Світ навколо здавався сірим і нереальним. Сльози котилися по щоках, сьогодні Олені довалося побачити те, чого вона найбільше не хотіла бачити

-Оленко, ти готова, привіт?

-До чого?

-Ну ти даєш, у тебе ж сьогодні дівич-вечір, подруго!

Олена важко зітхнула. Так вже не подобається їй це все, вся ця показуха… Ну так, вона виходить заміж, за Олежика. Її перше і єдине кохання…

Так, вони знайомі мало не з народження. Мама з татом переїхали з маленькою Оленкою у нову квартиру, у новий будинок.

Там уже жив Олег з батьками.

Познайомилися, Оленка з Олежиком. І на дитячому майданчику разом, і в садочку, і в школі за однією партою, ніхто й не сумнівався, що вони одружаться.

Батьки Олежика у бізнес подалися, все вийшло у них, Оленині підтяглися, сімейний бізнес майже, ось діти одружаться і якраз сімейний бізнес буде, кажуть батьки.

Передамо все у ваші руки, а самі на відпочинок, каже тато Оленки.

Олена останнім часом все частіше замислюється про, те що Олежик хороший, дуже хороший. Оленка його любить… Здається… Та ні! Що значить здається? Любить звісно, але щось останнім часом якийсь сумніву був в Оленки…

-Алло, Оленко, ти чуєш? Ти збираєшся? Слухай, ну який молодець у тебе Олежик, все підготував, навіть дівич-вечір, там на тебе чекає сюрприз!

-Який ще сюрприз, – запитала Олена. – Не люблю я ніяких сюрпризів.

-Та годі тобі, так тобі пощастило з мужиком, Оленко…

-Пощастило… Так… – відповідала та.

Олег сам відвіз Оленку на дівич-вечір, зайшов, все перевірив, щоб все було приготовлено, все було на найвищому рівні.

Поцілував Оленку, сказав щоб гарно відпочила і поїхав. В Олежика теж був парубоцький вечір.

Дівчата веселилися, сміялися, жартували. Але Олену не залишало відчуття, що все це було награним, заздалегідь придуманим.

Наче дівчата грали свої ролі, заздалегідь розподілені… Все було якесь несправжнє.

-Як усе моє життя, – подумала Оленка. – Все якесь награне, лощене…

Все в її житті розкладено по поличках. Олежик розклав…

-Олежику, – запитала Олена. – А ми колись з тобою власниками компанії станемо…

-Кохана, позіхнув Олежик. – Ну не мороч голову, ну що ти… Будеш чисто формально вважатися не знаю, якоюсь директоркою, – сміявся Олежик. – Ми придумаємо тобі посаду.

-Що означає придумаємо? – обурилася Олена. – У мене така сама освіта, що і в тебе, і не забувай, це у мене диплом з відзнакою!

-Та ти моя розумниця, звичайно, звичайно…

Олег тоді завернув розмову в інше русло, а Олена задумалася… Вона ще кілька разів намагалася почати цю розмову, але Олежик уникав відповідей, намагався все перевести в жарт.

Олег повністю заволодів життям Олени, вона не могла сама навіть купити собі сумочку, не порадившись із Олежиком.

Вони разом ходили на шопінг, речі собі Олена купувала зі схвалення Олежика, навіть дівич-вечір він організував сам.

А ще, Олена тільки нещодавно зрозуміла, з усіх подруг біля Олени залишилися тільки ті, що подобалися Олегу, по суті це подруги Олега…

…-А де ж це Катя?! – аж стрепенулася від роздумів Олена.

Її Катруся, подружка дитинства, як так вийшло, що Каті немає поруч з нею на дівич-вечорі?!

Олена озирнулася на веселих дівчат, і взявши телефон вийшла на веранду.

-Оленко, ти куди? – Настя опинилася поруч.

-Вийду на свіже повітря…

-Еее ні, так не піде! – почала Настя.

Настя буквально завела Олену за руку у приміщення.

-Зараз сюрприз, ех, ну як тобі пощастило з майбутнім чоловіком, подруго, дивись який він тобі сюрприз приготував!

Зазвучала якась музика і з-за ширми вийшов якийсь чоловік і почав танцювати.

Дівчата заверещали.

-Боже, який сором, – вихопилося в Олени. – Це що і є сюрприз від Олежика?

-Ну так, – Настя дивилася на неї холодним поглядом. – А що тобі не подобається?

-Ні, – Олена подивилася в жовто-зелені очі подруги. – Ні, не подобається і взагалі, Настя… Не ходи за мною будь ласка.

-Оленко, ти чого? – Настя знову стала звичайною, веселою Настею. – Олена? Щось трапилося? Я тебе образила?

-Ні, Настя, пробач, просто… Мені дійсно потрібно побути одній…

…Катя одразу ж взяла слухавку, з першого гудка, ніби чекала.

-Алло…

-Забери мене…

-Адреса?

Через п’ятнадцять хвилин Олена сідала в синю машинку Каті, вона нахилилася, щоб сховатися від Насті, яка вибігла.

-Я думала ти не подзвониш, – сумно говорила Катя, поглядаючи в дзеркало заднього вигляду. – Останнім часом ти зовсім віддалилася, а після того, як Олежик…

-Що Олежик?

-Нічого, пробач.

-Ну вже ні, кажи.

-Та забудь.

Як вона давно не бачила Катю, Катрусю, Катруську. Олена навіть не запитувала, куди вони їдуть, просто відкинулася на спинку і мовчки дивилася у вікно, на чорне небо з яскравими зірками.

