Навіть не надумай чіпати цю їжу! З мого столу цукерки можна брати тільки моїм онукам, а ти будеш брати зі свого столу! – скупердливим голосом процідила крізь зуби десятирічній дочці невістки від першого шлюбу…

— Та що за нісенітниця? Я пам’ятаю, що вчора купувала сирні сирки! Куди вони поділися? – бурчала Віра Тимофіївна, перевертаючи все в холодильнику буквально догори дном.

— Ой, а ви не казали, що собі купили. Я з’їла вчора, – винно відповіла десятирічна Наталка, доїдаючи бутерброд із сиром.

— Як це з’їла?

Віра Тимофіївна обернулася і грізно подивилася на дівчинку. Як сильно вона дратувала її своєю присутністю. Великі сині очі дівчати здавались надто красивими, а її густе темне волосся, заплетене в дві тугі кіски і зовсім робило це кругле личко ляльковим. У дівчинці жінку дратувало абсолютно все.

— Скільки разів тобі говорити, що треба питати, що можна брати, а що ні?

— Мама сказала, що я не повинна нічого питати. Мені не хотілося засмутити вас. Вибачте будь ласка. А може, вам складати все, що собі купуєте, на окрему поличку? І я там не братиму?

— Ще чого вигадаєш! Вигнанням мене вирішила зробити у власному будинку? Це квартира мого сина, між іншим! І я не маю тут боятися залишити щось своє в холодильнику. Не смій брати їжу, яку я купую. Ти чужа і ніколи не станеш рідною! Своїм онукам я б все дозволяла, а тобі ніколи не дозволю і цукерки взяти з мого столу.

Слова Віри Тимофіївни були сповнені ненависті. Щоб так зневажати невинну дитину, важливо було мати вагомі причини, та тільки їх не було. Просто жінка залишилася незадоволена тим, що її син узяв за дружину «бабу з дитиною».

— Синку, навколо стільки молодих та красивих. Що ж ти на зіпсований, користований товар дивишся? – питала Віра Тимофіївна.

Не смій так відгукуватися про Марину, мамо. Я її дуже люблю. І Наталю люблю. Як можна не любити таку чудову дитину? Не слід переживати. Все добре. Я знаю що роблю. Це мій вибір, – відповів колись Семен.

Покашлювання з боку дверей привело Віру Тимофіївну до тями. Жінка різко обернулася і подивилася на Марину, що стоїть у дверному отворі.

Наталка густо залилася фарбою. Дівчинці не хотілося, щоб мама посварилася з бабою Вірою. Хоч та й поводилася, як зла Баба Яга, але дівчинці було її шкода. Ставати причиною конфлікту не хотілося. Дівчинка почувала себе винною. Вона звикла, що могла брати все з холодильника, але в них вже кілька місяців жила Віра Тимофіївна і намагалася встановити свої порядки.

— Мамо, а ми зараз підемо в парк? Я хотіла тобі показати там одне місце, – почала Наталка, бажаючи відволікти матір.

— Так сонечко. Зараз ходімо. Ти йди, збирайся поки що, а я… чаю вип’ю.

Наташа розуміла, що мама намагається позбавитися її присутності, щоб серйозно поговорити з Вірою Тимофіївною. Вона розуміла й те, що втручатися в розмови дорослих погано, тому опустила голову і пішла до кімнати.

— Я на неї не образилася, – шепнула Наталка, проходячи повз матір.

Марина ж дивилася на Віру Тимофіївну, очікуючи від жінки пояснень. В голові ніяк не лягало, що вона посміла говорити такі принизливі слова дитині.

— А що ти на мене дивишся? Я щось не так сказала? Мій син прихистив вас, але це не змінить того факту, що твоя дочка чужа нам. Такою вона залишиться. Їй ніколи не стати для нас рідною. І ти чудово бачиш, що Семочка пилюку тобі в очі пускає, а насправді він не любить Наташку.

— Я не просила ні вас, ні Сема любити мою дочку. Я просила лише про повагу. І бачу, що ви зовсім не дослухалися мого прохання. Віро Тимофіївно, мені здається, що ви в нас надто довго. Чи не час вам повертатися до себе? Ви казали, що не більше місяця тут поживете, а вже третій пішов. Я нічого не маю проти гостей, але й міру знати також треба.

— Ти мене проганяєш? – спалахнула жінка. – За те, що правду сказала? Та як ти смієш так поводитися? Ось повернеться Сьомочка з роботи, я йому все розповім. До речі, це квартира не твоя. Вона належить моєму синові. Йому самому вирішувати – дозволить він мені тут лишитися чи ні. А ти не вказуй, ​​якщо не хочеш разом із донькою своєю вирушити в далекий похід. Я постараюсь зробити все, щоб так і сталося.

