Коли свекруха збиралася йти, я вже й відпустила ситуацію з грошима. Але тут вона, ніби випадково, згадала про них і дістала з сумки пачку грошей. А з пачки витягла копюру 1000 гривень і дала, по моєму виразі обличчя можна було писати цілу історію, так і хотілося щось ляпнути але я себе стримала

– Марино, мама сьогодні до нас прийде, можеш приготувати обід? – каже мені мій чоловік.

Я ствердно кивнула, хоча, чесно кажучи, візити свекрухи я не люблю. Приймаю її у нас вдома лише заради того, щоб зберегти гарні стосунки з чоловіком.

Ми з Максимом вже 12 років разом, виховуємо двох синів. Живемо окремо, ця квартира – моя дошлюбна власність, тож свекруха на моїй території не може вказувати як нам жити, хоча їй дуже хочеться.

Маргарита Петрівна – не проста жінка, вона багато років працювала на керівній посаді, і заробляла чимало грошей. Зараз її посунули, але вона досі працює і гроші у неї точно є. От тільки куди вона їх діває – не відомо.

Живе свекруха сама у своєму заміському будинку. Цей дім вони в свій час з свекром побудували, але кілька років тому батька мого чоловіка не стало, і мама залишилася одна.

У мого чоловіка є ще рідна сестра. Свекруха завжди мріяла, що донька буде жити з нею, але Юля дуже вдало вийшла заміж, у її чоловіка є і квартира, і будинок, і кілька машин, то ж зовиця не захотіла жити з мамою.

Не можу сказати, що це якось сильно засмутило свекруху, вона веде дуже активний спосіб життя, і їй ніколи займатися внуками. Але вона хоче створити позитивний імідж бабусі для себе.

– Маринко, Максим попередив тебе, що я сьогодні планую до вас забігти? – передзвонила мені Маргарита Петрівна.

– Так. Ми вас чекаємо, – кажу.

– То якщо тобі не важко, запечи гуску, і зроби ті тушені овочі, які я так люблю, – каже свекруха. – Я ж не з пустими руками до вас прийду, бабуся пам’ятає, що скоро свято Миколая, то ж я дам тобі гроші на подарунки онукам.

Чесно кажучи, я чи не вперше в житті зраділа візиту свекрухи. Наближається свято Миколая, а у нас з чоловіком щось зовсім грошей нема, якась затяжна фінансова криза. Але хіба це поясниш дітям? Вони подарунків хочуть, листи вже на вікні кілька днів лежать, адже це діти, і вони вірять у диво.

Тому я зраділа, що свекруха хоч раз допоможе нам і дасть гроші. Думаю, в такому випадку не гріх і добре почастувати щедру бабусю.

Час у мене був, я побігла в магазин, витратила останні гроші, що були в мене на картці, адже качка, овочі, фрукти коштують не дешево.

До приходу свекрухи все було готово. Маргарита Петрівна прийшла вся святкова така, розповідала мені про те, що планує на Різдво в Прагу поїхати з подружками, каже, що Новорічна Прага дуже красива.

Мені залишалося лише порадіти за неї, бо собі я ще не скоро дозволю такі закордонні подорожі, адже зараз нам з чоловіком ледве вистачає грошей на життя і харчування.

Посиділа свекруха у мене трохи більше двох годин, а далі стала збиратися. Я дивлюся на неї, чекаю, коли ж вона дасть обіцяні гроші.

– Ой, ледь не забула чого прийшла, – спохватилася мама чоловіка і пішла до сумки, яка стояла в коридорі. Яким же було моє здивування, коли вона витягла з гаманця аж тисячу гривень.

На моєму обличчі відразу можна було прочитати все, але я промовчала. Тисячу гривень, вона це серйозно? Що за ці гроші можна купити двом дітям? Хіба цукерки.

Я була відверто розчарована, бо на гостину для свекрухи я витратилася більше. Мені хотілося плакати. Я не сподівалася на її гроші, але тоді не треба було нічого так пафосно обіцяти.

Свекруха ще й образилася, що я їй не подякувала, чоловікові моєму на мене поскаржилася, що я мовчки взяла гроші і навіть дякую з себе не видавила.

Вечір був зіпсований, я не хотіла бачити ні свекруху, ні свого чоловіка, який став яро заступатися за свою маму. Максим вважає, що тисячу гривень – це нормальна сума. Просто він не ходить з дітьми по магазинах і не знає, скільки зараз коштують іграшки.

Заснути я не могла, бо до свята Миколая залишалося кілька днів, а я навіть не уявляла, звідки мені взяти гроші, щоб купити дітям хоч якісь подарунки. Я свою зарплату на комунальні послуги витратила і частково на їжу, а чоловікові гроші пішли на те, щоб дітей взути-вбрати на зиму, адже вони вже за рік виросли із старих речей.

А зранку мені на карточку прийшла сума в 10 тисяч гривень. Дивлюся, а це переказ від мами, але від моєї мами, яка на даний час вже є пенсіонеркою.

Я їй перетелефонувала, сказала, що не можу прийняти від неї ці гроші, бо вони їй самій потрібні, а вона сказала, що це не обговорюється, і ці гроші вона складала ще з літа, спеціально на ринок їздила, гриби, ягоди, городину всяку продавала.

– Це ж мої онуки. Не заважай мені зробити для них найважливіше дитяче свято радіснішим, – сказала мама.

Ось так. Одна бабуся з літа планує як допомогти онукам, і ділиться останнім. А в іншої гроші є, але вона вважає, що тисячі гривень цілком достатньою.

Я навіть думаю повернути їй ці гроші, бо тисяча ніякої погоди не робить. Чи не варто? Нехай вже буде як є? Як гадаєте?