Ліда намагалася натякнути чоловікові, що їхні стосунки зайшли в глухий кут, але він лише відмахувався: “Що ти таке вигадуєш? Куди ти від мене подінешся?”. Його впевненість у тому, що вона нікуди не втече, заставляла з сумом вирити, що і справді варіантів у неї є не багато, тому продовжувала все терпіти

“Та кому ти потрібна?”, – ці слова Ліда настільки часто чула від свого чоловіка, що за роки життя з ним вже й сама в це повірила, що вона нікому не потрібна.

Заміж за Любомира Ліда виходила з великого кохання. Молода ще була, вірила у справжні чисті почуття, хотіла щоб все було добре, тому і поступалася у всьому своєму чоловіку.

Сама вона була родом з села, та ще й з багатодітної родини, тому від своїх батьків допомоги вона не чекала. Вони дочку свою любили, але дати їй нічого не могли.

Ліда вирішила, що в місто поїде, вивчиться, і сама собі своє майбутнє збудує. Так воно і було б, але на 5-му курсі вона Любомира зустріла, закохалася, а він наполіг на одруженні.

Привів молоду дружину в трикімнатну квартиру своєї мами. Свекруха глянула на дівчину і відразу попередила, що господиня тут вона.

“Чия квартира – того і правила”, – пояснив Любомир, але пообіцяв дружині, що у мами вони житимуть недовго, лише перший час, а потім він назбирає грошей і свою квартиру купить.

Далі обіцянок слова чоловіка не дійшли. Він навіть не старався в цьому напрямку. А навіщо? Біля мами йому було добре. У Ліди часто виникала думка, що у її чоловіка сім’я – це його мама, яку він завжди і у всьому слухається, а вона тут так, просто зайва.

Скільки разів Ліда думала про розлучення! Але терпіла все заради синочка, якому був потрібний батько. До сина Любомир ставився добре, але не приділяв навіть йому багато часу, бо завжди свої інтереси ставив вище за інтереси родини.

Ліда хоч і працювала, але не могла нічого собі купити ні з обновок, ні з косметики, бо всі гроші вона віддавала в спільний котел, чоловікові і його мамі, а вони переконували невістку, що заміжній жінці ні до чого макіяж чи якесь нове вбрання, головне, щоб холодильник був повний і чоловік ситий.

Коли Ліда говорила чоловікові, що вона так далі не може і колись піде від нього, він не сприймав всерйоз її слова, бо був переконаний, що нікуди вона від нього не дінеться.

– От що ти собі таке вигадуєш? Подивись на себе. Кому ти потрібна? – говорив чоловік.

Ліда з сумом розуміла, що і справді варіантів у неї є не багато, тому продовжувала все терпіти.

Все змінилося тоді, коли Остап, єдиний син Ліди та Любомира в столицю поїхав вчитися. Син своїми силами поступив в престижний університет, і Ліда тоді наважилася прийняти рішення щось змінити.

Вона сказала чоловіку і свекрусі, що їде за кордон на заробітки, бо хоче заробити синові на квартиру.

Любомир сказав свою коронну фразу – “Та кому ти там потрібна?” і попередив, що якщо вона наважиться, то він подасть на розлучення.

А свекруха “поблагословила” невістку словами: “Пропадеш у світах, ніхто про тебе і не згадає! Будеш проситися назад – ми тебе не приймемо”.

Та цього разу Ліда вирішила нікого з них не слухати, а робити так, як серце їй підказувало. Вона в Іспанію на заробітки поїхала, а Любомир, як і обіцяв, розлучився з нею.

7 років Ліда додому не приїжджала, бо навіть не мала до кого їхати. Вирішила повертатися, коли назбирала достатньо грошей, щоб придбати житло.

Хотіла спочатку сину квартиру купити, але Остап маму приємно здивував – в столиці віг став айтішніком і вже сам купив собі однокімнатну квартиру, а маму запевнив, що це лише початок і її гроші йому точно не потрібні.

Син порадив мамі купити для себе будинок, і навіть допоміг їй у цій справі ™ вибрав чудовий варіант за містом.

Любомир сам став шукати зустрічі з колишньою дружиною, бо хотів переконатися, що всі ті чутки як вона покрасивішала і розбагатіла – неправда.

Та коли зустрівся з Лідою, то просто її не впізнав. Став проситися назад, згадав їй, як він її стільки років годував і тримав у себе, так що вона хоча б із вдячності за це мала б йому все пробачити.

Ліда дивилася на свого колишнього чоловіка і не могла зрозуміти, як взагалі стільки років вона з ним жила. В голові крутилися його слова “та кому ти потрібна?”.

Потрібна. Вона собі потрібна. І довела, що не пропала без них.

Чоловіки, пам’ятайте, що жінки терплять лише до того часу, поки у них немає іншого виходу, але якщо вони цей вихід знайдуть, ви їх уже ніколи не повернете!

В цій історії кожен отримав те, на що заслужив. Чи не так?