– А нагадай мені скільки ти заробляєш. Я не хочу постійно економити, щоб потім здивувати твоїх гостей шедеврами. Все на свято, а потім самі на макаронах з підливкою? І окрім їжі нам багато чого ще треба

– Микольцю, ми вже цілий рік усі свята проводимо вдома, – сказала чоловіку Ніна. – Купа гостей, купа підготовки, прибирання. А видатків скільки!

– Ніночко, але в нас у родині так заведено, – сказав чоловік.

– Як так?! І чому в нас?!

…Микола був наймолодшим у великій родині. Три брати та дві сестри.

Щойно одружився найстарший, усі свята почали справляти в них.

Ну звісно окрім днів народження інших членів сім’ї. Там зрозуміло, чий день народження – той і стіл накриває.

Потім усе це перейшло до наступного брата, коли він одружився. Потім до сестри. Ну і так почесний обов’язок поступово дійшов до Миколи та його обраниці.

Усі жили в одному місті.

– Ти молодший, а значить, після тебе нікого немає. Виходить, що цей обов’язок тепер для нас довічно?

– Та не знаю я!

– Гарна відповідь. Цілий рік після весілля ми всіх приймали у себе. Різдво, Новий рік, Великдень. Потім було 1 вересня, бо найближчих свят не було, а погуляти ж треба.

А тепер пішло нове коло, і все в нас. Я вмиваю руки.

– Ні, так не можна. Усі вже збираються…

– А нагадай мені скільки ти заробляєш. Я не хочу постійно економити, щоб потім здивувати твоїх гостей шедеврами. Все на свято, а потім самі на макаронах з підливкою? І окрім їжі нам багато чого ще треба.

– Нам? Але ж у нас є велика квартира. Що ще треба?

– Квартира ця від моєї бабусі. Ми не вкладалися в неї. А ремонт уже потрібний. Подивися на шпалери, твої племінники їх розмалювали й подекуди обдерли. Гості зламали два стільці і дуже веселилися при цьому.

Фіранки доводиться прати після кожного візиту – руки вони нишком витирають!

А коли твій брат зашпортався і відламав дверцята шафи, йому було весело, і решті теж. Діти вилили весь шампунь і висипали весь порошок у ванну, зробили піну, яку потім ми ледве змили. Батьки не встежили!

– Вони ж не спеціально…

– Так ось! Більше випадковостей не буде. Водохреще буде останнім святом у нас.

– Ми і так Різдво пропустили. Майже всі слабі були.

– Дуже добре, що заслабли. Молодець твій брат, це він із температурою прийшов, вирішив народними методами, за столом процедури собі влаштувати. Подяка йому від мене. Добре, що ми з тобою не заслабли.

– І що ти пропонуєш? Як я скажу всім?

– Це останнє свято. Але з умовою, що всі скинуться. Якщо ні, то нічого не буде. Грошей у мене таких нема. У тебе є?

– Ні.

– От і чудово. Меню, як завжди. У всіх є вибір: гроші чи продукти на стіл. Якщо гроші, то сьогодні. Треба встигнути закупити все й приготувати. Рідня твоя – дзвони й пояснюй. Ось тут я все підрахувала та написала, це тільки закуски. Ти дуже не гульбаниш, я келих ігристого. Тож скільки розраховують, нехай стільки й несуть.

— Але ж вони й так завжди приносили.

– А навіщо тоді ти постійно бігав у магазин? Навіть того, що ми купували, не вистачало.

Довелося Миколі з усім погодитись і він сів дзвонити рідні. Виявилось, що грошей ні в кого немає, свята минули.

– Ніно, а це не багато грошей? Усі дуже здивувалися.

– А ціни ти бачив? Ось я спеціально зібрала чеки на новорічний стіл. Тут ще не вистачає твоїх, коли ти бігав по добавку для рідні.

– Нічого собі. Але вони не згодні. Вони не мають грошей. Вони сподівалися на нас. У нас є все, а в них діти, кредити.

– Чудово! Мені менше клопоту. Дзвони знову. Ось тобі перелік страв, я все розподілила. Тут кожному по одній страві, але родина велика, тож розмір відповідний нехай роблять. А батькам і взагалі нічого готувати не треба – фрукти й великий торт. Торт можна замінити пирогом. Твоя мама з цим впорається? Чудово. І щодо біленької… Якщо треба нехай принесуть із собою. З нас буде гаряче. Так! І про дітей! Нехай подбають і про них. По дитяче харчування я бігати не буду. І ти теж! Не забудь.

Всі погодилися, правда, трохи були незадоволені. Але свята хочеться…

…Микола хвилювався, а Ніна навпаки з нетерпінням чекала на свято. Вона вже припускала, що буде.

Гості почали збиратися. Першими прийшли батьки Миколи. Кілограм мандаринів, стільки ж яблук, невеликий торт із супермаркету.

– Це лише для дітей, – подумала Ніна, але промовчала.