Свекруха поводилася нахабно. І це у відповідь на всю доброту, яку Марина щосили намагалася виявляти до неї? Вона все робила, щоб свекруха прийняла її, хотіла знайти друга в очах жінки, але зіткнулася з крижаною байдужістю. Коли Семен запитав, чи можна його мамі пожити з ними місяць, оскільки вона записалася на якісь курси в місті, Марина знайшла в цьому шанс потоваришувати зі свекрухою, але дуже помилилася.

Вирішивши, що скандал не приведе ні до чого доброго, Марина зібралася, забрала дочку і разом із нею поїхала гуляти до парку атракціонів. Там вони пообідали в кафе, а потім пішли гуляти найближчим торговим центром, розраховуючи зустрітися з Семеном після роботи на нейтральній території.

— Знову з мамою щось не поділили? – Запитав чоловік втомленим голосом.

Марина м’яко окреслила ранковий конфлікт.

— Сьом, твоя мама вже всі кордони переступила. Як вона може такі речі дитині говорити? Адже це ненормально. Чим Наталя заслужила таке ставлення до себе? Вона розумничка, сам знаєш. З’їла вона ці сирки і що тепер? Стратити за це? Твоя мама могла б свої покупки окремо складати, якщо для себе бере. Я особисто забиваю холодильник та нічого не забороняю їй брати.

Марино, не гарячкуй. Мамі важко Наташу прийняти. Та й мені непросто. Ти сама розумієш, що вона нам чужа.

Марина глянула на чоловіка зовсім іншими очима. Коли він кликав її заміж, казав, що її дочка стала для нього рідною. Він багато часу проводив з Наталкою, а тепер… наче вплив матері подіяв, і він став дивитися на все під іншим кутом. Минуло три роки, і Семен дуже змінився.

— Що означають твої слова, Сьом? Ти ніколи раніше так не говорив.

Наташа в цей час каталася на ковзанах, а Семен та Марина сиділи за столиком, спостерігали за дівчинкою та пили каву.

— Та то й означають. Ти надто багато часу приділяєш своїй дочці, а я не маю належної уваги. Обіцяла, що почнеш проходити обстеження, щоб народити мені рідну дитину, а за підсумками вічно зайнята. То у Наташі змагання, то Наташа захворіла. Чи не здається самій, що весь твій світ крутиться навколо Наташі? А я боком іду. Мені теж це вже набридло.

Семен був неправий. Марина щосили намагалася приділяти увагу всім. Вона надто багато часу проводила з чоловіком, часом навіть ущемляла у чомусь дочку. І тепер він говорив такі жорстокі слова. Видно було, що це вплив свекрухи, але якщо Семен почав такі розмови, то нічого хорошого їх далі не очікувало. Як тільки у них з’явиться спільна дитина, Наталя перетвориться на ізгоя? Її у всьому обділюватимуть?

— Значить, ти підтримуєш свою маму і вважаєш, що дитині нормально тикати тим, що вона чужа для вас?

— Я не бачу нічого критичного у поведінці своєї мами. Вона сказала правду. Твоя дочка доросла і має розуміти, що так і є.

— Прекрасно. У такому разі ми сьогодні почнемо збирати свої речі.

— Ти готова зруйнувати наші стосунки через дівчисько? Вона скоро виросте, пурхне, а ти кому потрібна будеш, Марино?

Жінка не впізнавала свого чоловіка. Це той чоловік, якому вона колись сказала так? Ні… Це зовсім чужа людина. Марина зовсім не впізнавала його, і тепер їй хотілося лише одного – бігти подалі.

— Ну, якщо нікому не буду потрібна, значить моя доля така, – знизала плечима жінка.

Розмову з дружиною вивів Семена з себе, і він заявив, що дуже сподівається на розсудливість дружини, а сам поїхав до бару з друзями, щоб «зняти напругу».

Чекати на його повернення Марина не стала. Вони з дочкою спішно зібрали речі та залишили квартиру. Пощастило, що Віри Тимофіївни теж не було вдома, і вона не зловтішалася. Марина раділа, що зараз у дочки були літні канікули, а в неї сама відпустка, і вона могла зі спокійною совістю виїхати до села до матері.

— Мариночко, ти не переживай. Якщо Семен так поводився, ти правильно вчинила. Що можна чекати від такої людини у майбутньому? – підтримувала Жанна Миколаївна. – Він ще може лікті почати кусати, намагатися повернути тебе, та ти подумай добре – чи потрібно воно тобі. Якщо такі розмови почалися, то й можуть повторитися. Та й чимось гіршим обернутися.

Марина розуміла, що все так і є. Вона знала, що мама має рацію. Якщо Семен так повівся, то насправді вважав Наташу чужою. Хоч жінка і намагалася дати чоловікові все, але він ревнував, а це негативно позначиться на їхніх стосунках із дівчинкою у майбутньому.

