Іван з нетерпінням чекав приїзду батьків Марійки. Коли він зустрів їх на вокзалі, радість його переповнювала. Але несподіваний сюрприз чекав його вдома. Біля воріт стояла Катя, подруга Марійки, яка, до того ж, кинулася Іванові на шию. Теща побачивши цю сцену з машини ледь очима не спалила їх

Дві подруги прогулюючись парком і розмовляючи про своє, про жіноче зустріли двох молодих хлопців.

Хлопці підійшли до них. Познайомились. Андрій був високий, вродливий, спортивний.

Він одразу сподобався і Каті і Марійці. От тільки Катя виявилася спритнішою.

Іван був середнього зросту, трохи повненький, але в той же час м’язистий.

Можна було навіть припустити, що Іван сильніший за свого друга.

Катя почала зустрічатися з Андрієм, а Марійці дістався Іван. Іноді вони гуляли разом. Марійка крадькома поглядала на хлопця подруги.

Але згодом вона покохала Івана, і на Андрія вже не звертала уваги. Пари побралися. Кожна сім’я жила своїм життям…

Андрій і Катя любили весело відпочити. Вони купили маленьку квартирку, вибирали найдешевшу. Просто щоб було де жити.

А на решту грошей гуляли і подорожували. Постійно кликали з собою Марійку з Іваном, але вони були зайняті будівництвом будинку.

Будинок будували великий, з усіма зручностями. Сад уже ріс, квіточки сяяли кольорами. Будівництво добігало кінця. А ще Марійка з Іваном чекали первістка…

А в цей час Андрій і Катя відпочивали на морі… І от одного дня Катя несподівано повернулася додому одна…

Вона застала свого чоловіка з іншою. Приїхала і одразу подала на розлучення.

Квартиру вони продали, гроші поділили та й розбіглися…

І Катя почала все частіше заходити до своєї подруги. Навіть дуже часто, особливо коли вдома був Іван.

– Який у тебе Іванко уважний? – нахвалювала вона чоловіка подруги. – Який хазяйський! От не обери я тоді Андрія, ти була б на моєму місці… А я якась недолуга була. Високий, гарний, веселий, а виявився он яким! Не пощастило мені…

– Ну, ви ж жили як хотіли, – відповіла Марійка. – Ти теж так жила. А розважатись ти й зараз не проти.

– Ні! – сказала Катя. – Зараз я не проти жити, як ти. Дім, чоловік…

– Та все ще в тебе буде! Які там твої роки? Ти ж он яка красуня!

– Справді? – запитала Катя. – Іванку, Іванку! А ти так вважаєш? Ану глянь, яка я красуня!
Катя, весело посміхаючись, покрутилась перед чоловіком Марійки.

Вона завжди хотіла привернути його увагу до себе. За будь–якої зручної нагоди просила саме у нього поради та допомоги.

– Ви подруги, давайте без мене вже якось все це вирішуйте, – відмахувався Іван від настирливої Каті.

…Настав час пологів. Іван привіз Марійку у пологовий будинок. Тут же приїхала й Катя. Вона подзвонила подрузі і, дізнавшись про все, примчала до неї.

– Ідіть додому, – сказав лікар Івану. – Вам все повідомлять. Перші пологи ж. Чекайте…

– Я з тобою! – раптом вигукнула Катя. – Треба все приготувати. Кімнату, ліжечко, одяг. І взагалі вдвох легше переживати!

– Та у нас вже все готове, – сказав Іван.

– Я з тобою! – не вгавала Катя.

– Ні, мене справи, бувай…

– Яка ж вона настирлива, – подумав Іван…

…А Катя продовжувала надзвонювати йому.

– Народила, чи не народила, чому так довго?! – запитувала вона Івана в слухавку. – Я надвечір приїду до тебе. Я домовилася з Марійкою. Мені ночувати нема де. Сам знаєш, що з квартирою вийшло. Може вже ввечері й бавити будемо. Чекай на мене.

– Ні. Ми з тобою не домовлялися. Все буде після виписки Марійки та малюка, – просто сказав Іван.

