Мама з самого ранку почала на мене тиснути, аби я прихистила сестру. “Світлано, – сказала вона, – він тобі ніхто, а вона – рідна сестра. Вона ж бездомна!” Мені 40, я живу сама у двокімнатній квартирі, яку батьки допомогли купити. І все би нічого але, мушу визнати, що я злопам’ятна і не забула нічого

– Світлано, він тобі ніхто, чужа людина. А тут мова йде про твою рідну сестру, якій зараз нема де подітися, – мама прийшла до мене з самого ранку в суботу, щоб переконати мене, що я по-родинному маю прийняти у себе сестру.

Мені 40 років, я сама живу у великій двокімнатній квартирі покращеного планування, площею майже 80 квадратів. Це житло в свій час допомогли купити мені батьки, які додали приблизно 25 відсотків її вартості. Решту суми за квартиру сплатила я сама.

Щоб придбати це житло, я була змушена багато працювати. У мене зовсім не залишалося часу на особисте життя. Може саме через це у мене немає ні чоловіка, ні дітей – бо я занадто багато часу приділяла кар’єрі і зароблянню грошей.

6 років тому моя молодша сестра Людмила вийшла заміж. Її чоловік, наш зять, відразу почав качати права, що він не буде вкладатися у чуже, тому наполіг, щоб я відмовилася від своєї частки в батьківському будинку, де вони збиралися жити.

Оскільки в село я повертатися не збиралася, то я зробила все так, як захотіла сестра – відмовилася від своєї частки на її користь, і побажала їм щастя.

Через кілька днів після того до мене в місто приїхав батько, сказав, що має до мене серйозну розмову. Я тоді жила на знімній квартирі, але активно збирала на свою.

Тато мене запитав, скільки мені ще не вистачає. Коли я озвучила суму, батько сказав, що доплатить ці гроші сам. Кошти у нього були, бо він колись трохи по заробітках мотався і щось прискладав.

Сума, яку він мені дав, становила приблизно 25 відсотків від вартості квартири. Тато наче заплатив мені за мою відмову від своєї частки в селі.

Коли про це дізналася моя мама, вона була дуже зла. Мама вважала, що ці гроші мали дістатися моїй сестрі, яку вона завжди більше любила ніж мене. Але проти волі батька вона не могла піти, тому їй залишалося лише змиритися.

Я купила собі квартиру, і стала в ній жити, не звертаючись особливо за допомогою до родичів.

Два роки тому я зустріла дуже хорошого чоловіка. Станіслав приїхав до нас з іншого міста після важкого розлучення. Я не вникала в деталі, не хотіла лізти в душу, але бачила, що він дуже важко це переживає.

Ми з ним спочатку спілкувалися як друзі, а потім наше спілкування переросло в щось більше. Я закохалася у Станіслава. У нього до мене теж є почуття.

Ми вирішили жити разом. Оскільки свого житла в Станіслава немає, то живемо ми у моїх квартирі, кілька місяців тому він переїхав до мене.

Пропозицію робити Станіслав мені не поспішає, я так розумію, що він ще не відійшов від розлучення. Я б, звичайно, хотіла офіційно з ним оформити стосунки, але я його не кваплю, це має бути виважене рішення з його сторони. На даний час нам добре разом – і це головне.

Мої родичі навіть і не знали про ці зміни, які відбулися в моєму особистому житті. Але нещодавно до мене приїхала мама, як я тепер розумію, в “розвідку”. І коли вона побачила, що в моїй квартирі живе чоловік, то зовсім не зраділа, бо в неї на моє житло інші плани.

Справа в тому, що моя молодша сестра розлучилася з чоловіком. Не склалося їхнє сімейне життя, він пішов до іншої. А Людмила в селі жити не хоче, вважає, що там замало перспектив. Коли вона говорить про перспективи, то має на увазі далеко не роботу, а можливість вдалого заміжжя.

От сестра і захотіла в місто, де більше перспективних наречених. А мама не придумала нічого кращого, як оселити її у мене.

Аргументів у мами більше ніж достатньо. Квартира у мене двокімнатна, батько допоміг мені її купити – тобто я просто зобов’язана забрати до себе сестру, яка опинилася у скрутному становищі.

– Мамо, якщо ти не помітила, то у мене є чоловік. Як ти собі це уявляєш, що з нами житиме ще й Людмила з дитиною? – кажу.

– Ніякий він тобі не чоловік! Де ваш штамп в паспорті? Та це чужа тобі людина! І ти готова заради нього нехтувати потребами рідні? – картає мене мама. Вона мені стільки образливих слів наговорила, що навіть не хочу згадувати.

Мама заявила, що я зобов’язана прийняти у себе сестру, бо тут є вкладені і їхні гроші. А я так не вважаю. Це моє житло, і я вправі робити так, як вважаю за потрібне.

А яка ваша думка? Хто з нас не правий?