— Синку, що ти забув у цьому клоповнику? До чого ти докотився? Ану негайно їдь додому й забудь сюди дорогу. І знай, цього весілля не буде! Ми з батьком тебе не для того ростили й учили, щоб ти на цій портній оженився!

Весільний кортеж мчав містом, водій увімкнув запальну музику й безперестанку сигналив. Наречена була у захваті, весь час поправляла фату і крутила весільний букет у руках. Вона виглядала чарівно: легкий макіяж, русі локони акуратно вкладені у гарну зачіску, фата додавала загадковості, а на обличчі сяяла щаслива усмішка. Серце Світлани готове було вистрибнути з грудей — їй здавалося, що це все сон, адже зовсім скоро вона стане дружиною найулюбленішого чоловіка на світі, свого Льоші. Ну і нехай, що його батьки незадоволені, хай ніхто не вірить в їхнє щире кохання, хай говорять, що вона захомутала багатенького нареченого заради ситого життя і столичної прописки. Їй байдуже на плітки! Люди просто заздрять. Такого кохання, як у них із Льошею, просто не буває!

Кортеж промчав повз центральний РАЦС і невдовзі виїхав за місто. Світлана нічого не розуміла і звернулася до водія:

— Вибачте, а що відбувається? Куди ви мене везете, ніяк не зрозумію… Розпис же о дванадцятій, Льоша мене там чекає. Ну-но негайно розвертайтеся! Якщо це жарт, то дуже невдалий!

Але водій загадково відповів:

— Це сюрприз! Розслабтеся, їхати ще довго. Краще слухайте музику!

Світлана запанікувала, почала смикати ручки дверей, але вони були заблоковані. Вона благала зупинити машину, але все було марно. Водій мчав по ямах, ніби навмисне, й намагався не дивитися у дзеркало на те, як наречена нервує й починає плакати. Йому самому було неприємно, але інакше він не міг…

Через годину авто зупинилося в якійсь глушині. Водій вимкнув музику й буркнув:

— Виходьте. Ми приїхали.

Світлана нічого не розуміла. На краю занедбаного села, майже на болоті, стояла зруйнована хатина. Довкола — лише пні та корчі, круки зловісно крякали. Дівчині стало страшно:

— Ви що, несповна розуму? Навіщо ви мене сюди привезли? Я зараз подзвоню Льоші, і він вас просто роздере! Ви ж весілля нам зірвали! Що це за болото? Везіть мене назад!

Водій не витримав:

— Не треба кричати на мене. Це ваша майбутня свекруха, Галина Василівна, наказала вас сюди відвезти замість РАЦСу й кинути! З неї й питайте. А ваш наречений усе чув, кивав і мовчав! Ось так-то!

Світлана плакала й не вірила. Вона повторювала як заведена:

— Ні, це неправда! Не може бути. Льоша не міг! Він любить мене. Я зараз же йому зателефоную.

Вона гарячково набирала номер нареченого та свекрухи, але марно — їхні номери були заблоковані. У цей момент водію прийшло повідомлення, він прочитав його і простягнув телефон Світлані:

— Ось, читайте, якщо не вірите! Я працюю на Галину Василівну й не можу ослухатися, інакше одразу вижене.

Дівчина читала страшні рядки: «Ти вже завіз жабу на болото, де їй і місце? Поспішай назад. Є ще робота.»

До Світлани нарешті дійшло, що це не дурний розіграш, а страшна правда. Мати Льоші вирішила таким чином знущатися з неї, принизити. Дати зрозуміти, що їй, бідній, не місце в їхній родині. Щоб вона забиралася до своєї глухомані, звідки приїхала. Виходить, Льоша все знав? І нічого не зробив, щоб захистити Світлану від цього приниження?

Дівчина вийшла з автомобіля, сльози застилали їй очі. Вона мерзла і тупцяла на місці, не знаючи, що їй тепер узагалі робити.

Водій зжалився і сказав:

— Не бійся, посидь тут, а я повернуся за тобою. Тільки спочатку доповім Галині Василівні. Ти прости, я тут зовсім ні до чого. Але знаєш, може, це навіть на краще? Все одно б хазяйка тобі спокійно жити не дала. Ось, тримай піджак, я скоро…

Авто поїхало, Світлана зірвала з себе фату, сіла на пеньок і гірко заплакала. У її голові ніяк не вкладалося, що трапився цей страшний сором. Вона просто не могла повірити, що людина, яка ще вчора клялася у коханні, сьогодні так її зрадила. А ж бо й вона хотіла зробити нареченому сюрприз на весіллі — сказати, що вагітна. Уявляла, як Льоша зрадіє, як почне кружляти її і цілувати. А тепер що? Як вона взагалі буде одна виховувати дитину? На що?

