Одного разу донька приїхала на вихідні додому, і повідомила своїм батькам, що заміж виходить, бо наречений уже зробив їй пропозицію

– Не для того я ростив нашу єдину донечку, щоб зараз її віддати заміж за цього пройдисвіта, – твердо заявив Макар.

Марія знала, що якщо чоловік вже прийняв рішення, то його нічого не в силі змінити, тому обійняла Настю і плакала разом з нею.

Макар і Марія були чи не найбагатшими людьми в селі. Чоловік все життя пропрацював на високих керівних посадах, тому мав і гроші, і повагу в суспільстві.

Свою єдину донечку Настю подружжя ростило як квіточку. Макар відразу сказав, що піде дочка в медичний вчитися, бо має хист до медицини, а він – гроші має, щоб все оплатити, і відповідні знайомства теж є.

Настя росла не лише красунею, але і розумницею, була найкращою студенткою на курсі, подавала великі надії.

Одного разу донька приїхала на вихідні додому, і повідомила своїм батькам, що заміж виходить, бо наречений уже зробив їй пропозицію.

– Зачекай, доню. Ти спершу привези свого нареченого до нас додому, ми з мамою поглянемо на нього, а тоді вже і до весілля станемо готуватися, – сказав доньці Макар.

Нічого не підозрюючи, Настя на наступну суботу приїхала додому не одна, а з своїм коханим Славком. Ярослав теж вчився в медичному, але був на два курси старшим за неї, і теж подавав великі надії щодо медицини.

Макар уважно роздивився майбутнього зятя, все у нього розпитав, а коли зрозумів, що у Ярослава крім краси і розуму немає за душею нічого, прийняв рішення, що він – не пара їхній Насті.

– Синку, ти хороший чоловік, і я навіть впевнений, що в майбутньому ти станеш гарним лікарем, але я за тебе доньку свою не віддам, – прямо сказав він Ярославу.

– Батьку, ви що, і справді вважаєте, що гроші є найважливішими? Тоді мені вас шкода. Я вашу Настю щиро люблю, і вона мене теж, а ви готові зіпсувати їй життя тільки тому, що у мене нема так багато грошей як у вас, – з сумом сказав Ярослав.

– Ти, синку, ще молодий, щоб все зрозуміти. От що ти можеш дати моїй Насті? Кімнату в гуртожитку? А ти знаєш, яке в неї було дитинство, та вона звикла мати все, що забажає. Тому йди з Богом, ти ще знайдеш собі дівчину свого рівня, а про Настю забудь, – Макар по-дружньому поплескав Ярослава по плечу, і той поїхав від них що називається “без будьте здорові”.

Гірко плакала Настя, бо батько не лише прогнав її коханого, але вже і знайшов, на його думку, гідного нареченого для неї.

Весілля було на 400 осіб в кращих традиціях. Макар був впевнений, що робить все правильно, і що Настя, яка зараз слізьми умивається, потім йому ще подякує.

Разом із багатими сватами вони купили молодятам квартиру в місті, от тільки щастя за гроші не купиш. Не змогла Настя полюбити свого чоловіка. Жила з ним заради дитини.

Сама себе все більше роботі віддавала. Інколи навіть додому не хотіла йти, а подовше залишалася на роботі. Працювала Настя в місцевій лікарні, вона таки знайшла себе в медицині і стала хорошим лікарем.

Коли син виріс і поїхав з дому вчитися, Настя вирішила, що буде розлучатися з своїм чоловіком, адже за 18 років вони так і не змогли стати справжньою парою.

Старий Макар уже мовчав, бо і сам бачив, що він зіпсував життя своїй дитині, але ж він хотів як краще. Та як відомо – людина мислить, а Бог креслить. Чоловік вийшов на пенсію, став хворіти.

Не раз він згадував слова молодого і зухвалого, як йому тоді здавалося, Славка, про те, що гроші в житті не все вирішують.

От, наприклад, він так і не зміг за них купити щастя своїй єдиній доньці. А також за них здоров’я не купиш, бо останнім часом зовсім сили стали покидати Макара.

Мучило його сумління, що він власними руками зруйнував щастя своїй дитині. Він навіть хотів розшукати того Славка. І доля наче почула його думки.

Потрапив Макар в лікарню, і йому сказали, що його проблемі може зарадити лише один лікар із сусідньої області, який мав спеціально через його випадок приїхати.

Коли Настя зайшла в палату до батька, вона обімліла – тим знатним лікарем, який приїхав лікувати її батька, був її Славко. За 20 років він став відомим лікарем, але навіть не одружився, бо так і не зміг забути свою Настю.

Дивлячись на них, тільки тепер, на лікарняному ліжку, Макар зрозумів, що щастя і справді за гроші не купиш, а доля таки існує, бо кому судилося бути разом, того ніяка сила не зможе роз’єднати.