-Оленко, приїхали.

Те, що вони за містом, Олена зрозуміла одразу, особливий запах і стрекотіння цвіркунів, а ще зірки, вони якісь ясні і великі за містом.

-Де це ми?

-На дачі, в одного хорошого знайомого.

Дача виявилася великим двоповерховим будинком. Хазяїн зустрів їх широкою посмішкою.

-Катерино Іванівно, проходьте швидше.

-Вибачте, Ігорю Геннадійовичу, що ми ось так.

-Все добре, проходьте дівчата.

-Це Олена, моя подруга, найближча.

-Друзі Катерини Іванівни – мої друзі, проходьте.

Ігор Геннадійович трохи посидів із дівчатами і пішов, посилаючись на вік.

Олена дивилася на Катю у всі очі.

-Катрусю?

-Ігор Іванович, друг мого діда, шукав дизайнера, а тут я. Ось працюю, із проживанням. Ось я тебе і забрала, зателефонувала Ігорю Геннадійовичу, сказала що приїду.

Дівчата проговорили всю ніч.

А в цей час…

-Де моя наречена?! – дивлячись на Настю запитував по складах Олег. – Де вона?

-Я що сторож твоїй, чи що?

-Помовч, – сказав чоловік. – Помовч, чуєш?

-Та йди ти, я не збираюся більше розігрувати близьку подругу твоєї недолугої, зрозуміло.

-Не смій так говорити про мою майбутню дружину, зрозуміла, – сказав Олег.

-Відстань, зрозумів, мені все одно що ти хочеш після весілля стати самостійним господарем фірми. Я тобі не іграшка, ясно?

Вона набрала Олену.

-Алло, Оленко ти де?

-Мені стало недобре і я пішла прогулятися, ви веселіться. Настя, я додому прийшла.

-Ти вдома?

-Так. Я лягаю спати….

-Вона лягає спати, вдома, – прикривши слухавку рукою, сказала Настя.

-Її немає вдома, – сказав Олег.

Настя відключила телефон.

Олена задумливо крутила телефон у руках.

-Катрусю, а що ти там згадувала про Олежика?

-Я? А вже й не пам’ятаю.

Під ранок, збираючись йти спати, Олена взяла в руки телефон, бо їй прийшло повідомлення із незнайомого номера.

Відкрила. А там фото.

На фото її Олежик, спав у якійсь ніби знайомій кімнаті. Дуже знайомій кімнаті…

Раптом Оленка ахнула.

-Та це ж кімната Насті! – тільки й подумала вона. – Так… Все стало на свої місця!

Вона поклала телефон на ліжко й заплакала.

Тепер вона все зрозуміла.

Катя глянула на фото.

-Я побачила його з нею, з цієї Настею, випадково… Михайло, мій хлопець, він бабусину квартиру подобово здає, я їздила забирати ключі… Зробила вигляд, що не впізнала, пробач…

Він приїхав до мене ввечері, сказав, якщо ти мені дорога, то я промовчу, це нічого не означає, казав він.

Потім… Пробач… Почав лізти до мене…

Він сказав що ми взагалі не повинні продовжувати дружити, вдав що йому незручно, нібито ти його попросила сказати мені, ну начебто тобі самій незручно і соромно.

Він забув, що я тебе теж знаю давно, і знаю, що ти не здатна на зраду, а він отак… Я чекала… Ось ти і подзвонила.

-Думаєш вона спеціально відправила це?

-Звичайно, мабуть хотіла щоб ти, дізналася і покинула його перед весіллям.

-Що ж…

-Що робитимеш, Оленко?

-Спати хочу, за містом таке повітря…

Олена все розповіла батькові.

-Ще хочеш щоб я вийшла за нього заміж?

Тато мовчав, потім підняв очі на дочку.

-Що будеш робити?

-Тату, я не хотіла ніколи займатися цим бізнесом, це ви мене змусили піти вчитися разом із Олежиком.

-Добре, – батько кивнув. – Що ти хочеш?

-Я хочу поїхати в Корею…

-Куди?

-Тату, ти добре почув, я вирішила.

-Добре, дочко. Але чому туди, а не в Європу, чи Америку…

-Тату, будь ласка…

Добре.

Олег приїхав. Довго просив Олену забути ці всі нісенітниці, намагався перевести на неї все, розказував що вона не ночувала вдома.

-З чого ти взяв? – здивувався тато. – Олена ночувала вдома, у своїй кімнаті, а ось де був ти, Олеже, ось питання.

Тато взяв телефон Олени і показав фото…

Чи треба говорити, що дві родини, які дружили багато років посварилися? Батьки Олежика сказали, що це легковажна Олена зганьбила їх і їхнього синочка…

Тато Олени порадив тримати свого подалі від Оленки…

…Олена живе, працює, стосунки поки не заводить.

Батьки помирилися, таки не до таких дрібниць, коли стільки сил вкладено в спільну справу.

Олег знайшов дівчину, так само командує нею, а іноді пише Олені і каже що сумує. Олена не відповідала, вона знала що його Єва готується до весілля, фото бачила, його наречена зі своїми подругами… Ах так, з подругами Олежика, тільки ж ніхто про це не знає…

Усміхається Настя на фото, колишня подруга Олени, дивиться в камеру.

Олена спокійна і щаслива, ось Катруся з Михайлом приїжджають до неї на вихідні.

Поки що в її душі гармонія, у житті теж.

А там буде видно…