Приводила в світ дитину Христина важко та ще й уночі. Коли прийшла до тями біля неї сиділа матір, яка сказала їй що дитини на жаль не має
Хочу покаятися перед тобою – прошепотіла Ганна. Люди в білих халатах сказали Христині що з мамою не добре.
“Присядь і послухай” – наполягала жінка, я й так з гріхом відійду, ти повинна знати правду”
Христина була вродливою, у неї гарна постава, час не відібрав краси а от з особистим не поталанило. В усьому себе звинувачувала може і долю.
На вулиці було спекотно, Христина зайшла в кафе, там смачне морозиво і кава і завжди людно, особливо у вихідні
А сьогодні неділя, як не дивно маленький столик для двох був вільний, купила холодний смаколик і присіла. Через декілька хвилин біля столика зупинився молодий чоловік із горнятком кави.
” Вільно лише біля вас” – запитав. Цей день перевернув їхнє життя, для Христини він став фатальним, для Захара виграшним.
Захар завів із дівчиною розмову, вона йому сподобалась, симпатична, розумна, незаміжня. Запропонував прогулятися містом, погодилась, ми ще зустрінемось – запитав коли дівчина сідала в тролейбус їхати додому.
Їй також сподобався Захар, цікавий, веселий без обручки, якщо складуться стосунки то нарешті матір перестане пиляти що хлопця немає а вже 25- й рік пішов.
Захар був щедрим на квіти та подарунки, але не любив розповідати про свою родину та роботу. Запрошувала у вихідні додому, хотіла познайомитись з матір’ю, відмовлявся, посилався на зайнятість, термінові справи.
Він не зізнався їй у коханні, нічого не обіцяв щоправда якось запросив у Карпати. Для Христини ці два дні були щасливими Якби ж вона знала, невдовзі зрозуміла що при надії, сказала Захарові, зрадів але ця радість була якоюсь дивною.
Христина цього не помітила, Захар сказав, що хотів би побачитися з її мамою бо вже незручно. Христину це втішило розповіла про дитину матері і про те що Захар хоче познайомитися.
Гостина була приємною у Ганни про Захара склалося гарне враження, коли збирався додому шепнув Ганні: ” Я хотів би з вами дещо обговорити на одинці”.
Христина нічого не знала, після зустрічі у Ганни з Захаром була таємниця, вона стосувалася Христини і майбутньої дитини. Якось Ганна завела мову про закордонного родича, мовляв не бідний, може спадок дістанеться.
До того Христина про нього від матері нічого не чула: “Та не хотіла я згадувати – викручувалася Ганна аби твій батько
нічого не знав”.
” Мамо не такий тато поганий як ти кажеш” – відповіла Христина. В Ганни характер був запальний, чоловікові скандали влаштовувала, от і не витримав Славко, а доньку любив.
Христина з батьком спілкувалася і з новою його обранницею у неї склалися нормальні стосунки.
“Сподіваюся закордонний родич грошей підкине” – загадково мовила Ганна. Ага розщедриться, побачимо залишалося два місяці до появи дитини”.
Захар так і не запропонував Христині руки і серця, натомість сказав що змушений їхати у тривале відрядження.
” А як же я ми?” Про вас подбає твоя мама а потім все буде гаразд ти лише не хвилюйся пильнуй маля.
Приводила в світ дитину Христина важко та ще й уночі. Коли прийшла до тями біля неї сиділа матір, яка сказала їй що дитини на жаль не має.
Наталку здушили сльози болю та відчаю. Мати ще сказала, що Захар все знає, приходив коли вона спала, що засмутився і
пішов.
Так Христина Захара більше не бачила, мов крізь землю провалився, зібрала сили аби жити далі вийшла на роботу.
Відтоді минув майже рік, одного дня Ганна повідомила, що закордонний родич заповів їй гроші і вона їх отримала. Христину це здивувало.
” Купимо тобі квартиру меблі, а гроші які залишаться на себе витратиш” – сказала жінка до доньки. Для Христини все це виглядало трохи фантастично, але вона знала характер своєї матері її любов до замовчувати правду.
Ганна оглядала нове дончине помешкання: ” Супер тепер ще б тобі гарного нареченого а мені онуків”.
Христина матері не зізнавалася, що про заміжжя не думає, а якщо знову дитини не буде, от Захар після цього відмовився від неї навіть не поспівчував, більше такого вона не витерпить
у Христини були залицяльники але сумне минуле ставало на перешкоді стосункам так і залишилася сама.
Зістарілася доки матір занедужала, спеціалісти не давали надії і тепер вирішила розповісти доньці правду,
“Захар був одружений, коли познайомився з тобою заможній з непростої родини як і його дружина. Вони все мали все могли а дітей у них не було, не могла його жінка привести у світ немовля і коли він запросив тебе в Карпати дуже хотів аби ти стала при надії, але ця дитина не мала бути твоя. Вона їхня”.
“То мій син живий” – запитала Христина.
” Його забрав Захар і ніякого спадку не було як і родича за кордоном це вони гроші дали, Захар із дружиною”.
“Мамо як ти могла? як ти продала мого сина свого онука. Обманула мене?”
” Я про тебе думала, не хотіла щоб ми жили в однокімнатній квартирі, твій батько багату любку підхопив. А з нею хату і в хаті а я а ми від зарплати до зарплати”.
” Тоді я думала вийдеш заміж і буде в тебе дитина ” – сказала ледь чутно Ганна.
” Що ти наробила мамо, де тепер Захар, де мій син?”
” Не воруши минулого, двадцять років минуло, не шукай їх вони виїхали за кордон назавжди, це правда клянуся. Куди в яку країну не знаю, він не сказав”.
” Ти покарала мене мамо, таке вчинила, як мені з цим жити?” – спитала у Ганни донька.
” Забудь” – сказала жінка.
” Як таке забути” – здивовано відповіла Христина.
” Ти вже нічого не зміниш і людей тих нема, а мені полегшало”.
Через три дні Ганни не стало.
Галина Червона