— Інно, люба, це ж просто жарт був! — він намагався виправдовуватися, але виглядав так, ніби він зловив рибу, яка раптом виявилася значно більшою, ніж він міг з’їсти

Ви знаєте, Віктор, чоловік моєї подруги Інни — це ще той жартівник! Він завжди намагався розвеселити компанію, хоч інколи його жарти були, скажімо, дещо незвичайними. Ну, він то їх вважає дуже дотепними. Хоча, кожен раз сідає у свою ж калюжу.

Все почалося того дня, коли Вітя, з виглядом справжнього трагіка, підійшов до мене у коридорі та сказав:

— Ти знаєш, Інна має серйозні проблеми зі здоров’ям. Вона не хоче, щоб хтось знав, бо не хоче вас турбувати.

Я витріщилася на нього, бо не могла повірити своїм вухам. Як це, Інна хворіє і нікому не сказала?

— Вона зараз у лікарні, — продовжив Вітя, зітхаючи, — але прошу тебе, не дзвони й не пиши їй. Їй і так важко. Але якщо ти хочеш якось допомогти, то можеш привезти трохи грошей. І смачненького, вона точно зрадіє.

Я не могла стримати співчуття. Звісно ж, треба допомогти! Швидко взяла гроші, напекла трохи пиріжків, та й, подумавши, ще й домашній компот прихопила. Думала, що зайду швидко, передам все та й піду — з турботливим чоловіком і такими друзями Інні не потрібно нічого боятися.

Поки пакувала сумку, зовсім забула запитати у Віті у якій вона лікарні та що з нею. Додзвонитися не вийшло, він був поза зоною досяжності, тож, я вирішила заїхати до них додому.

Дзвінок у двері. Відчиняє сама Інна. Така ж весела, як завжди, трохи здивована, але жива-здорова!

— О, привіт! Що це ти тут робиш? — запитала вона, примруживши очі.

— Привіт, Інно — намагалася я пояснити, поки намагалася зібрати в купу слова. У мене з рук вже випадав пакет з пиріжками, але я все одно намагалася втримати все. Вітя сказав, потрібна допомога. Я і принесла.

Інна з цікавістю глянула на мої торби, потім на мене, а тоді сказала вкрадливо:

— Як зручно! Я, значить, до весни не доживу, а квартира та мій чоловік вільні, так?

У мене серце аж завмерло.

— Інно, але ж ти у лікарні мала бути — розгублено бурмотіла я, а в голові вже крутилися думки про те, що ж саме сказав Віктор. Виходить, він розповів їй усе?

Інна не давала мені сказати й слова, продовжуючи на підвищених тонах:

— І ти, значить, вирішила скористатися моментом, так? Гроші принесла, домашнє — прямо з любов’ю спечене! Ну, зручно Вітька мій влаштувався!

Я стояла, червона як буряк, витріщаючись на неї. На мить стало тихо і тільки тут я зрозуміла, що вона насправді сміється.

— Та ти не хвилюйся так, – з усмішкою сказала Інна, відставляючи торбу з пиріжками. — За хвилину розберемося.

Саме у цей момент у двері увійшов Вітя. Побачивши нас обох, він моментально зрозумів, що його жарт далеко зайшов. Розвернувся, щоб тихенько вийти назад у під’їзд, але Інна рішучим тоном сказала:

— Ану, стій!

Він зупинився, криво всміхаючись, ніби вже жалкуючи про свою геніальну витівку.

— Ну що, жартівнику, — промовила Інна з хитрою усмішкою. — Розкажи-но, що це за “серйозні проблеми зі здоров’ям” у мене? І кому пиріжки? А гроші?

— Інно, люба, це ж просто жарт був! — він намагався виправдовуватися, але виглядав так, ніби він зловив рибу, яка раптом виявилася значно більшою, ніж він міг з’їсти.

— Ага, жарт, — відгукнулася Інна, зберігаючи ідеально серйозний вираз обличчя. — А ти знаєш, що у мене для тебе теж є жарт? Ось, наприклад, ти коли-небудь чув про “велике переселення на диван у вітальні”?

Чоловік ошелешено дивився на неї, явно не уявляючи, що вона зараз придумає.

— Ну от, відпочинеш від мене. Вдалого тобі дивану на майбутній тиждень, котику!

Вітя дивився на неї з відкритим ротом, абсолютно не розуміючи, як таке могло статися. Інна повернулася до мене, сміючись.

— Ну, тепер ми з ним квіти. А тепер пішли чай пити.

Це тільки один випадок з життя подруги та її чоловіка. Скільки разів він їй нерви робив своїми жартами. Я завжди дивилася з боку та співчувала Інні, що їй такий чоловік дістався. Проте після того, як вона вправно переселила його на диван, я зрозуміла, що вони одне одного варті.