Світлана прокручувала в голові всі етапи своїх стосунків із Льошею й ніяк не могла зрозуміти, коли і як він вирішив так підло вчинити…

Світлана виросла в селі. Батько був трактористом, мама працювала на пошті. Утримували господарство, садили город, усе як у всіх. Їхня родина зі сторони здавалася зразковою: рідкість у селі, щоб чоловік у домі не пив. Усі трудилися, як бджілки, хата завжди була доглянута. Односельці заздрили матері Світлани, Євдокії, мовляв, пощастило, вдало заміж вийшла. Але мало хто здогадувався, що насправді творилося у їхній родині. Глава сімейства, Борис, був не просто строгим, а суворим і владним. Усі ходили, як по струнці. Слово поперек сказати ніхто не смів. Варто було матері присісти, хоч трохи відпочити, як батько одразу починав повчати:

— А що це ми сидимо? Ну-но піди опару перевір, телят нагодуй. Роботи — непочатий край, а ти сидиш, як пані!

Мати одразу підхоплювалася й мовчки йшла працювати. Те ж саме стосувалося і Світлани. Читати книжки, гаяти час, ходити до клубу на танці — було заборонено. Оцінки у школі батько контролював сам і бурчав, якщо бачив погані. Та й на ласку був скупий, ніколи не обіймав, не пригортав. Усе повторював Світлані:

— Ось школу закінчиш, будемо тебе сватати за Кольку. Я вже з його батьками домовився. У них на фермі й працюватимеш. Парубок він хороший, господарський, не ледачий. Так що можеш вважати, що твою долю я вже влаштував.

Світлана намагалася сперечатися:

— Татусю, я вчитися хочу, а Коля мені зовсім не подобається. Він рудий і зухвалий. Я до міста хочу, там освіту здобуду і працюватиму.

Батько розлютився і гепнув кулаком по столу:

— Ти що це, перечити мені надумала? Он що вигадаєш! Хто тебе там у місті чекає? Це мати тебе розбалувала, книг начиталася дурних. Розмова закінчена, я все вирішив. Ще раз почую про місто — замкну тебе, щоб добре подумала. Жіноча доля — це дім вести та дітей народжувати. Зрозуміла?

Світлана плакала, благала маму заступитися, але та тільки хитала головою:

— Що ти, донечко? Знаєш же, який у батька крутий норов. Він мене й слухати не стане. Та ти так не засмучуйся, тато ж тобі тільки добра хоче. Може, воно й не так страшно буде? Сватів запросимо, житимеш із Колею ладно…

Світлана була впертою і твердо вирішила: втече, поїде до міста й сама проб’ється! Їй здавалося жахливим іти заміж за нелюбого і все життя прожити так, як її батьки. Тож вона так і зробила. Працювала на фермі, відклала трохи грошей на дорогу, зібрала речі. І тут її помітив батько. Він кричав, хотів її замкнути, але Світлана вирвалася й дала драла. І тоді батько у серцях крикнув:

— Ах так? Ну й котися! Тільки знай, що принців там немає. У подолі принесеш — додому ніколи не пустю! Глупа ти, доню, пожалкуєш ще!

Так Світлана і опинилася в столиці. Просто з вокзалу пішла до училища, адже з дитинства мріяла стати швачкою. Поступила легко, їй надали кімнату в гуртожитку. Було важко, звісно, але дівчата-сусідки допомагали, ділилися всім. На батьків Світлана була дуже ображена. До інших дівчат приїжджали родичі з сумками продуктів, підтримували, а до неї — ніколи. У батька був надто важкий характер, він припинив спілкування з дочкою, вперто тримався своєї позиції. Мати, звісно, хотіла б приїхати, і кілька разів через знайомих передавала передачі, але було зрозуміло, що батько не дозволяв їй навідувати Світлану, мовляв, ослухалася — нехай сама крутиться.

Після закінчення навчання Світлана влаштувалася працювати у невеликому ательє. Зняла скромну квартиру на околиці. Увечері читала жіночі романи про кохання і зітхала, уявляючи, що теж зустріне свого принца і полюбить його. Уміння чудово шити дуже виручало дівчину. Не маючи грошей на красивий одяг, вона шила собі сама. Тому виглядала завжди модно і цікаво.

З Олексієм вони познайомилися зовсім випадково, наче в кіно. Хлопець стояв перед нею в черзі на касі супермаркету й упустив гаманець. Світлана одразу підняла його і, не роздумуючи, вибігла на вулицю. Хлопець вже сідав у машину, але вона простягнула гаманець:

— Фух, ледве наздогнала. Ось, ви загубили! Візьміть.

Молодий чоловік оторопів і почав дякувати:

— Ну треба ж! Справді, дякую вам величезне! Упевнений, що так зробив би не кожен. Мене звати Олексій. А вас? Може, давай на «ти»?

