Настя прокинулася від того, що грюкнули вхідні двері. Одночасно з цим живіт пронизав гострий біль

– Ти ще молодий, куди вам діти, – голосила в трубку свекруха.

Настя сиділа поруч із чоловіком і дивилася у свій телефон. Роман косився на дружину. А вона робила вигляд, що нічого не чує і не звертала на нього уваги.

– Щойно з’явиться дитина, одразу роби тест. Сто відсотків – це не твоя дитина! – мама продовжувала повчати сина. – Я б на твоєму місці вже зараз зробила. Потім будеш усе життя виховувати чужого нащадка.

Молодий чоловік тільки мовчки слухав, понуривши голову. Мама для нього була авторитетом. Єдиний раз, коли він пішов проти її волі – це коли одружився з Настею. Дружину він кохав, а мамі не подобалося, що якесь дівчисько відібрало в неї сина. Не хотілося їй ділити його любов з іншою жінкою.

Настя розуміла, що свекруха її не любить. Спочатку вона намагалася всіма силами їй сподобатися, але потім зрозуміла, що проблема не в ній, а в самотній жінці, в якої крім сина нікого немає.

Розуміти вона розуміла, але жити з цим було важко. За спиною в молодої невістки свекруха налаштовувала сина проти дружини.

Коли це не допомогло, вона вигадала нову тактику – переконувала сина, що дитину Настя виношує від іншого, щоб одружити з собою пристойного хлопчика з грошима.

Ось зараз укотре Настя поза своєю волею слухає, як ллється на неї потік бруду в телефонній розмові турботливої матусі з сином. Рома думає, що дружина не чує його розмову в навушниках. Але зараз справа не в навушниках, а в тому, що молода жінка втомилася від образ.

Настя встала і, пославшись на погане самопочуття, пішла в кімнату. Лягла і, наспівуючи пісню, спробувала заснути.

Хотілося плакати, але вона розуміла, що її хвилювання перейде до дитини. Вона вирішила для себе, що, коли на душі важко, співатиме для малятка, щоб воно відчувало, що його люблять і воно під захистом.

Закінчивши співати Настя незабаром заснула. Рано вранці Рома пішов на роботу. Не поцілувавши її, як раніше, перед відходом. Свекруха, дотримуючись прислів’я “вода камінь точить”, повільно вбивала синові в голову думку, що потрібно розлучитися з невірною дружиною.

Настя прокинулася від того, що грюкнули вхідні двері. Одночасно з цим живіт пронизав гострий біль.

Молода жінка лежала, сподівалася, що біль вщухне. Але легше не ставало. Зателефонувала чоловікові, той сказав, щоб не накручувала себе.

– Потерпи до вечора, – умовляв Роман дружину, наче в її силах було просто так узяти й припинити біль.

– А якщо це небезпечно? – хвилювалася Настя.

– Хочеш, маму попрошу приїхати? – запропонував чоловік, але Настя одразу ж відмовилася.

Роман не знав, що дружина в курсі того, що відбувається за її спиною. Свекруха завжди награно посміхалася в обличчя невістці. Сам же Роман не був ні на боці мами, ні на боці дружини. Розривався між двома коханими жінками, намагаючись усім догодити.

Може за це й полюбила його Настя, що характер у нього м’який. Але в подружньому житті це виявилося великим мінусом. Молода дружина тільки сподівалася, що з появою дитини чоловік стане більш рішучим.

Потерпівши ще годину, Настя викликала швидку. Чоловік, мабуть, був на нараді, трубку не брав, написала йому повідомлення. Свекрусі не дзвонила. Так одна й поїхала в лікарню.

Настя немов збоку спостерігала за тим, що відбувається. Їй зробили укол, метушилися навколо і щось пояснювали. Зрозуміла тільки, що дитина з’явиться раніше визначеного терміну.

Несподівано вона усвідомила, що її життя зміниться назавжди. Було чомусь страшно. Наче вона падає в чорну безодню. Щось величезне тягне її вниз. У якийсь момент їй здалося, що вона покидає своє тіло.

І коли вона заціпеніла від страху, від відчуття безвиході, вона відчула щось тепле. Маленький промінчик світла, немов промінь надії, загорівся поруч із нею. І темрява поступово відступила.

Настя знову відчула біль. Навколо метушилися люди в білих халатах.

– Ще трохи, давай, Настусю, все майже закінчилося, – тепла рука літньої акушерки стискала її руку і, погладжуючи її, жінка ласкаво шепотіла жінці підбадьорливі слова.