Сім’я старшого брата принесла оселедець під шубою, ніби розмір підходящий.

Наступні гості теж принесли салат, але меншого розміру по ложці на кожного вистачить.

– Заливне з риби ми вже їли. Подумали, що ось цей салат буде якраз. Бабуся дала рецепт.

Дуже простий салат: картопля, цибуля, солоні огірки та олія.

Витрат жодних, все своє. Ні, олія ж грошей коштує!

Наступні гості принесли вінегрет, а не олівʼє, як їм замовляли. Теж все своє.

– Ой, ми забули зелений горошок у вінегрет покласти. У тебе немає випадково? Нехай Микола сходить у магазин.

– У нас грошей немає, все витратили, – відповіла Ніна.

– А кредитки?

– А ми не маємо кредиток.

– Ну, доведеться без горошку, правда це вже не те. Ми й пюре дитяче забули. Та й…

Сестра Миколи не договорила, але Ніна зрозуміла про що мова. Грошей у Миколі справді не було. Він усе, до копійки перевів їй, так, про всяк випадок – раптом не встоїть під натиском рідні.

Наступне блюдо – картопляні зрази замість котлет.

М’яса там було трохи всередині, решта картопля. Добре вона своя і її багато.

Отже! Що ми маємо?

Салат за рецептом бабусі. Вінегрет. Зрази. Оселедець під шубою. Салат морква, капуста, кисле яблуко. В основному капуста. Фрукти й торт.

Шикарний стіл, от тільки багато людей. Ось якби ще по дві-три тарілки таких страв, то було б добре.

Було ще й гаряче від Ніни. Спочатку вона хотіла приготувати м’ясо з пюре, багато м’яса, щоб вистачило всім із добавкою.

Але згадала, як того разу все пюре залишилося, а м’ясо пішло миттєво.

Цього разу вона вирішила зробити хитріше. М’яса пішло вдвічі менше, а картопля, морква, цибуля та кабачки, були дрібно порізані та викладені зверху на шматок м’яса. Ніна запікала таким чином цілих два деко.

Вийшло багато та красиво. А того разу стільки було тільки м’яса, від пюре всі відмовлялися. А тут все разом.

Ніна розклала гостям вміст першого деко. Ще помістила у центр столу велику тарілку з такою самою стравою. Картоплі вже ніхто не хотів, у салатах вистачило.

– А м’ясо де? Чому так багато овочів? – раптом запитали незадоволені гості.

Всі здивовано дивилися на господиню, не розуміючи, що відбувається.

– М’ясо внизу, його цілком достатньо. Я ж не питала, де м’ясо в котлетах, де заливне з риби, де салат з куркою, і нарешті олівʼє. Його також немає. Замість м’ясної нарізки – капуста. І подати не соромно і з’їдять не шкода.

– А де ми грошей візьмемо на м’ясну нарізку? Молоді ще нічого не розумієте.

– І ми. Риба дорога стала!

– І м’ясо дороге на котлети.

– І курка теж.

Всі навперебій обурювалися, але раптом замовкли. Ніна скористалася паузою.

– А коли ви приходили на все готове для нас, це було дешево? У нас м’ясо теж не дешеве. Мовчіть. Ось тому я й запропонувала поділити витрати. Якщо ви не хочете м’яса, питимемо чай. Все одно інші напої скінчилися.

– А продовження не буде?

– Ні.

Ніна прибрала велику тарілку з м’ясом під овочами та порожній посуд. Торт з’їли діти, добре, що в будинку знайшлися цукерки та печиво, яке Ніна спеціально вчора спекла. Як знала! Усі мовчки пили чай. Кожен думав про своє, і кожен вважав, що Ніна образила лише його.

Чоловіки хотіли гульбанити, але дружини не давали їм іти по добавку. Це ж їхні власні гроші, а вони в гостях. Хто має купувати?

– На наступне свято ми гостей не приймаємо. Вирішуйте хто цим займатиметься.

– А чому? Ми ж добре сиділи.

– Давайте малювати на шпалерах, псувати стільці, шафи, витирати руки фіранками, будемо не в нас. Про інші збитки я промовчу.

Усі мовчки пішли. Образилася рідня чоловіка чи ні, Ніні було не цікаво. Вона й так довго їх терпіла. Микола допоміг прибрати зі столу.

– Фіранки знімати?

– Так, там пляма від торта. Ну, може, ще щось. І плед із дивана зніми, тільки акуратно, там купа крихт…

…На наступне свято родичі вже були згодні скинутися грошима, але щоб, як і раніше, збиратися у Миколи та Ніни.

Тільки Ніна відмовилася, Микола її підтримав. Де святкувати так і не вирішили. Бенкет не відбувся.

Так само було й наступного разу. Ніхто не хотів приймати гостей. Кафе теж не вихід, грошей ще більше треба.

Кожен святкував удома. У гості ходити перестали, а все ж могли вирішити.

Ніна намагалася їм пояснити, але ніхто не хотів. Усі тільки хотіли в гості…