Так і познайомилися. Олексій запропонував випити кави, пригостив Світлану тістечками. Вони розговорилися. Виявилося, у його батьків свій туристичний бізнес. Хлопець багато подорожував за кордоном і з захопленням розповідав, що бачив, а Світлана слухала, затамувавши подих. Вона закохалася в Олексія з першого погляду. Він навіть зовні був схожий на принца з її мрій. Такий упевнений у собі, усміхнений, від нього віяло мужністю.

Роман між ними був дуже пристрасним. Олексій водив її на виставки, концерти, у музеї та кіно. Він відкривав для Світлани зовсім іншу столицю. Терпляче навчав, як поводитися у суспільстві, правилам етикету. А вона, як губка, вбирала все. Їхні почуття були взаємними, Світлана це знала. Наречений шепотів їй ніжні слова кохання, дарував подарунки. Усе йшло просто чудово — аж до того моменту, коли про їхній роман дізналися батьки Олексія.

Галина Василівна була в люті. Вона як могла відмовляла сина від весілля, переконувала, що у нього з цією «сільською простачкою» не може бути нічого спільного. Кілька разів навіть приходила в ательє і, не соромлячись, принижувала Світлану. Жінка була впевнена, що та обкрутила її сина, хоче прописатися у їхній шикарній квартирі й жити за їхній рахунок. Довести їй протилежне було просто неможливо.

А одного разу й зовсім стався скандал. Олексій тоді вперше залишився ночувати у Світлани. А вранці їх розбудив стук у двері. Розлючена Галина Василівна увірвалася в квартиру як фурія й почала кричати:

— Ах ти безсоромна! Уже й у ліжко встигла стрибнути? Прикрийся! Стоїш тут, у самій сорочці! Де мій син?

Світлана розсердилася:

— Я, взагалі-то, у себе вдома. У чому хочу, у тому й ходжу. І нема чого на мене кричати. Ми з Олексієм кохаємо одне одного і все одно будемо разом — хоч подобається вам це чи ні.

Світлана сподівалася, що Олексій заступиться за неї, але він лише поспіхом одягався, а Галина Василівна продовжувала кричати:

— Синку, що ти забув у цьому клоповнику? До чого ти докотився? Ану негайно їдь додому й забудь сюди дорогу. І знай, цього весілля не буде! Ми з батьком тебе не для того ростили й учили, щоб ти на цій портній оженився!

Льоша намагався заспокоїти ситуацію:

— Мамо, ну чого ти так розхвилювалася? Як ти взагалі мене тут знайшла? Не кричи, заспокойся. Почекай на вулиці, я зараз вийду.

Світлана округлила очі:

— І це все? Тобто ти вважаєш таку поведінку своєї матері нормальною? Вона ж мене принизила, образила, а ти мовчиш? То, може, і справді я тобі не потрібна, скажи?

Її душили сльози, ніби на голову вилили відро крижаної води. Наречений ніжно обійняв її і прошепотів:

— Ну що ти, люба, не сприймай усе так близько до серця. Так, мама складна людина. Їй важко прийняти, що я хочу одружитися, вона просто ревнує, розумієш? Не хвилюйся, вона завжди така. Але потім охолоне, заспокоїться, я поговорю з нею. Ми обов’язково одружимося. Я люблю тебе, чесно. Ти ж мені віриш?

І Світлана одразу пробачила, повірила. Розлучитися з Льошею вона не могла, це було вище її сил. Вона вірила, що все владнається, ну не може ж рідна мати зруйнувати життя власному синові. Хоча, згадавши свого батька, вона розуміла, що буває і так…

Світлана не одразу зрозуміла, що вагітна. Одного разу, під час обідньої перерви, її напарниця принесла смажену рибу. Світлана тільки відчула запах — і її тут же вивернуло. Пізніше вона купила тест, і все стало зрозуміло. До весілля залишався тиждень, і вона вирішила, що цю новину повідомить прямо на урочистості! Вона дуже хотіла цю дитину, адже це була дитина від її коханого, бажана. Світлана вже уявляла, як вони гуляють із коляскою, разом купають малюка, виховують його. Адже так і має бути в справжній, міцній сім’ї.

І що тепер? Вона ридає на пеньку, вся покусана комарами й мошками, замерзла, а попереду — темрява. Ні весілля, ні нареченого, нічого…

Коли водій повернувся за нещасною нареченою, вона була зовсім знесилена. Очі опухли від сліз, чоло палало, схоже, піднялася температура. Світлану трясло, вона ледве змогла назвати свою адресу, а потім все в очах потемніло. Вона знепритомніла…

Прокинулася дівчина від яскравого світла, яке сліпило очі. Вона лежала у своєму ліжку, укрита ковдрою по саму шию, на голові — мокрий рушник. Поряд метушилася подруга Ліля. Побачивши, що Світлана прийшла до тями, та зітхнула з полегшенням:

— Ну слава Богу! Прокинулася. Добре, що вчора той хлопець, який тебе привіз, подзвонив, знайшов мій номер у твоєму телефоні. Я так налякалася. У тебе висока температура була. Я вже швидку хотіла викликати, але Олег усе розповів, як цей покидьок Льоша тебе кинув. Ми з ним вирішили, що це все через нерви. Знайшли в аптечці жарознижувальне й заспокійливе, довелося вколоти. А потім ти заснула. Цілу добу проспала. Я навіть перевіряла, чи дихаєш ти. Ну і налякала ти мене, Свєто!

