Проревівшись і трохи заспокоївшись, Наталя набрала номер матері, щоб поділитися своїми сумними новинами

Наталя сиділа у своєму улюбленому кріслі, схилившись над в’язанням. Можливо, тільки рахунок петель і тримав її у рівновазі, бо ситуація виходила з-під контролю. Чоловік збирався покинути дім, і зробити це максимально неприємно.

— Ти усвідомлюєш, що ти стара? — холодно кинув Роман. — Сидиш зі своїми нитками й спицями. Життя повз тебе проходить, а тобі нічого не цікаво. З тобою навіть соромно вийти кудись! — його голос різав повітря. — Постійно одне й те саме: діти, діти, діти! Коли ти востаннє в салоні краси була? А чоловікові потрібна доглянута жінка! Не оце — закінчена домогосподарка. Ти подивись на себе! — його слова були сповнені презирства. — У мене буде жінка, з якою не соромно вийти на люди, друзям показати.

Наталя мовчала, продовжуючи механічно пров’язувати петлі. Вона стримувалася, але всередині все кипіло. Роман продовжував, намагаючись завдати ще більшого болю. Він не приховував, що порівнює її зі своєю молодою коханкою, яка виглядала ніби зі сторінок модного журналу.

— Аліменти платитиму, але на багато не розраховуй. Мені потрібно будувати нове життя, — додав він, нервуючи через її мовчання. — І не смій заважати мені жити! — майже кричав Роман, грюкнувши дверима на прощання.

Наталя продовжувала в’язати, поки гострий біль не вколов її палець. Вона відкинула спиці, і сльози почали текти по її щоках. Добре, що дітей зараз не було вдома. Вони поїхали до бабусі в заміський будинок — Наталя планувала провести з чоловіком романтичний вечір. Але її очікування були розтоптані.

Розплакавшись удосталь, вона встала, пішла на кухню й увімкнула чайник. Її душа була наче розірвана навпіл. Шістнадцять років шлюбу, троє дітей, два десятиліття разом. А тепер це все зруйнувалося через молодшу жінку.

З Романом вони познайомилися у студентські роки. Наталя тоді була першокурсницею, а Роман — випускником. Високий, спортивний, веселий, він швидко завоював серце дівчини.

Наталя народилася у забезпеченій сім’ї. Її батьки обожнювали доньку, особливо після того, як втратили старшу донечку. Батько, людина амбіційна, вирішив змінити своє життя заради доньки, і на момент її вступу до університету їхній бізнес уже процвітав.

Після весілля батьки Наталі подарували їм простору двокімнатну квартиру. Згодом, коли народилася старша донька, батько влаштував Романа на роботу у свою компанію. А після народження двох синів передав сім’ї доньки свою велику квартиру й переїхав у заміський будинок.

Три роки тому батько пішов із життя, і Роман став номінальним директором компанії. Але справами займався заступник, адже Роман більше захоплювався амбіціями, ніж реальною роботою. Наталя підтримувала чоловіка, вірячи, що так і треба.

Наталя давно полюбила рукоділля й часто в’язала разом із донькою. Але тепер вона розуміла, що навіть їхнє сімейне хобі стало для Романа приводом для принижень.

Чоловік покинув дім з гучністю та пафосом.

Проревівшись і трохи заспокоївшись, Наталя набрала номер матері, щоб поділитися своїм болем.

– Наталю, слухай мене уважно, – почала мати строгим, але турботливим голосом. – Навіть не думай приймати його назад. Якщо він один раз таке зробив, то це не закінчиться. Буде і другий, і третій раз. А тобі буде тільки гірше.

– Мамо, я це розумію, – зітхнула Наталя, ледве стримуючи сльози. – Але ж я себе на смітнику не знайшла. Боляче дуже… І знаєш, я починаю думати, що це я щось зробила не так.

– Що ти таке кажеш?! – обурено вигукнула мати. – Ти нормальна жінка й чудова дружина. Він просто зазнався, і це його проблеми, не твої!

– Добре, мамо. Я зрозуміла. Але, будь ласка, поки що нічого дітям не кажи. Мені треба трохи прийти до тями.

– Звісно, я зрозуміла. Але ти повинна з кимось поговорити. Зателефонуй Людці. Вона тебе підтримає.

– Так, мабуть, треба. Але зараз просто хочу полежати й виплакатися, – ледь чутно відповіла Наталя.

– Якщо ти сама їй не зателефонуєш, я це зроблю. Залишатися самій зараз не можна. А поки що спробуй відпочити й заснути, – лагідно додала мати.

Наступного ранку Наталину квартиру наповнила енергія – прийшла Людмила, її найкраща подруга зі шкільних років. Люда, як завжди, принесла із собою веселощі й вітер змін.

– Ну, подруга, як будемо виходити з цієї депресії? – запитала Люда, окинувши Наталю уважним поглядом. – Класичний підхід чи щось нестандартне?

– Що ти маєш на увазі? – здивувалася Наталя.

– Класика – це салони, шопінг. Альтернатива – клуби, бари. Обирай, що тобі ближче.

– Чесно? Нічого з цього не хочу, – зітхнула Наталя. – Я не маю комплексів щодо своєї зовнішності, а ранковий головний біль мені теж не потрібен. Але, знаючи тебе, ти все одно мене кудись витягнеш. Тож ходімо на виставку чи в театр. Є щось цікаве?

