Ольга розлучилася, але залишилася жити разом з дочкою в гостьовому будиночку тепер уже свого колишнього чоловіка. Продовжує працювати у нього

– Я не знаю, як у мене там на чужині складеться, тому і хочу, щоб батьки свій будинок на мене переписали, – заявила нам усім моя молодша сестра Ольга, коли приїхала в гості і всі ми зібралися за родинним столом.

Батьки мовчали, я теж, але ні їм, ні мені не подобалася пропозиція Ольги, проте спробуй їй лише заперечити. Ми всі добре знали її запальний характер, вона якщо вже щось вирішила, то її переконати просто неможливо.

Так було і 15 років тому, коли Ольга, яка тоді була студенткою четвертого курсу, заявила всім, що вона кидає навчання і залишається в Німеччині, де влітку їздила на навчання по обміну.

Батьки мої були дуже проти, вони не розуміли, що Ольга творить, адже за крок до отримання диплому, вона все кидає.

– Ким ти там будеш працювати? – питали батьки.

– З дітьми буду сидіти, за це дуже навіть непогано платять, – спокійно відповіла Ольга, даючи всім зрозуміти, що вона все вирішила.

– Але ж ти молода, тобі треба про майбутнє думати, а не зачинитися в чотирьох стінах і бавити чужих дітей. Це я могла б поїхати на заробітки, а не ти, – мама з усіх сил пробувала зупинити сестру, але їй це не вдавалося.

Ольга переїхала в Німеччину, стала доглядати там за дитиною одного вдівця. Довго вона не працювала, бо не минуло і року, як вона повідомила, що виходить заміж за нього.

– Донечко, та він на 15 років від тебе старший. Невже ти не варта кращої долі? – голосила моя мама.

На весілля нас не покликали. Я тоді вже була заміжня, ні мене з чоловіком, ні маму з татом Ольга бачити у себе на торжестві не хотіла, напевно, соромилася. Але офіційна версія була така, що вони нічого надзвичайного не роблять, просто розпишуться, тому нам нема чого їхати.

Чоловік Ольги тримав невелику піцерію, і вона перейшла до нього на роботу. До нас не приїжджала і не телефонувала. Ми дізналися про те, що у неї народилася донечка лише коли це вже сталося. На хрестини нас теж не покликали, ми вже навіть не були здивовані.

Одного разу сестра таки запропонувала нам з мамою приїхати до неї в гості, навіть сказала, що дорогу оплатить. Попередньо ми мали гостювати у неї два тижні, але витримали всього три дні. Ольга у всьому з нами сперечалася, була непривітною настільки, що навіть її чоловікові було незручно. В підсумку ми зібралися і поїхали додому що називається без будьте здорові.

Потім сестра дзвонила, вибачалася, казала, що переживає непростий період, бо вони з чоловіком розлучаються.

Ольга розлучилася, але залишилася жити разом з дочкою в гостьовому будиночку тепер уже свого колишнього чоловіка. Продовжує працювати у нього.

Але останнім часом вона стала частіше приїжджати до нас. Каже, що скучила. Хоча поки вод була одруженою, а це майже 7 років, вона зовсім не скучала, бо не було її у нас жодного разу. І не цікавилася тим, як живуть батьки, чи потрібна їм якась допомога. А вони у нас немолоді, мамі 69 років, батькові 70.

Все, що треба батькам, допомагала завжди я. Ми з чоловіком живемо окремо, але приїжджаємо до батьків часто. Городи обробляємо ми, ремонт в будинку батьків зробили ми, коли батько потрапив в лікарню, фінансували теж ми.

А тепер сестра приїхала через майже 10 років, і заявляє, що вона в Німеччині на пташиних правах, і тому свій будинок наші батьки мають віддати їй.

Треба сказати, що мова йде про добротний двоповерховий дім, його батьки будували чи не все життя. Тато їздив по заробітках, і всі гроші вони вкладали в дім. А тепер ми з чоловіком ще й за свій кошт в ньому капітальний ремонт зробили, то взагалі – не дім, а цукерочка.

– Донечко, ти не будеш проти, якщо ми з батьком все Олі віддамо? – запитала несміливо мама, намагаючись прощупати ситуацію.

– Проти, – категорично відрізала я.

– Але ж ти бачиш, яка у неї непроста ситуація? – скривилася мама.

Я залишаюся при своїй думці, це несправедливо буде з багатьох причин. Мова навіть не йде щоб ділити між нами навпіл. Тут сестра хоче все тільки собі забрати, а тим часом повернутися в Німеччину, а літніх батьків на мене залишити.

А яка ваша думка? Як мають вчинити наші батьки в цій ситуації?