Дівчина згадала все, і до горла знову підступив клубок, але тепер замість сліз її охопила злість.

Ліля тараторила:

— Що тепер робитимеш? Треба записатися на аборт, поки не пізно. Як ти одна з дитиною? Твоєї зарплатні ледве на квартиру й харчі вистачає. От козел твій Льоша! А ми тобі ще кращого нареченого знайдемо. Ось побачиш.

Але Світлана насупилася й рішуче похитала головою:

— Нікуди я не піду. Я не вбиватиму малюка. Я вже люблю його, ти хіба не розумієш? Я не зможу після цього жити, наче нічого не було. Нічого, одна впораюся, і дитину вирощу. І ніхто мені не потрібен. Дякую тобі, Лілю, що ти була поруч. Мені було так погано, я зовсім нічого не пам’ятаю.

Подруга похитала головою:

— Слухай, ну тоді, може, додому поїдеш? Ти ж сама казала, що у вас небідна сім’я, батьки відтануть, допоможуть. І тобі легше буде.

Світлана знову насупилася й різко відповіла:

-Нізащо! Батько мені так і сказав, що якщо принесу в подолі, на поріг не пустить. Ти його не знаєш, він мене ніколи не пробачить. Ще й маму мучити буде, мовляв, ось яку шльондру виховала. Ні, сама буду все розгрібати. Нечого було дурній вуха розвішувати та слухати казочки про любов. Думала, принца знайшла, а виявилося, як у тій казці: випив Іванушка з копитця та став козленям! Ось і Льоша козлом виявився. Ну і нехай, хай живе, як хоче. Так, треба вставати. Завтра на роботу, треба ще їжу приготувати, нема коли розкисати.

Ліля дивувалася:

-Ну ти даєш, подруго! Кремінь. Я б так не змогла. Ладно, побіжу, ти дзвони, якщо що…

Почалися будні. На душі у Свєти було тяжко й погано, весь час хотілося плакати, здавалося, всі навколо знають про її ганьбу і косяться. Але дівчина трималася, не дозволяла собі розкисати і працювала, не покладаючи рук. Брала замовлення додому, часто залишалася понаднормово, намагалася заробити хоч трохи на посаг для малюка. Але, як на зло, здоров’я у другому триместрі почало підводити, довелося двічі лягати до лікарні, і ті гроші, які вона заробила, пішли на їжу та лікування. Положення було критичним. Пологи вже на носі, господиня квартири погрожувала виселенням, якщо Свєта не заплатить…

У пологовий будинок Свєта їхала з важким серцем, чорні думки роєм крутилися в голові, а майбутнє здавалося похмурим.

Пологи були важкими і виснажливими, але все обійшлося. На світ з’явився хлопчик, Свєта назвала його Сергієм. Притиснула до грудей цей маленький клубочок щастя, цілувала малюка і розуміла: вона нізащо не віддасть своє диво. У палату зайшла медсестра, і Свєта раптом спитала:

-Я пам’ятаю, у сусідній родзалі жінка тяжко народжувала, потім усі так заметушилися. З нею все гаразд? У неї, мабуть, двійня, живіт просто величезний був, коли її везли на каталці.

Медсестра зітхнула:

-На жаль, породілля померла. У неї були проблеми з кров’ю, не змогли зупинити кровотечу. У нашому пологовому це вперше. А у діток, як на зло, сильна алергія на суміші, тільки грудне вигодовування підходить. Бідолашний чоловік шукає годувальницю, але це не так просто.

Свєта, не роздумуючи, запропонувала:

-Якщо потрібно, я можу годувати малюків. Бо й сама мучуся, молока дуже багато, груди аж розриває. Чого добру пропадати.

Медсестра зраділа і принесла малят. Це були хлопчик і дівчинка. Свєта почала їх годувати, вони жадібно ссали і наїлися досита. Тут же заплющили очі й засопли. Медсестра дякувала:

-Ой, дякую вам, як добре. А то так кричали, бідолашні, їсти ж хочеться, а суміш трохи з’їдять, і все зригують. Просто біда була.

