Ми ніби й домовилися про ремонт, але чи це справді наше рішення? Мені здається, ми просто погодились на все, що запропонувала дизайнерка. А коли замовили фарбу, я раптом усвідомила, що схоже ми це не ми робимо ремон, а Олеся робить ремон у нашому домі

Ремонт — це завжди випробування для нервів. Мені здається, що понад усе мене виснажує саме процес прийняття рішень. Ти стоїш, дивишся на купу різної плитки і думаєш: “Що ж, давай зберися й вибери один з мільйона варіантів”. А тут ще й наш дизайнер Олеся підливає оливи у вогонь: все дороге, кожна дрібничка коштує, як квиток у відпустку на море. Чоловік, звісно, стоїть поруч, слухає й киває. Я намагаюся не зірватися, але чую, як він каже:

— Давай беремо цей варіант. Олеся точно знає, що робить.

Я ледь стрималася, щоб не закричати. Та що з нього візьмеш? Він же ніколи не був схильний економити. Для нього цифри на рахунках — це якийсь інший вимір, який не стосується реальності. А для мене — це прірва у сімейному бюджеті.

Сіла я на стілець, намагаючись заспокоїтись, а у голові крутиться: “Може, й справді треба розслабитися? Навіщо нервувати? Нехай вже роблять, як хочуть!” Але ця думка у мене в голові не вкладається. Ні, я не з тих, хто легко відпускає ситуацію. Проблема у тому, що чоловік звик віддавати все на аутсорсинг, і покупки, і рішення, і взагалі будь-яку роботу, яка потребує зусиль.

— Ну що, може сама вибереш цього разу плитку? – заходить він здалека.

— Я не можу сама, – кажу я, дивлячись на нього. – Ти теж маєш бути залучений, це ж наш спільний дім.

Він махає рукою.

— Та ти ж краще у цьому розбираєшся, та й Олеся все зробить, що тут вибирати?

— О, починається, – зітхаю я. – То може, хай вона ще й рахунки за нас заплатить?

— Ну, це вже не її робота, – сміється чоловік, а я відчуваю, як у мені починає зростати бунт.

Він не розуміє, як мене дратує оця його безтурботність. А може, просто вдає, що не розуміє.

— Я не хочу цієї “циганочки з виходом”, але ти ж знаєш мене. Якщо я зараз промовчу, то повернусь до цього пізніше і тобі буде гірше.

— Та що ти таке говориш? – він дивився на мене здивовано, ніби вперше чує щось подібне.

— Не думай, що все пройде тихо. Мені просто треба час, щоб зібратись із думками, а тоді – все, розкладемо по поличках. І вже без зайвих емоцій не обійдеться.

Я добре знаю, як його обличчя змінюється, коли я кажу подібні речі. Він не любить конфліктів. І хоч я сама не фанат скандалів, іноді мені здається, що наші сварки — це єдиний спосіб достукатися до нього. Мої аргументи без сліз і криків він просто не чує.

Кілька днів ми удаємо, що все нормально. Він пропонує розв’язати питання, але я бачу, що йому це зовсім не цікаво. Він знову відкладає вибір на Олесю, каже: “Довіряй професіоналам”. Але що знають ті професіонали про те, як ми живемо? Вони не дихають тут щодня, не ходять босоніж по холодній плитці.

На п’ятий день терпіння урвалося. Ми пішли до магазину разом. Я думала, що цього разу все пройде спокійно, але як тільки ми дійшли до цін, щось всередині мене зламалося.

— Ти ж обіцяв, що ми це обговоримо, – почала я тихо, але досить гостро.

— Ну ми ж обговорюємо! Ось, подивись, гарний варіант.

— Гарний варіант? П’ять тисяч за квадратний метр? Ти серйозно?

— Це ж ми не кожен день купуємо, – він знову сміється. Це його захисна реакція, коли не знає, що відповісти.

— Ти навіть не дивишся на ціни, правда?

— Та заспокойся вже! Це всього лише ремонт, а не кінець світу. Ми ж робимо майже на все життя, тож, давай не будемо економити.

Він запропонував світлу плитку, а я знов вибухнула:

— Ти хочеш, щоб я її щодня мила? Вона ще й дуже дорога.

— Ні, так просто естетично, – він відповів.

— Можливо, щось темніше? – я запропонувала.

— А темніше я не хочу, – прозвучала відповідь.

Тут ще Олеся втрутилася:

— Найкращий варіант буде сірий. Зі світлими стінами вона буде чудово дивитися.

Ми нібито знайшли компромісне рішення, але я зловила себе на думці, що ми вибираємо те, що нам дизайнерка радить. Так, ціни завеликі, а всі мої намагання знайти аналогічні товари вітчизняного виробника, зводилися нанівець. Тільки коли ми замовили фарбу для стін я збагнула, а якщо Олеся собі ремонт робить у нашому домі?

— Ні, цього не може бути, – вирвалося у мене.

— Що не може бути? – запитала мене Олеся, яка стояла поруч.

— Так, нічого, – сухо відповіла я та перевела тему на особисте.

— Олеся, у тебе є сім’я?

Для неї це запитання було неочікуваним і вона не стала на нього відповідати. Тільки потім я зрозуміла, що люблю свого чоловіка, який він є і не хочу його залишати через зраду. А що? Скільки жінок живуть з чоловіками й терплять їх? Все ж таки, для мене стосунки з ним були важливішими за будь-який ремонт, але ціни все ж не давали спокою.

Я ходила у магазині й зрозуміла, що його безтурботність — це не просто риса характеру. Це проблема, яка сидить глибоко у наших стосунках. Він не цінує мої зусилля, мій час, мій погляд на те, що для нас важливо. Я ж намагаюся зробити все правильно, обережно, а він просто махає рукою на все.

Я вийшла з магазину, не кажучи більше ні слова. У нас був план разом вибрати матеріали для ремонту, але, як завжди, цей “план” перетворився на гру в одні ворота. Тільки тепер я вирішила, що боротимусь за наші стосунки та наше з ним майбутнє. Я прикладу максимум зусиль, щоб у нас була щаслива сім’я і зроблю все, щоб подолати будь-які перешкоди та проблеми.