Отак і почалося. Навіть дітей не жаліли — старший син носив відра з водою, молодший копав лунки

Поїхали ми всією родиною на минулі вихідні всі до свекрухи в село, бо озвучено було, що відкриваємо сезон шашлику.

У підсумку пропахали всі вихідні в неї на огороді, вже посажена картопля, кабачки, гарбузи, буряки, і не знаю ще купа всього, морква, цибуля, часник. Натягнули над усім тим плівку, щоб не померзло, не дай Боже, заморозки.

А я й думаю, слухайте, люди, чи не рано оце все ще було садити, але ж свекрусі нічого не докажеш!

Я ще на під’їзді до села зрозуміла, що шашликами тут і не пахне. Свекруха стояла біля хвіртки в гумових чоботах, з сапою в руках, обличчя серйозне, як у генерала перед виконанням задачі.

— О, нарешті! — сказала вона замість привітання. — Часу в нас обмаль.

Я тільки глянула на чоловіка, але він одразу відвів очі.

— А де м’ясо, де мангал? — запитала я з останньою надією.

— Який мангал?! — обурилася свекруха. — Земля сохне, все треба швидко посадити!

Отак і почалося. Навіть дітей не жаліли — старший син носив відра з водою, молодший копав лунки. А я з сапою стояла посеред городу і думала, що ж я в житті таке погане втнула, що довелося сюди приїхати.

— Мам, а ти знала, що так буде? — тихенько спитав мене молодший син.

— Та якби знала, то ще в п’ятницю у вас була б температура.

Свекруха диригувала процесом, як справжній польовий командир. Вказувала, де що садити, хто що копає. Я навіть не знала, що в мене є стільки м’язів, поки вони всі не заболіли від тієї роботи.

— А може, хоч кави вип’ємо? — запитала я під вечір.

— Каву потім, ще треба натягнути плівку!

Коли ми нарешті закінчили, я впала на лавку біля хати і закрила очі. Ні про які шашлики мови вже не йшло — всі були мокрі, втомлені, брудні і злі.

— Ну що, молодь, добре попрацювали? — підсіла до мене свекруха.

Я мовчки кивнула, тому що сил говорити вже не було.

— От і добре, — сказала вона. — Бо скоро розсаду треба буде висаджувати, а ви ж мої найкращі помічники!

Я мало не заплакала.

А потім настала кульмінація. Вранці, коли ми вже зібралися їхати, свекруха вручила нам відро минулорічної картоплі. Ну такої, яка у нас в міських магазинах копійки коштує.

— Оце вам на поїсти. Щоб не забували, як треба працювати.

Я взяла те відро, сіла в машину і всю дорогу мовчала.

Тепер сиджу і думаю: а якщо коли прийде пора розсади. нам всім дружно занедужати чи у відрядження поїхати? Чи є варіант просто сказати чоловіку як є, що я на такий відпочинок більше не згодна? Як бути? Сезон же тільки починається!