Борис цілий день не знаходив собі місця. Сашко – його точна копія в дитинстві. Термін збігається…

Борис приїздив до матері раз на рік, у її День народження. Він жив за тисячі кілометрів від неї, і частіше відвідувати не міг. Дружину Лілю він із собою не брав – мати з нею не ладнала через те, що Ліля сказала, нібито Борис безплідний. Мати відмовлялася в це вірити і звинувачувала у всьому невістку.

Сім років у шлюбі вони не могли зачати дитину. Обстеження підтвердило: у Бориса не могло бути дітей. Обоє засмутилися, але змирилися з долею – жити бездітними.

Приїхавши до матері, Борис відразу пішов до магазину за продуктами. Біля прилавка стояв хлопчик років шести і брудними рученятами рахував монетки на долоні. Одяг на ньому був неохайний – старі шорти й майка. Борис відчув, як у нього защеміло серце. Хлопчик був схожий на нього в дитинстві: світле кучеряве волосся, блакитні очі.

— Хлопче, тобі скільки не вистачає? Давай я допоможу?

— Мені багато не вистачає… 45 гривень… Я хотів морозива…

— А як тебе звати?

— Сашко.

— На ось тобі, Сашку, 50 гривень. Купуй морозиво та біжи додому, мама, мабуть, хвилюється.

— А в мене немає мами. Вона недавно померла. Батька я ніколи не знав. Мама казала, що він був хорошою людиною, але помер ще до мого народження. Я залишився з бабусею, а вона… п’є.

Борис дав йому грошей, хлопчик радісно купив морозиво і побіг. Повертаючись додому з покупками, Борис думав про Сашка. Що його чекає в житті?

— Мамо, ти випадково не знаєш хлопчика Сашка, років шести? Я його в магазині зустрів, грошей на морозиво не вистачало. Виглядав бідно, неохайний. Що з його матір’ю сталося?

— Ох, Борю, знаю я Сашка… Нещасна в нього доля. А мати його – твоя однокласниця Світка. Вона ще змолоду пити почала, і не дивно – її батьки теж усе життя пиячили. Коли Світка завагітніла, ніхто не знав, хто батько дитини. Вона й матері не казала. Та коли народився Сашко, вона полюбила його всім серцем, покинула пити, влаштувалася на роботу. Сашко був чистенький, доглянутий… А потім нещасний випадок – Світку на роботі вбило струмом. Її мати після цього зовсім запила. Соцслужби вже оформляють документи, щоб хлопчик потрапив до дитбудинку. Жалко його… Він так на тебе схожий у дитинстві.

Борис пам’ятав Світлану. Вона була його першою любов’ю. Після школи їхні шляхи розійшлися. Останній раз він бачив її сім років тому, коли приїжджав до матері. Тоді він тільки почав зустрічатися з Лілею. Випадково зустрів Світлану, пішли в кафе поговорити. Ранок він зустрів у її квартирі…

Він погано пам’ятав той вечір. Вони випивали, згадували минуле. Вона зізналася, що досі нікого не зустріла, схожого на нього. Жаліла, що в них нічого не вийшло.

І тут Бориса осяяла думка. Сашкові шість років. Він бачився зі Світланою сім років тому. Хлопчик може бути його сином. Але ж лікар сказав, що він безплідний…

Борис цілий день не знаходив собі місця. Сашко – його точна копія в дитинстві. Термін збігається… А якщо лікар помилився? Борис вирішив зробити ДНК-тест. Для цього потрібен був зразок волосся хлопчика.

Купивши солодощі, Борис пішов до Світланиного дому. Двері відчинила п’яна жінка. Вона не впізнала Бориса.

— Добрий день, Маріє Єгорівно. Я Борис Поздняков, однокласник вашої дочки. Ви мене не пам’ятаєте?

— Борька? Ти це? Не впізнала, змужнів! Проходь.

— Чув, у Світлани був син?

— Так, Сашко. Вона нікому не казала, хто батько, боялася, що заберуть хлопця. А я що… Одна, чоловік помер. П’ю… Соцслужби приходили, кажуть, що хлопчика треба віддати в інтернат. Я не проти – там йому буде краще…

У цей момент у кімнату забіг Сашко.

— О! Дядько! Ви за грошима прийшли? Вибачте, я тоді все витратив…

— Та ні, Сашку, я від душі тобі допоміг. Хочеш погуляти? Купимо тобі щось смачне, підстрижемо…

Хлопчик радісно погодився. Бабуся відпустила без питань. Борис купив йому новий одяг, футбольний м’яч, цілий пакет солодощів. Сашко ще ніколи не бачив стільки шоколадок і цукерок. Борисові щеміло серце від жалю. У перукарні він непомітно підняв із підлоги зрізане волосся хлопця.

Попрощавшись із ним, Борис пообіцяв ще навідатися. Повернувшись додому, відніс волосся на аналіз. Йому хотілося вірити, що Сашко – його син. Він встиг прив’язатися до цього хлопчика.

Через тиждень Борис приїхав за результатом. Трясучимися руками він розкрив конверт…

Підтвердження батьківства — 100%! Як таке можливо? Адже він вважав себе безплідним… Хоча, він обстежувався лише один раз і в одній клініці, куди його привела дружина. Виходить, лікарі помилилися. Але тоді чому у них з Лілею немає дітей?

Борис був неймовірно радий, що Сашко виявився його сином. Чому ж Світлана всі ці роки мовчала і нікому не розповіла, хто батько? Тепер немає сенсу гадати. Головне – якнайшвидше забрати хлопчика, поки його не відправили в дитбудинок.

Повернувшись додому, він покликав Лілю.

— Нам треба поговорити. Ліля, виявилося, що я не безплідний. Дізнався про це випадково. Сім років тому, коли я їздив до мами, зустрів свою однокласницю, перше кохання. Ми випили, і я майже нічого не пам’ятаю. Зараз, коли знову приїхав, дізнався, що Світлана померла. Але в неї є син Сашко. Він — моя точна копія. Я вирішив перевірити це, і виявилося, що він мій син. Ось такі справи.

— Борю… Я дуже винна перед тобою. Коли мені було 16, я завагітніла. Але мама змусила мене зробити аборт. Через ускладнення лікарі сказали, що я більше не зможу мати дітей. Коли ми одружилися, мама придумала план: сказати, що безплідний ти, а не я, щоб ти мене не покинув. Вона мала знайому лікарку, яка все влаштувала, і тобі сказали, що у тебе немає шансів на батьківство. У мене була думка взяти дитину з дитбудинку, але тепер, коли в тебе є рідний син, я з радістю його прийму і стану йому мамою. У кімнаті зробимо ремонт, купимо гарні меблі, новий одяг для Сашка. Я буду хорошою мамою, обіцяю, любий!

Борис і Ліля обійнялися. Тепер у них не було секретів, і у них з’явився син. Борис поїхав оформляти документи, а Ліля взялася за ремонт і покупки для хлопчика.

Мама Бориса була в захваті від такої новини – її мрія про онука здійснилася. Мати Світлани також зраділа, що Сашко житиме з батьком, а не в інтернаті. Борис пообіцяв приїжджати з сином у гості.

Сашко міцно обійняв Бориса і назвав його татом. Борис поклявся, що любитиме його все життя і завжди буде поряд.

Коли всі документи були зібрані, Сашко поїхав з батьком у нове життя.