Мама, на весь зал, виставила мене на посміховисько, звинувативши свекруху в жадібності. Я хотіла провалитися крізь землю від сорому, адже знала, як насправді було

– Не смішіть людей, свахо. Хто-хто, а ви так допомогли дітям, що аж горобці сміються. Ну, якщо для вас 20 тисяч гривень то є великі гроші, то нехай вам буде, – сказала за столом моя мама.

Я ледь крізь землю не провалилася, так мені за неї соромно. Я ж прекрасно знала, що свекруха віддала всі гроші з хати, аби нам було легше.

Після весілля ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру, бо не хотіли жити ні з моїми батьками, ні тим більше з батьками Олега, бо жили вони в селі і добиратися до роботи було б важко.

Я розуміла, що в тата не дуже хороший характер і він не зійшовся б з ятем. Тому оренда квартири це було єдине і правильне рішення для нас.

Ми дуже хотіли свою квартиру, тому й працювали понаднормово з Олегом. Діток ми поки не планували, бо хотіли свою крихітку занести в своє житло.

Коли в нас була на руках певна сума, ми почали шукати житло. Я в той час вже ощасливила чоловіка цікавим станом, тому довго тягнути з покупкою не хотіли.

Хороший варіант знайшовся доволі швидко. Але було одне “але” – нам не вистачало трохи грошей.

Мої батьки мали невеличку дачу і вирішили її продати, щоб допомогти нам. Пам’ятаю, це була неділя. Мама з татом після церкви прийшли до нас на обід і тато гонорово поклав на стіл конверт, в якому лежало п’ять тисяч доларів.

Ми дуже зраділи, бо це і була майже та сума, якої нам не вистачало.

Про нашу ситуацію знала і моя свекруха на той час вона вже жила сама.

Переступила Наталя Богданівна наш поріг не сміливо. Вона дуже хвилювалася, чи зрозуміємо ми її.

– Діточки, тут 20 тисяч гривень. Більше я не маю, але не хвилюйтеся, на днях мають пенсію принести, тому на хліб вистачить, а все решта в мене на городі є.

Ми щиро подякували Наталі Богданівні за допомогу. Я ледь не плакала, коли обіймала її. Людина віддала останнє, лиш би нам, дітям, було добре.

Ми купили омріяну квартиру, зробили в ній невеличкий ремонт і за пів року покликали найрідніших на новосілля.

На той час ми вже були батьками Веронічки, чудової дівчинки.

Ми всі сиділи за столом, а в один момент Олег почав дякувати моїм батькам і своїй мамі за допомогу.

– Без вашої підтримки ми б не змогли придбати цю квартиру. Дай Бог вам здоров’я і щоб ви радували нас своїми приходами ще довго і довго.

Я не знаю звідки і чому, але моя мама знала, що сваха доклала до квартири лише ту двадцята і почала відкрито говорити такі речі в адрес свахи, що я почервоніла наче той рак.

Я бачила, як опустила очі Наталі Богданівни. Тому не могла змовчати в цій ситуації.

– Мамо, Наталя Богданівна віддала все що мала, до останньої копійки. Ми це цінуємо і ніколи не забудемо.

Я підійшла до свекрухи і обійняла.

Мама після попросила пробачення у всіх.

Я не знаю, що на неї найшло. Зазвичай вона така не є.

Але, добре що на місці все вияснилося і ніхто з новосілля не пішов ображений.