Свєта задумалася: ось це так горе в сім’ї, діти без матері залишилися, а вона ще й на своє життя скаржиться. А через кілька годин до її палати увійшов змучений чоловік. Видно, що забезпечений, але очі, ніби в них сама смерть оселилася. Він сів біля ліжка Свєти і хриплим голосом промовив:

-Доброго дня, Світлано. Мене звати Олександр. Це моя дружина, Анечка, померла при пологах, і близнюки, Степан і Аліса, також мої. Мені сказали, ви їх годували, і у вас багато молока? Ви не уявляєте, як мене виручили. Я ще в шоці від того, що сталося, ніяк не можу прийти до тями. Попереду похорон. А тут ще й ця алергія. Навіть найдорожчі суміші не підходять. Допоможіть мені, прошу вас! Я заплачу вам будь-які гроші. Станьте для моїх дітей годувальницею і нянею. Знаю, у вас теж хлопчик народився, це нічого. Можна з проживанням. Я вам виділю комфортну кімнату, забезпечу чудове харчування. Зрозумійте, я не можу ще й малюків втратити… Я розумію, у вас своя сім’я, і чоловік буде проти. Тоді й він хай живе з нами. Це ненадовго, як тільки можна буде малюків підгодовувати, я не стану вас обтяжувати. Подумайте, не відмовляйте одразу.

Свєта дуже зраділа, адже такий варіант став порятунком і для неї. Одразу вирішилися всі проблеми з грошима та проживанням. Вона тут же погодилася:

— У мене немає чоловіка, тож ніхто проти не буде. Я згодна. Не переживайте, молока у мене багато, сподіваюся, всім вистачить.

Так Свєта після виписки переїхала до Круглова в величезний триповерховий особняк. Там мешкали батьки Саші, літнє подружжя — Єфим Петрович та Алла Ігорівна, сам Саша з дітьми і його молодша сестра Анжела. Свєті з сином виділили чудову простору кімнату. Туди ж поставили ліжечка для близнюків, щоб їй було зручно за ними доглядати та годувати.

Спочатку дівчині було дуже нелегко: встигати доглядати за трьома малюками одразу було справжнім випробуванням. Вона крутилася, як білка в колесі: по черзі годувала всіх, ледве одного втішить — другий вже плаче. Голова йшла обертом. Та й члени сім’ї зустріли годувальницю холодно. Радили Саші найняти професійну няню в роках, мовляв, невідомо, що це за чужа дівчина і чого від неї чекати.

Однак Саша бачив, як Свєта старається, і щоразу після роботи одразу забирав малюків та сам з ними бавився. Він був дуже вдячний Свєті за турботу про дітей, які на її молоці добре набирали вагу та росли. Він регулярно платив їй зарплату та купував усе необхідне одразу для трьох дітей.

Особливо непростими були стосунки Свєти з сестрою Саші. Анжела поводилася зарозуміло, усім своїм виглядом показувала незадоволення тим, що годувальниця сиділа за спільним столом. Мовляв, її місце серед прислуги. А одного разу вона взагалі вирішила підставити Свєту. Влаштувала скандал, мовляв, у неї зникло дороге кільце з шкатулки, а в домі, крім Свєти, всі свої. Вона кричала:

— Що, братику, пригрів змію на грудях? Скоро все наше добро розтягне. Напевно, це вона кільце й украла. Треба обшукати її кімнату, впевнена, знайдемо там! Чому ти привів її в наш дім? Скажи! Невеликий труд — годувати дітей грудьми, ще й за такі гроші!

Свєта розхвилювалася, образилася і теж мовчати не стала:

— Знаєте що? Це вже занадто. Я сюди жити не напрошувалася, вирішила допомогти малюкам. І терпіти таке хамство й брехню не збираюся. Йдіть, шукайте заміну! А я зараз зберу речі й поїду. Раз мої послуги більше не потрібні.

Саша теж обурився і встав на її захист:

— Ти що, не при собі, Анжела? Як можна так легко розкидатися звинуваченнями! Чому ти на Свєту нападаєш? Я впевнений, вона не брала кільця. А тебе я знаю з дитинства: краще я твою кімнату обшукаю зараз! Ти ж завжди свої цяцьки кидаєш, де заманеться. Не вперше втрачаєш їх! Негайно вибачся перед нею! І щоб я більше не чув, що ти розмовляєш із нею в такому тоні! Краще б раз із племінниками посиділа. Тільки й знаєш, що по клубах та салонах швендяєш!

Саша швидко знайшов пропажу під ліжком у сестри й ще раз відчитав її. Та буркнула вибачення і затаїла ще більшу злість на Свєту. Уся справа була в тому, що покійна дружина Анна була дуже близькою подругою Анжели, і після її смерті вона ніяк не могла прийняти Свєту в сім’ї. Вона не вірила, що та прийшла в дім із добрими намірами. Думала, що вона хоче обкрутити брата і змусити його одружитися на собі.