Обміркувавши все добре, Марина була готова до серйозної розмови з Семеном, що відбулася за кілька днів.

— Мама поїхала до себе. Квартира вільна. Повертайся, Марино. Я погарячив. Втомився від ваших вічних сварок. Прости мене. Здурів. Я не думаю про Наташку погано, але її справді дуже багато в нашому житті. Давай ти займешся своїм здоров’ям і народиш мені сина вже? Чи доньку? Впевнений, все налагодиться.

— Сьом, я все робила, щоб народити тобі дитину… Я проходила обстеження, ти знаєш. А ось ти не поспішав. У мене все добре, а як у тебе справи зі здоров’ям, ми так і не дізналися. Якщо так хотів свою дитину, то чому ж не пішов? Але це вже не має значення. Я вирішила, що не хочу продовжувати стосунки, що дали тріщину. Можеш вважати, що роблю я безглуздо і необачно, але це моє рішення. Я не хочу, щоб моя дочка відчувала себе зайвою у сім’ї. Я від початку казала тобі про це. І все було добре, поки твоя мама не втлукала тобі…

— Та до чого тут мама? Я просто дивлюсь на Наталку і розумію, що вона чужа. Я намагався налагодити з нею стосунки, але не можу переступити через себе. Коли друзі вихваляються, які у них діти, як на них схожі, мені соромно. І сказати навіть нема чого. Я тобі вже сказав, що твоя дочка справді зайва. Залиш її у матері своєї, може?

— Сьом, ти мене почув? – Марина намагалася говорити спокійно, але всередині все клекотіло від люті. – Я подаю на розлучення. Квартиру цю ми купували у шлюбі. Хоч твоя мама наполегливо твердить, що це житло твоє, але я вклала до неї чимало власних зусиль. Ти це чудово знаєш. Залишати все тобі я не збираюся. Я не мати Тереза.

— Яка ти меркантильна! Знав, що ти зі мною із-за грошей, та намагався переконати себе, що це не так. Але не помилився! Все так і є! Треба ж!.. Мама мала рацію, що спробуєш обібрати мене.

— Знову мама… Марина стиснула губи.

Вона не збиралася скандалити поки що з чоловіком. Миттю вони з Семеном стали чужими один одному людьми. Між ними пролягла величезна прірва, і Марина розуміла, що повернути назад хоч щось не вийде. Вона прийняла вірне рішення – лише розлучення допоможе у їхній ситуації.

Семен надзвонював Марині після непростої розмови. Він активно намагався добитися її прощення, говорив, як сильно помилявся, але більше жінка не слухала обіцянок, які ніколи не збудуться. Якщо ваза розкололася, то, як не намагайся, склеїти її вже не вдасться. Тріщини нагадуватимуть про себе і за будь-якого найменшого удару вона знову розсиплеться. Для того, щоб налагодити стосунки, обидва щиро повинні бажати цього. Семен зазнавав поразки. Марина стала його звичкою, одержимістю, але не любив він її насправді, раз не міг дати її дочці, про що просила жінка – повагу.

Розлучення відбувалося важко. Зрештою, Марині набридло самостійно займатися ним, стикатися з чоловіком і дивитися в його благаючі очі, і вона найняла адвоката, якому доручила так само зайнятися продажем її частки в квартирі.

Отримавши гроші, жінка спромоглася придбати невелику двокімнатну квартиру. Хоч ремонт там був і не найкращий, а ця справа наживна – вона зможе домогтися, і це містечко заблищить. Наташа продовжувала ходити до школи. Здавалося, що дівчинка навіть пожвавішала, і її успіхи стали ще кращими. Дівчинка намагалася не підводити маму. Вона розуміла, що з якогось боку та розлучилася з Семеном через неї, але Марина звеліла дочці навіть не думати про це, сказавши, що та зрозуміє все тільки коли подорослішає.

Через кілька місяців після розлучення Семен одружився з іншою. Як виявилося, він мав коханку, з якою зустрічався за спиною дружини. Марина раділа, що вирвалася з нездорових стосунків. Мимоволі вона навіть дякувала свекрусі за те, що та втрутилася, налаштовуючи сина проти невістки та її дочки.

Марина й сама почала жити так, наче отримала другий шанс. Вона обіцяла собі, що більше не припуститься помилок минулого і не піде тими самими граблями. Краще однією, ніж знову зв’язатися з тим, хто тільки пилюку в очі пускатиме. Тепер у жінки підвищилися вимоги до обранця. Як мінімум, той має твердо стояти на ногах і не залежати від чужої думки. Адже бачила Марина в Семені ту саму м’якість, розуміла, що рано чи пізно обурення його матері пустять насіння, але наївно вірила, що потоваришує з жінкою і змінить її ставлення до себе. Тепер вона реально дивилася на речі і не будувала ілюзій. Саме з цієї причини жити стало набагато простіше.