Обом квартири купила, та ще й на будівництво висилала на спільний рахунок

Я приїхала з Іспанії і побачила руїни. А це ж мій будинок, заради якого я поїхала на заробітки! Це була моя мрія – добудувати те, що не встигли ми з чоловіком, якого не стало, коли ми тільки вигнали стіни.

Я висилала дочці і сину гроші, думала, що вони будують наш будинок, хоча жодного фото чи відео від них не отримала.

І ось приїхала. Оселилася в нашій старій двокімнатній квартирі. Розпакувала речі і одразу – в приватний сектор нашого міста, де наше будівництво.

Мріяла побачити свою втілену мрію. Але переді мною – пустка. Напівзруйновані стіни, бур’яни по пояс, купи сміття.

Я стояла посеред цього хаосу, не в змозі повірити в те, що бачу.

– Це якийсь жарт? – прошепотіла я, сама не знаючи, до кого звертаюся.

Від сусідів дізналася, що тут давно ніхто нічого не робив. Підрядники приходили кілька разів, але потім зникли. Кажуть, що матеріали привозили, але куди вони поділися – ніхто не знає.

Я кинулася до дітей. Спочатку до дочки. Вона ж у мене відповідальна, завжди була маминою підтримкою.

– Де будинок, доню?! – голос мій тремтів.

Вона зітхнула і почала щось бурмотіти.

– Ну, мамо, розумієш. Я в Києві живу, в район не наїздишся. Ти ж знаєш, як важко зараз. Спочатку були витрати – треба було мені машину купити, щоб на роботу їздити. Потім ремонти в квартирі, в тебе ж онучка, їй потрібні хороші умови.

– А будинок? – перебила я. – Ви ж будували?!

– Ну, якось так склалося. Ми думали почати, але потім гроші закінчились.

Всередині стислося. Скільки ж я висилала? По пів життя економила, недоїдала, в спеку і холод прибирала чужі будинки, щоб у моїх дітей був дах над головою.

Обом квартири купила, та ще й на будівництво висилала на спільний рахунок.

Пішла до сина. Він завжди був легковажним, але я вірила, що хоч частину грошей він вклав у будівництво.

– Сину, скажи мені правду. Де будинок?

Він навіть не відвів очей.

– Мамо, та яке будівництво? Життя одне! Я бізнес пробував відкрити, але не вийшло. Потім були борги, треба було повертати. Ну, не вийшло, мамо, сподіваюсь на твоє розуміння.

Я вперлася руками в голову, щоб не закричати. Мої діти просто проїли і промотали те, заради чого я працювала десятиліття.

І ось тепер я не знаю, що робити. В мене немає дому, немає грошей, немає сил починати все заново.

Діти наче й жаліють, але віддавати нічого не можуть – у них свої життя, свої проблеми.

Що мені тепер робити? Як жити далі після такої зради? Чи повертатися назад в Іспанію, жити для себе, а землю з недобудованим будинком спробувати продати?