Анжела сама не могла знайти спільної мови з малюками: тільки візьме на руки — Степа одразу починає плакати, Аліса норовить зригнути. Просто кошмар якийсь. А Свєта навчилася так добре з ними ладити: усе в неї виходило швидко й вправно. Перед прогулянкою вона, мов досвідчений солдат, встигала одягти всіх по черзі, ще й щось їм говорила, посміхалася, а малюки лише похрюкували та терпляче чекали. І це ще більше дратувало Анжелу: як це діти не сприймають рідну тітку, але тягнуться до чужої дівчини?

Після того скандалу Анжела заспокоїлася, перестала дошкуляти Світлані, але все одно дивилася на неї недоброзичливо. Проте одного разу все змінилося. Світлана гуляла з малюками у дворі, ті спокійно дрімали у візочку. А Анжела вирішила скупатися в басейні – спека стояла неймовірна. Вона стала на край бортика, потягнулася, навмисно демонструючи «селючці» свою ідеальну фігуру та шикарний купальник, і стрибнула у воду. Ось тільки не розрахувала – під час стрибка підвернула ногу, а вже у воді судома почала її зводити. Анжела занервувала, злякалася і почала тонути, бо плавала вона дуже погано.

Світлана побачила це і, як була в одязі, одразу кинулася на допомогу. З великими труднощами їй вдалося витягнути сестру Саші на траву. Вона перевернула Анжелу і почала легенько бити її по спині. Нарешті та закашляла, відпльовуючи воду, ледве віддихалася. Усвідомивши, що сталося, Анжела зовсім інакше глянула на няню і, ледь лепечучи, сказала:

— Дякую тобі, ти мені життя врятувала… І пробач, що дратувала тебе. Клянуся, більше ніколи не буду так себе поводити. Як ти швидко та вправно надала допомогу… навіть не розгубилася… Де навчилася цьому? Курси відвідувала?

Світлана розсміялася:

— На річку в селі бігала з дітлахами, а там усяке бувало. Так і навчилася. Глянеш за малюками кілька хвилин? Я збігаю переодягнутися. Знаєш, чому Степка завжди плаче, коли ти його береш? Бо робиш це неправильно, а ще ніби боїшся його й напружуєшся. А діти це завжди відчувають. От, дивись як треба. Я тебе навчу. Степочка любить, коли з ним лагідно розмовляють, він одразу затихає. А Аліса просто обожнює, коли її гладять ніжно, легенько. А мій Сергійко обожнює, коли його гойдаєш і притискаєш до себе. Усі дітки різні, потрібно до кожного знайти підхід.

Анжела прислухалася до поради й обережно взяла Степу, почала лагідно щось йому говорити, усміхатися. І малюк, замість плачу, кумедно ворушив губками. Відтоді Світлана з Анжелою стали товаришувати, багато спілкувалися, і від колишньої ворожнечі не залишилося й сліду. Ба більше, батьки Саші теж відтанули, прийняли няню, і вже вважали її майже своєю.

Рік пролетів непомітно. Малюки вже робили перші кроки і майже не потребували грудного вигодовування. Світлана розуміла, що, напевно, настав час виїжджати і починати своє самостійне життя. Але в її душі творилося щось неймовірне. За цей час вона настільки полюбила близнюків, як рідних, що й уявити не могла, як із ними розлучитися. Ба більше, самі діти звикли гратися, гуляти і проводити час утрьох, мов одна сім’я.

Усі ці місяці подруга Світлани, та сама Ліля, часто телефонувала, розпитувала про все і завжди під’юджувала:

— Ну ти й дурненька, Свєтко! Чому досі Сашу не обкрутила? Уже давно б за нього заміж вийшла та жила, як королева, а не в прислугах ходила. Чого чекаєш, не розумію?

Світлана не любила таких розмов і сердилася:

— Ну що ти за дурниці говориш, Ліля? Саша бачить у мені лише няню, він порядна людина. Як же я можу йому на шию вішатися? Та й узагалі, хто я, а хто він? У нас би все одно нічого не вийшло. Він досі сумує за дружиною, так часто її згадує з любов’ю… Ні, я так не можу. Насильно милим не будеш.

Ліля крутила пальцем біля скроні, а про себе думала: «Ну як хочеш. А я такого перспективного жениха точно не прогавлю! Кістками ляжу, але зроблю все, щоб він мене помітив і закохався».

І вона почала реалізовувати свій хитрий план. Часто приходила в гості до подруги, робила вигляд, що без тями від дітей, приносила подарунки. Домочадці були не проти її візитів, бо Ліля вміла справити хороше враження. Та й зовнішність у неї була дуже приваблива — яскрава брюнетка з виразними формами. Саша також спілкувався з нею привітно, але без жодних натяків на щось більше. Як вона не намагалася, він не виявляв жодного інтересу. І це злило Лілю.

