прикрикнув весело Максим, бачачи брата з його дружиною.

— Привіт Максим! – Привіталася у відповідь Катя.

— Нічого собі, швидко ти машину привіз, я думав, що ще кілька днів ти розгойдуватимешся! – радісно сказав Рома.

— Ем… Ні… Я без машини зараз… Мене мужик з роботи до вас підкинув… – якось загадково сказав Максим.

— У сенсі ти без машини? – одразу напружилася Катя. — А де вона?

— Та тут таке діло… – почав він. — Це … А можна я пройду? Ну, щоб не біля порога все це обговорювати.

— Звичайно, проходь! – Відповів йому брат, випередивши Катю, тому що знав, що вона буде проти.

Вони всі втрьох зайшли у вітальню, розсілися хто куди й чекали, поки Максим розповість, де зараз їхня машина. Катя чекала найбільше.

— Ну? – Запитала вона з викликом. — І де машина? А точніше, що з нею?

— Катя, він сам нам зараз все розповість, що ти вічно лізеш? – Забурчав на неї чоловік.

Катя схрестила руки на грудях і почала чекати. Ще кілька хвилин Максим не міг зважитися розпочати свою розповідь. Але потім…

— Загалом це… Ваша машина не підлягає ремонту… – видав він.

— У сенсі, не підлягає ремонту? – не зрозумів його Рома. — Ти ж сказав, що днями прикотиш її сюди!

— Так… Сказав… Але це я зробив до того, як мені в майстерні сказали, що запчастини на неї дістати складно і непомірно дорого… Це я дізнався вже після розмови з тобою, Ром…

— Це в якому значенні? Що ти зробив з нею? – розлютився Роман. — Ти ж просто мав повозити на ній начальство!

Та ми з чоловіком з роботи, який мене зараз до вас і привіз… Підпили не слабо якось і вирішили поганяти… Він нормально проїхався, а я… в дерево в’їхав… Там капот просто зім’яло… – сумно розповідав він. — Але я розумію, що це моя вина, Ром! Я все відшкодую, слово честі! Тільки мені час на це треба буде!

Рома сидів, слухав оповідання брата і тихо сердився. Що він міг сказати? Справа була вже зроблена. Машина розбита, брат винний сидить перед ним. І що тепер із ним зробити? Прибити, чи що?

А Катя засміялася після цих Максимових слів. Спочатку тихенько, а потім її охопив просто істеричний регіт. Коли приступ закінчився, вона обернулася до чоловіка і сказала:

— А я тобі спочатку казала, що не треба було давати Максимові машину! Що ти мені на це сказав? Що я лізу не в свою справу? Що він її скоро поверне? Що з нею нічого не станеться! А зараз що? – Крикнула вона на чоловіка.

Кричати на Максима сенсу не було жодного, бо Катя завжди знала, що там в одне вухо влетіло, з іншого вилетіло. Але з чоловіком треба було провести виховну розмову.

— І навіщо ти мені зараз про це нагадуєш, Кать? Я що сам не бачу всього цього? Не пам’ятаю, думаєш? – Закричав Рома на дружину

— Та я до того, що тобі слід було б прислухатися до моїх слів хоч зрідка, а не йти на поводі у кого б там не було! – відповіла вона.

Вони ще весь вечір сиділи, лаялися на тему машини, на те, що в сім’ї треба радитися, і так далі. А в цей час Максим сидів тихенько, як мишка, і не видавав жодного звуку, щоб крики ненароком не перекинулися на нього.

Трохи пізніше, коли напруження обстановки трохи спало, Рома все ж таки звернув увагу на брата.

— І що ти тепер збираєшся робити, дозволь спитати?

— Я не знаю… – винно відповів Максим.

— А я ось знаю! Нехай бере і купує тобі нову машину або ж нехай оплачує ремонт тієї, що розбив до такого стану, як вона була у тебе! От і все! – Відповіла за Максима Катя.

— Але як я зараз це зроблю? У мене років чотири піде збирати таку суму, і те, якщо взагалі не витрачати нічого із зарплати… – твердіше, ніж раніше, висловився Максим. — У вас є друга машина … Поїздіть поки на ній по черзі …

— Кать, у нього і справді зарплата невелика. – заступився Рома за брата. — Може, ти мені додаси на нову, а я тобі потім віддам або відшкодую якось?

— Це з чого раптом? Твій брат розбиває тобі машину, а я маю за неї платити?!

— Але ж ти розумієш, що іншого виходу зараз немає, Кать? – Запитав її Рома.

— О ні, любий мій! Ось нехай твій братик тобі тепер і купує нову машину, я додавати на неї не збираюсь!

— Але, Кать…

— Давай без цього, Ром? Не треба тепер виклянчувати та нудити! Слухати треба було спочатку, що я говорю, і тоді зараз нічого цього не було б! Так, свою машину я тобі не дам більше! А то й її ще братикові своєму віддаси на втіху!

— Катя…

— Я сказала ні!!! Більше повторювати не стану! Розбирайся з ним! – гаркнула Катерина на чоловіка і вийшла з вітальні, залишивши братів розбиратися з фактом розбитої машини наодинці.

Після цього Рома почав їздити громадським транспортом, тому що купити машину зараз грошей не вистачало, дзвонив постійно братові, випитуючи, коли той хоча б частково почне віддавати борг, і майже місяць ні слівця не сказав своїй дружині, бо був дуже злий на неї. за те, що вона пожаліла грошей для коханого чоловіка.