– Іванку, ти що не живий? – раптом сказала Катя. – Я нічого не скажу Марійці. Ти ж молодий, тобі жінка потрібна, а дружина вагітна, народжує, а потім дитина…

Іванові давно не подобалася подруга дружини. Її занадто відверті вбрання. Та й поведінка Катерини стала теж відвертою…

…До Івана в гості приїхали батьки Марійки. Він був дуже радий приїзду тещі і тестя. Зараз вони були дуже доречними.

Тетяна Петрівна і Павло Григорович приїхали ввечері.

Іван зустрів їх на вокзалі і повіз додому. Марійка на той час вже народила хлопчика і була в пологовому.

Іван підʼїхав до своєї хати, вийшов з машини й оторопів.

Біля воріт стояла Катя!

– Чого ти так довго?! – заспівала вона до Івана. – Я так змерзла…

І Катя кинулася в обійми до Івана.

Теща як побачила таке через вікно машини, то очі вирячила від несподіванки.

– Що ти робиш?! – аж стрепенувся Іван. – Ти вже зовсім, чи що? Моя дружина – твоя подруга. І взагалі більше не показуйся мені на очі, бо я все розповім Марійці!

– Що ти розкажеш? Та вона тебе виставить. Ми з нею з дитинства разом, мені й повірить. А я скажу, що ти сам чіплявся!

– Катерино! Що ти собі дозволяєш? – це вийшла з машини теща Івана. – Я тебе з дитинства знаю. Усі твої гріхи мені відомі. Тобі краще піти і більше не з’являтися тут ніколи. І забути про Марійку.

Іван аж здивувався. Він знав, що його дружина і Катя дружать з дитинства. Але які ж гріхи?

А Катерина таки послухалася й пішла.

– У мене нічого з нею не було, – відверто сказав він батькам дружини.

– Та не виправдуйся ти, вірю я, – сказала теща. – Вона ще та штучка. Будь–якими шляхами свого досягає. Я і Марійку попереджала, але ця все лізе й лізе. Її у двері, а вона у вікно. У нас у селі через неї три розлучення сталося, коли вона ще у школі навчалася. Що їй подобається, то має їй належати. Ось така вона.

Сусід їхній машину нову купив, а вона до нього залізла. Покатай. А тут дружина прийшла, то ця на шию мужику кинулася і давай його цілувати. Розлучилися. Не міг чоловік довести дружині, що не винен.

А тут ти, дім у тебе, машина. А в неї нічого немає, гуляти – її хобі. Я взагалі дивуюсь їхній дружбі. Я ще й з Марійкою поговорю…

– Як добре, що ви приїхали! – щиро сказав Іван. – Ми на вас давно чекали.

Марійку виписали. Катерина напрошувалась у гості, але почувши, що батьки Марійки ще не поїхали, вирішила почекати. Мати провела з дочкою розмову.

Марія вже була готова до будь–чого з боку подруги. Повірила матері.

Катерина прийшла.

– Я хочу бути хрещеною, – сказала вона.

– Ні, – відповіла Марійка. – Нам ще зарано.

Поки Марія пішла в кімнату годувати дитину, Катя кинулася до Івана. Вона дуже хотіла, щоб подруга побачила, як вони цілуються, обіймаються. А вже потім вона понаговорює…

Іван був сильніший, і тримав її руками на відстані. На шум вийшла Марійка.

– Марійко, він до мене чіпляється! – заплакала Катя. – Навіть коли ти в пологовому будинку була, то теж…

– Все, Катю, – сказала Марія. – Ти мені не подруга. Йди.

– Ти не віриш мені?!

– Чому я маю тобі вірити? Бо ти лізеш у нашу сім’ю, і намагаєшся спокусити мого чоловіка? Я це й так знаю. Іди.

– Ми з тобою завжди разом були з дитинства, – заплакала Катя. – Чому ти мені не віриш.

– А ось чому, дивись, – Марія увімкнула їй відео. – Я коли йшла щойно в кімнату, то увімкнула камеру на телефоні. Ти й не помітила. А тепер іди… Назавжди!

– Ну ви і… – вигукнула Катя і вискочила з їхнього будинку.

Більше вона ніколи там не з’являлася…

Марія з Іваном зітхнули з полегшенням, коли за Катею зачинилися двері.

Історія неприємна, але для них усе закінчилось добре…