Одного разу у Круглових у дворі святкували день народження Анжели. Зібралась молодь, усі веселилися, пили шампанське, потім влаштували танці й конкурси. Саме тоді хитра Ліля вирішила діяти. Саша, який уже трохи захмелів, почав дивитися на неї з цікавістю, запросив на повільний танець і ніжно обіймав за талію. У розпал швидкого танцю Ліля раптом «підвернула» ногу, скривилася від болю й почала падати. Усі охнули, а Саша підхопив її на руки.

— Ой, здається, підвернула ногу, мамо, як болить і, мабуть, опухає. Як же я тепер додому піду… — поскаржилася Ліля.

Саша занепокоївся:

— Тобі треба полежати. Я віднесу тебе до гостьової кімнати, прикладемо лід, а якщо не полегшає, залишишся у нас на ніч. Завтра вирішимо.

Ліля внутрішньо тріумфувала — саме цього вона й хотіла. До гостей того вечора вони обидва вже не повернулися.

Після того вечора почався їхній роман. Саша обожнював Лілю, дарував їй розкішні подарунки, одягав як ляльку. Незабаром вона, уже як його наречена, перебралася до нього жити. Розкішне життя швидко розпестило Лілю, вона почала поводитися зухвало, наче справжня господиня, і стала знущатися зі Свєти, яка доглядала дітей.

— Світлано, скільки можна? Мені вже набрид цей шум і гармидер. Забери дітей до дитячої! До речі, ми з Сашею скоро одружимося, й це якось неправильно, що ти досі тут. Ти так не вважаєш? Та й няня з тебе так собі. Жодного порядку: ти їм усе дозволяєш. А дітей треба тримати у строгості. Думаю, ми з Сашею й самі впораємося. І троє малих дітей у домі — це перебір. Тож починай шукати собі квартиру. Загостилася, подруго.

Свєта спершу остовпіла від такої нахабності, а потім відповіла:

— А чи не зазналася ти, Ліля? Ще недавно ти навіть про таке життя мріяти не могла, а тепер ось так заговорила? Я хотіла піти, але Саша сам попросив залишитися. Тож не тобі мене гнати! І, до речі, носа високо не задирай — падати боляче буде. Ми з Сашею друзі, і я можу розповісти йому про твої справжні наміри. Любов’ю тут і не пахне. Тож краще обходь мене стороною.

Ліля затаїла злобу на Свєту й вирішила швидше від неї позбутися. Вона наважилася підставити її, викравши папку з документами з кабінету Саші, поки його не було вдома. Але, виходячи з кабінету, вона зіштовхнулася з Анжелою.

Анжела давно придивлялася до Лілі, як і колись до Свєти, намагаючись зрозуміти, що ж вона за людина. Надто швидко брат вирішив із нею одружитися, надто легко Ліля його зачарувала. Анжела схопила Лілю за руку й запитала:

— Що ти тут робиш? Саша ж усіх попереджав, що навіть горнична тут не прибирає. Навіщо ти намагалася вкрасти папку? Хто ти взагалі така? Може, тебе конкуренти Саші підслали? Ну, зізнавайся, мерзото! Я все розкажу Саші!

Ліля зблідла й перелякалася. Вона не хотіла втратити нареченого й почала виправдовуватися:

— Благаю, Анжело, пробач! Ніхто мене не підсилав, я взагалі нічого не тямлю в цих паперах. Чесно, не брешу. Просто… просто треба було… Свєту підставити. Розумієш, у нас із Сашею буде сім’я, а вона тут увесь час поруч крутиться. Я ревную! Мене аж тіпає, боюся, що Саша раптом передумає й зверне увагу на неї. Ось і зробила дурницю. Прости, не кажи йому нічого. Я люблю Сашу й не хочу його втратити.

Анжела задумалася: може, Ліля справді не бреше? Адже сама колись теж ревнувала брата до Свєти й хотіла її вигнати. Ревнощі справді штовхають людей на божевільні вчинки. Вона сіла на диван і, зітхнувши, сказала:

— Ти знаєш, я ж спочатку теж недолюблювала Свєту і навіть намагалася її підставити, чого соромлюся досі. Але вона, попри це, врятувала мені життя! А тепер послухай: Свєта вже рік живе з нами, і за цей час я точно знаю — вона жодного разу навіть не глянула на Сашу як на чоловіка. Вони лише друзі, і нічого більше. І я тобі ось що скажу, Ліля: Свєта стала мені близькою подругою, я вважаю її частиною нашої родини. Кращої няні для моїх племінників годі й шукати. Тож кидай ці дурощі й залиш її у спокої, зрозуміла? Інакше я все розповім Саші, і ти звідси вилетиш, дорогенька! Зрозуміло?

Ліля пообіцяла, що більше не шкодитиме, але це була лише видимість. Насправді вона просто на час причаїлася, вирішивши, що все одно досягне свого рано чи пізно.