Решта персоналу метушилася навколо малюка, який з’являвся на світ. Нарешті, сильний біль, і все закінчилося. Несподівано молода жінка відчула полегшення. Біль стих і Настя знесилено розслабилася. Тепер їй хотілося спати.

У приміщенні була тиша. Здавалося б, дуже доречно, ніхто не заважає відпочити. На секунду подумала про це Настя і тут же насторожилася.

– А хіба малятко не має кричати? – стурбовано запитала вона.

Акушерка сильніше стиснула її руку. Медперсонал мовчав. Молода жінка спробувала роздивитися, що з її малюком робить одна з медсестер. Але та, повернувшись до молодої жінки спиною, метушилася навколо дитини.

– Як вона? – благально запитала Настя.

– Вам потрібно відпочити. Дитина не встигла прийняти правильне положення, бо з’явилася раніше терміну.

– Що з малятком? – не вгамовувалася Настя. – У неї ж усе добре! – ствердно заявила молода матуся.

– Дитинка завчасно з’явилася, – повторився лікар. – Ми зробимо все можливе. Зараз вам потрібно про своє здоров’я турбуватися.

Літня акушерка відпустила руку Насті і почала прибирати навколо.

Молода жінка заплющила очі й поринула у спогади.

– В нас буде дитина, – з сяючими очима і згораючи від нетерпіння повідомити цю новину своєму хлопцю, Настя, нарешті, дочекалася Рому з роботи і обрадувала його.

Вона сподівалася, що Роман зрадіє… Вони не раз обговорювали цю тему і її молодий чоловік знав, що Настя хоче дитину. Сам він теж зізнавався, що мріє про дітей.

Але в той момент майбутній татко тільки розгублено посміхався. Це вона потім випадково натрапила в телефоні на його листування з мамою. Де свекруха переконувала сина, що його дівчина корислива провінціалка.

“Ось побачиш, не мине й місяця, як вона заявить тобі, що чекає на дитину!”. Ці слова постійно стояли в Насті перед очима.

Свекруха, наче накаркала, справді зрештою так і вийшло. І тільки після весілля дівчина зрозуміла, яка її свекруха насправді. Усміхнена напоказ і сварлива у неї за спиною.

Але чоловік виду не подавав. Звичайно, Настя бачила, що дитина не входила в його плани на найближчий рік. Проте, він мужньо прийняв цю новину і змирився з цим.

Він буде хорошим татом, була впевнена Настя. Але ця вода, яка лилася з вуст його мами, отруєна її материнськими ревнощами, поступово підточувала любов сина.

Рома все частіше затримувався на роботі, менше уваги приділяв дружині. Настя відчувала, як йому важко і намагалася оточувати його турботою.

Звісно, іноді було настільки прикро, що хотілося жбурнути тарілку об стіну або накричати на чоловіка. Але, розуміючи, що цим нічого не зміниш, вона замикалася в собі, посилаючись на погане самопочуття або втому, йшла до кімнати й тихенько співала пісню про доброго янгола миру.

Покійна мама завжди говорила доньці, що якщо хочеш змінити світ, почни з себе. Усі 7 місяців виношування дитини Настя намагалася змінити себе.

Дівчина вірила, що їхній малюк буде янголом, який принесе мир, і стосунки зі свекрухою налагодяться. І серце літньої жінки розтане. Вона прийме її у свою сім’ю і перестане налаштовувати проти неї сина.

Після всіх процедур Настю відвезли в палату. Акушерка допомогла їй перелягти на лікарняне ліжко і поправила подушку.

– Чому мені її не приносять? – запитала Настя.

– Ти не хвилюйся, дитинко, – усміхнулася жінка. – Малятко в надійних руках.

Насті здавалося, що ціла вічність минула. Всередині неї була порожнеча, ніхто не ворушився, не билося маленьке сердечко. За весь час вона так звикла, що з нею поруч маленьке життя. А зараз нічого цього не було.

Вона з надією дивилася на цю літню жінку, яка, мабуть, до кожної матусі була така добра. Усіх називала ласкаво або на ім’я, або дитинка, або донечка. Якби не вона, Настя не витримала б напруги.Спеціально для сайту Stories

Невдовзі в палату зайшов лікар. Суворий і напружений. Акушерка, поспішила піти.

– Ви вже дали ім’я дитині? – запитав лікар, намагаючись не дивитися пацієнтці в очі.

– Зоя, – швидко вигукнула Настя. – Зоєнька.