– Виставка? Ну, це щось новеньке, – задумалася Люда. – Але добре, є одна цікава.

Гуляючи виставкою, Наталя не могла позбутися думок, як давно вона не була на таких заходах із чоловіком. З ним вона все більше почувалася чужою. Рома весь час проводив на роботі, а її культурні програми залишилися в минулому.

– Наталю, а ти не думала вийти на роботу? – несподівано запитала Люда, коли вони прогулювалися парком, ласуючи морозивом.

– Робота? Я стільки років удома сиділа. Працювала тільки після інституту й то в тата, – нерішуче відповіла Наталя.

– І що? Спробуй повернутися до сімейного бізнесу. Звернися до заступника твого батька, ходи на курси. Це може змінити твоє життя.

– А діти? Хто буде їх водити на гуртки? – трохи злякано запитала Наталя.

– Няню найми. Діти вже дорослі. Удома вони й самі впораються, – спокійно пояснила Люда.

– Напевно, ти права, – задумливо відповіла Наталя. – Треба поговорити з дядьком Толею. І з мамою обговорити.

У понеділок Роман зайшов до офісу компанії, де працював багато років. Все здавалося звичним, аж доки він не підійшов до свого кабінету. Секретарки на місці не було. Зайшовши всередину, він застиг: за його столом сиділа Наталя, виглядаючи зовсім інакше. Діловий костюм, укладене волосся – це була зовсім інша жінка.

– Що ти тут робиш? – здивовано запитав Роман.

– Дашо, оформляйте документи швидше, – спокійно звернулася Наталя до секретарки й перевела погляд на чоловіка.

Секретарка кивнула й поспішила вийти, залишивши їх удвох.

– Я тебе питаю: що ти тут робиш? – підвищив голос Роман.

-Нічого особливого. Працюю. Це ж моя компанія, — Наталя сперлася ліктями на стіл і переплела пальці рук у замок. — А в своїй компанії я маю право робити все, що вважаю за потрібне. Тому будь добрим, зайди до відділу кадрів і напиши заяву за власним бажанням. Моєму підприємству такі працівники не потрібні.

-Та зараз! — саркастично посміхнувся Роман. — Я тут директор, і ти нічого мені не зробиш! Без мене ця контора просто розвалиться.

-Ну, гаразд, — Наталя відкинулася на спинку крісла, зберігаючи спокій. — Значить, тебе звільнять за статтею. Анатолій Васильович уже підготував усі необхідні документи. І, скоріш за все, вони будуть передані у відповідні органи.

Роман широко відкрив очі від несподіванки.

-Ти цього не зробиш! – його голос наповнився обуренням і розгубленістю.

-Ще й як зроблю, — відповіла Наталя, ледь посміхнувшись. — Як прийшов ні з чим, так і підеш. І не забудь залишити ключі від машини — вона корпоративна, якщо ти раптом забув. Твої речі вже зібрані й будуть відправлені за тією адресою, яку ти вкажеш. А двері моєї квартири ти більше не переступиш. Замки змінені, охорона попереджена. Зрозуміло пояснила?

-Яка ж ти дріб’язкова! — Роман почав кричати, втрачаючи самовладання. — Вирішила зіграти великого начальника? Але ти ніхто! Стара, дріб’язкова баба! Твоє місце — це твої дурні спиці й шарфики.

Наталя лише трохи посміхнулася. Її вже не зачіпали ці образи. Вона розуміла, що цей чоловік давно перестав бути тим, кого вона колись покохала.

-Якщо ти закінчив, — спокійно сказала вона, — будь ласка, вирушай до відділу кадрів. Інакше тебе більше не впустять до цієї будівлі. Секретарка зібрала твої особисті речі.

Роман вилетів із кабінету, грюкнувши дверима з усієї сили. Наталя залишилася спокійною, навіть трохи посміхнулася. Її вже не лякали його крики та образи. Вона знала, що все йде за планом: адвокат був попереджений, усі документи на розлучення підписані, і за кілька годин їх передадуть до суду.

Секретарка повідомила Наталі, що Роман влаштував скандал у відділі кадрів, коли йому почали оформлювати виплати. Виявилося, що його реальна зарплата була набагато меншою, ніж він думав, бо значну частину становили премії, які йому тепер урізали. Він намагався повернутися до Наталі, щоб з’ясувати ситуацію, але охорона його не пустила.

На суді Роман виглядав уже не так упевнено, як у день свого відходу. Виявилося, що, окрім дітей, у нього нічого не було: квартира — спадщина Наталі, будинок — тещин, корпоративна машина — власність компанії. Він навіть продав свій автомобіль після отримання нової посади, а гроші витратив на себе. Наталя, хоч і втратила дещо морально, фінансово майже не постраждала. Її призначили директоркою компанії, а вона, поступово ввійшовши в курс справ, почала брати управління до своїх рук.

Роман же залишився без роботи, його репутація на ринку праці суттєво погіршилася. Аліменти йому все ж призначили, і це стало ще одним ударом для нього. Коханка, дізнавшись про його нове фінансове становище, швидко припинила з ним стосунки. Це спонукало Романа спробувати повернутися до Наталі.

Проте Наталя вже мала інше життя. Тепер її цікавили не тільки спиці й петлі, а й справжня реалізація в бізнесі та турбота про дітей. У її житті більше не було місця для такого чоловіка.