Свято, яке мало бути радісним, перетворилося на кошмар. Несподіваний візит родичів чоловіка, їхня безцеремонність і байдуже ставлення до моїх почуттів завдали мені глибокої рани. Коли я вирішила втекти з власного свята, свекруха своїми словами ще більше підкреслила мою безпорадність

Кілька років тому, коли ми тільки купили цей будинок, мама і сестра чоловіка систематично занадилися до нас приїжджати у вихідні. Свекруха не просто приходила до нас сама, а й брала з собою свою дочку з її дітьми, від чого я, м’яко кажучи, була не в захваті.

Сімейні візити мами чоловіка до нас виглядали так: чоловік з сестрою і мамою їздили по магазинах, а я в цей час сиділа з племінниками. Мене ніхто ні про що не питав, і, вже тим більше, не попереджав. Вони завжди звалювалися, як сніг на голову. Так, я весь тиждень працювала, і на вихідних я просто мрію сидіти з некерованими племінниками чоловіка.

Останній їх приїзд припав на мій день народження. Я накрила стіл, прийшли кілька моїх подруг і кілька наших з чоловіком друзів. До речі, чоловік запрошував свою маму і сестру теж на мій день народження, але вони не захотіли. Мама так і сказала: – Ще й подарунок їй купувати ?

Я зовсім не засмутилася, а навпаки, зраділа, що хоча б в ці вихідні я не буду нянькою. Ой, як я помилилася. Ми сиділи, відзначали, було весело. Пролунав дзвінок у двері, чоловік пішов відкривати. Повернувся він з винуватим виглядом.

Слідом за ним до кімнати зайшла його сімейство. Я ж так і знала, що вони не витримають і прийдуть. Племінники відразу, як сарана, кинулися до столу. Навіть руки не помили. Свекруха скривилася, побачивши гостей: – Як це розуміти? Нам потрібен відпочинок. А у вас тут купа народу. Де нам розташуватися?

Чоловік пробував їй пояснити, що у мене сьогодні день народження. І що ми їх не чекали, оскільки вони самі відмовилися.

– А ми й не до неї, ми до тебе приїхали, – втрутилася сестра чоловіка.

Те, що живемо ми разом, їх, мабуть, зовсім не бентежило. Нехтувати своїм святом заради них, я не відмовилася навідріз. Тому я осміліла і сказала: – Ми, звичайно, дуже раді вас бачити. Але, боюся, вам доведеться знайти собі інше місце, щоб погостювати. Чоловік вірно помітив: ми вас не чекали.

Свекруха явно такого від мене не чекала:

– Дитинко, ти забуваєшся. Я буду приїжджати до свого сина тоді, коли вважатиму за потрібне. Чи ти думаєш, що я повинна у тебе дозволу питати? – зарозуміло запитала свекруха.

– Так, я саме так і вважаю. Це і мій дім теж. Давайте я, на правах дружини Вашого сина, буду ходити до Вас додому, коли захочу? Вам це сподобається? – я не мала наміру спускати їм з рук зіпсоване свято.

– А хто ти мені така, щоб в мій будинок ходити? – свекруха вигнула брову.

– А Ви мені хто, щоб в мій будинок ходити? Теж ніхто. Ось буде у Вашого сина його власна квартира, можете там хоч танці з бубнами навколо багаття влаштовуйте. Ми ж вас просили про свої візити попереджати заздалегідь. Гості, нічого не розуміючи, почали збиратися по домівках.

Закривши за ними двері, я зайшла в кімнату і побачила, що сестра чоловіка принесла тарілки і сіла за мій святковий стіл, пригощаючи тортом своїх дітей. Чоловік розмовляв з матір’ю, вона знову накручувала його, говорила, що я їх не поважаю і переконувала в необхідності поставити мене на місце.

– Збирайтеся і йдіть. Я більше це терпіти не має наміру. З мене досить. Ви приїжджаєте, і вам байдуже – вдома ми чи ні, ви готові по кілька годин сидіти під зачиненими дверима, аби ми кинули всі свої справи і швидше з’явилися вас розважати. Сьогодні ви цілеспрямовано приперлися, прекрасно знаючи, що у мене день народження і навмисно його зіпсували. Я більше не буду сидіти з цими дітьми і не хочу бачити вас в моєму домі. Все зрозуміло?

Чого я не очікувала від чоловіка, так це того, що він стане на сторону матері. За його мовчазної підтримки, його родички накинулися на мене, і сказали мені все, що про мене думають, особливо не підбираючи слів. Чоловік стояв і дивився на все це мовчки. Мені стало дуже прикро.

Я спостерігала, як вони їдять мої салати, як ці діти витирають свої руки об край скатертини, подарованої мені моєю мамою, як чоловік сидить і посміхається своїй сестрі, вдаючи що мене взагалі немає. Я пішла, одяглася, в коридорі, взула кросівки. Свекруха, побачивши що я збираюся йти, сказала мені у слід: – Можеш погуляти подовше.

Я схопила куртку і вискочила з квартири. Жити так більше неможливо. Тепер треба вирішити, що мені робити далі. Цей дім ми будували разом, то ж при розлученні прийдеться його ділити. Але я вже на все згідна, лише б не бачити свою свекруху і сестру чоловіка.