– Мені дуже шкода. Ми нічого не змогли зробити.

– Чому не змогли? Що це означає? – Настя намагалася зазирнути лікарю в очі. сказати: “Ось же я, тут. Ви щось переплутали. Адже це не мені ви хотіли сказати…”

– Прийміть співчуття, ми…

Далі вона не слухала, молода мама почала кричати. Вона 7 місяців трималася. Терпіла і сподівалася на це маленьке диво, яке принесе в її світ і в її сім’ю радість. Їй хотілося кричати, коли вона прочитала листування свекрухи з чоловіком, коли вона чула, як свекруха говорить із сином про неї:

“Як там ця? Твоя дівка…”. Усі 7 місяців вона мовчала. Усе це можна було перетерпіти. Заради цього дива…

– Чому мені її не приносять? – тремтячим голосом запитала жінка, щойно перестала кричати. – Я хочу її бачити! – по щоках Насті котилися сльози. – Ви мені не показали її. Хіба мамі не повинні показати її дитину, коли вона з’явилася на світ?Спеціально для сайту Stories

– Дівчинка була дуже слабка…

– А зараз? – не вгамовувалася молода жінка. – Зараз вона що?

– Ми все що могли зробили…

– Я можу її побачити?

– Дівчинка… – почав лікар.

– Принесіть мені її! – перебила його невтішна мама.

Як не вмовляв її лікар, що це важко для неї буде, молода мама не погоджувалася з його доводами. Їй потрібно було побачити свою доньку. Хоча б попрощатися повинна вона з нею. Вона не може дозволити, щоб у неї просто відібрали частинку, яку вона з таким нетерпінням чекала.

Через кілька хвилин їй принесли маленький згорток. Медсестра простягнула матусі її бездиханну дитинку. Лікар із медсестрою переглянулися. Інші дві жінки, що були з нею в палаті, відвернулися від сусідки й тихенько плакали.Спеціально для сайту Stories

Настя обережно взяла своє малятко. Вона була ще тепла. Зморщена грудочка їй здавалася схожою на світле янголятко, яке витягло її з тієї безодні, в яку вона падала. Молода матуся притиснула малятко до себе і, заплющивши очі, заспівала.

Лікар і медсестра опустили очі вниз. А матуся, з посмішкою і сльозами на обличчі, тихенько продовжувала співати. Її тонкий голос, луною вдаряючись об стіни палати, звучав в абсолютній тиші.

Ніхто не наважувався поворухнутися і заговорити. Молода жінка, закінчивши, почала співати спочатку. Так тривало хвилин п’ять. Зрештою немолода акушерка, яка стояла за дверима і слухала, тихенько увійшла в палату. Підійшовши ближче, вона заціпеніла на мить, а потім почала смикати лікаря і медсестричку, показуючи на малятко.

Маленькі пальчики злегка поворухнулися і дівчинка зробила вдих. Медперсонал заметушився і Настя розплющила очі.

– Божечки мій! – охнула акушерка.

– Це неможливо, – розгублено пробурмотів лікар.

І дівчинка заплакала. Інші матусі підскочили до ліжка і здивовано дивилися на це диво.

Малятко забрали для огляду. А молода мама, знесилена, заснула з посмішкою на обличчі.

Весь час вона розмовляла зі своїм малятком. Співала їй пісню і любила її всім серцем. Незважаючи на негатив навколо, вона намагалася оточити свою дитину любов’ю.

Зоя, ім’я, яке в перекладі з грецької означає життя, відчуваючи любов мами, боролася за своє життя. Між ними був невидимий зв’язок, який з кожним днем прив’язував їх один до одного. Може цим мама і врятувала свою дівчинку, дала їй шанс.

Тоненькі ниточки, які з кожним днем ставали дедалі міцнішими, зв’язали їх, щоб разом пройти свій шлях на Землі.

Дівчинка швидко прийшла в норму. Чоловікові зі свекрухою показали дитину, поки Настя спала. Коли надвечір вони прийшли до молодої матусі, жінка відчула, що щось змінилося.

Уперше свекруха її обійняла і в очах її блищали сльози. Звісно, вона не зізналася невістці у своїх діях за її спиною, вона була гордою жінкою, але тепер її посмішки були щирими.

Зоя була схожа на тата. Цей маленький янгол справді прийшов із великим полум’ям у грудях, яке зігріло не тільки її маленьке серце, а й розтопило лід у серці бабусі. З появою Зої світ навколо неї став добрішим…