Щороку вона приїжджала додому на кілька тижнів, аби побути з дітьми, обійняти їх і поговорити. Вона завжди намагалася приїхати на свята — Великдень чи Різдво. Але цього року щось пішло не так

Марія вже давно звикла до того, що її життя сильно змінилося після того, як вона поїхала на заробітки в Чехію.

Близько п’яти років тому вона вирішила залишити рідну Україну, аби знайти кращу фінансову ситуацію для своїх двох дітей і забезпечити їм краще майбутнє.

За цей час Марія не тільки добре опанувала чеську мову, але й знайшла постійну роботу в одному невеликому містечку неподалік Праги. Її робота була нелегкою — вона працювала в готелях, на складах і часом доглядала за літніми людьми. Проте її головна мета залишалася незмінною: забезпечити дітям майбутнє, яке вони б не мали без її підтримки.

Щороку вона приїжджала додому на кілька тижнів, аби побути з дітьми, обійняти їх і поговорити. Вона завжди намагалася приїхати на свята — Великдень чи Різдво. Але цього року щось пішло не так.

Як і завжди, Марія приїхала на Різдво, і цього разу особливо раділа, адже планувала святковий вечір з родиною, сподіваючись на атмосферу радості та подарунків.

Однак, коли вона увійшла до рідного дому, одразу відчула, що атмосфера змінилася.

Старший син Віктор був зайнятий із друзями, які запланували зустріч, а молодша донька Лілія вже вирушила святкувати до нових знайомих у великому колі.

Марія, повернувшись додому після тривалого перебування за кордоном, відчула себе чужою у власному домі. Вона приготувала святкову вечерю, смачні страви, принесла подарунки з Чехії і надіялася, що зможе відчути тепло родинного свята. Однак діти, замість того, щоб допомогти їй або хоча б відсвяткувати разом, просто повідомили, що у них вже є свої плани.

— Мамо, ми ж говорили, що маємо свої справи, — ці слова прозвучали, як холодний душ, який повернув її в реальність.

Марія не могла зрозуміти, чому діти, яких вона виховувала і для яких зробила так багато, не захотіли провести цей особливий день з нею.

Розчарування заповнило її серце, і вона відчула себе непотрібною в рідному домі.

Вона не стала наполягати, щоб діти змінили свої плани, і сиділа за столом на самоті, споглядаючи ялинкові вогники і порожнє місце поруч, де колись сиділи її діти.

Вона їла, дивлячись у темряву за вікном, відчуваючи, як порожнеча заповнює її душу.

Чому так сталося? Чому вона більше не важлива для своїх дітей, чому її присутність не означає для них нічого?

Після Різдва Марія залишилася в рідному місті, намагаючись прийняти думку, що її життя змінилося.

Вона намагалася поговорити з дітьми, запитати, чому вони не захотіли святкувати з нею, але отримувала однакові відповіді:

— Мамо, ми дорослі, у нас свої справи. Нам складно планувати час, коли ти приїжджаєш.

Її серце ставало все важче від цих слів.

Якщо колись діти були для неї всім, якщо її життя оберталося тільки навколо них, то тепер вона відчувала себе зайвою в їхньому житті. Вони стали дорослими, і, здавалося, більше не потребують її допомоги чи уваги.

Марія почала сумніватися, чи правильно вчинила, коли поїхала на заробітки, щоб забезпечити дітям краще майбутнє. Чи не втратила вона їх, коли була так далеко?

В її душі виникло сумне питання: чи варто далі допомагати їм фінансово, коли вони не хочуть бути поруч?

Повернувшись до Чехії після свят, Марія сиділа в поїзді, не знаючи, як їй жити далі.

Що робити, коли її діти, здається, перестали її потребувати? Вона віддавала їм свій час і сили, а тепер усе це виглядало марним. Кожного разу, коли вона поверталася до Чехії, серце її ставало все порожніше.

Вона не знала, чи варто й далі допомагати їм, чи, можливо, настав час почати жити для себе. Але чи здатна вона на це?

У Чехії Марія працювала, але думки про дітей не залишали її. Чи справді їм потрібна її допомога?

Діти ж приймали гроші від матері охоче і знову дзвонили, розповідаючи про свої плани і потребу в коштах.

З часом Марія зрозуміла, що життя за кордоном і в Україні вже не таке, як раніше. Вона вже не була впевнена, чи повернеться додому назавжди. У її душі зріли питання.

Чи варто далі жити заради дітей, заробляючи для них, коли вони не потребують її так, як раніше, а просто хочуть грошей?

Марія не мала відповіді на це питання, але вона розуміла, що їй потрібно навчитися жити для себе, бо невідомо, чи будуть діти дбати про неї у старості, якщо вони вже зараз не знаходять для неї часу.

Вона вирішила шукати новий сенс у своєму житті і більше не прив’язувати своє щастя до очікувань від дітей. Можливо, одного дня вони зрозуміють, що вона для них зробила, а поки вона готова шукати свій шлях.

Діти дзвонять, питають про гроші і хочуть знати, на що можуть розраховувати. Але Марія не знає, як їм відмовити, і сумнівається, чи правильне рішення вона прийняла.