Незабаром Анжела сама закохалася. Почала зустрічатися з чоловіком і сяяла від щастя, увесь час повторюючи, що її наречений — найкращий. Того дня вона якраз вирішила запросити його в гості. Святкову подію вирішили відзначити в ресторані. Усі члени родини пішли, а Свєта залишилася вдома з дітьми. Час летів швидко, вже стемніло, і вона, уклавши непосидючих малюків спати, вирішила випити чаю на кухні.

Раптом вхідні двері відчинилися, у дім увійшли всі члени сім’ї, і разом із ними… її колишній наречений Льоша з батьками. Саша покликав Свєту й почав знайомити:

— Познайомтеся, це Свєта, няня моїх дітей, їхня годувальниця, а ще чудовий друг і прекрасна людина. Ми вважаємо її частиною нашої родини. А це…

Але Свєта перебила його різким голосом:

— Це Льоша, підлий негідник, який замість РАЦСу завіз мене на болото й кинув там за наказом своєї матері! І що він тут забув? Може, дізнався, що в нього є син? Так ось — я ніколи не підпущу його до своєї дитини! Такий «тато» моєму синові не потрібен!

Льоша то червонів, то бліднів, не знаючи, що сказати.

Саша був шокований:

— То це той покидьок, який зробив із тобою таке? Я пам’ятаю, як ти страждала, плакала й переживала. Ти ж не раз розповідала мені цю історію. Сестричко, а ти знала, з ким вирішила пов’язати своє життя? Щось мені підказує, що Льоша тобі багато чого не розповів…

Почався скандал. Анжела вимагала пояснень, її наречений невнятно щось бурмотів, а його матір намагалася викрутитися:

— Анжело, голубонько, не нервуйте так. Ну подумайте самі: як я могла дозволити своєму єдиному синочкові зв’язатися з якоюсь сільською дівкою? Ну, так, пожартували невдало, трохи перегнули палицю. Але ж ми навіть не знали про вагітність Свєти, то хіба це наша вина? Може, це взагалі не Льошин син? Та й навіщо про це згадувати — це минуле. Льоша справді любить лише тебе, і я щаслива, що у нас така чудова наречена. Ми ж усе обговорили в ресторані, правда?

Свєта лише похитала головою й пішла до дитячої. А родина Круглових буквально вигнала Льошу з його матір’ю з дому. Голова родини пригрозив:

— Щоб ваших ніг тут більше не було! І не мрійте стати частиною нашої родини! Я цього просто так не залишу. Тепер зрозуміло, чому Льоша так учепився в мою доньку — грошей захотілося! Як же таких тільки земля носить? Людині життя зламали, а совісті — ні краплі. Мені такий зять і даром не потрібен. З гнилою, чорною душею.

Галина Василівна з сином поїхали, не досягши свого. Льоші було соромно, а ось його мати проклинала Свєту, обіцяючи, що влаштує їй «веселе» життя.

Після всього, що сталося, Анжела ще більше здружилася зі Свєтою й була вдячна їй за те, що та відкрила їй очі на її нареченого та його сімейку. Дізнавшись про все, що довелося пережити Свєті, Анжела щиро співчувала їй. Вона була вражена:

-Ну ти молодець, смілива, все одно наважилася народити дитину, хоч і розуміла, що самій доведеться його на ноги ставити. А я ще на щось постійно скаржусь. Ну і поганець цей Льоша, а які мені пісні про кохання співав, які шикарні букети дарував. Казав, що я його найбільше кохання, що такої, як я, він ніколи не зустрічав. А я-то думаю, чому він так поспішає з весіллям?

Свєта гірко усміхнулася, притискаючи до себе синочка:

-Мені він те саме говорив, точнісінько. І я його дурна так вірно любила, вірила всьому. Ти навіть не уявляєш, що я відчувала, коли в день весілля опинилася в глушині… Навіть не знаю, як я все це пережила. Дякую твоєму брату, напевно, материнство й турбота про дітей мене й врятували, не було коли сумувати. Дітки, як сонечка, вони дарують такий заряд добра й позитиву. Чим більше я з ними бавилася, тим швидше відтаювала моя душа, і чорні думки кудись зникали. Знаєш, спочатку я дуже злилася на Льошку, навіть ненавиділа, потім відчайдушно сумувала за його руками, обіймами, а тепер от обіймаю синочка і так добре на душі. Ми з Сергійком уже сім’я, і нам із ним ніхто не потрібен. А ще сама собі дивуюся, я однаково люблю і свого Сергійка, і Степу, й Алісу. Ніби всі троє мої. Сама не розумію, як так…

Анжела захоплено вигукнула:

-Ти дивовижна, я б так ніколи не змогла, чесно. У тебе таке добре серце. Нічого, Свєт, не можна ставити хрест на своєму особистому щасті. Ми обидві умудрилися закохатися в одного й того самого мерзотника. Ну і нехай. Подивися на мого брата, хіба він поганий? Є ж на світі й порядні чоловіки, тож і нам із тобою ще пощастить.

Галина Василівна лютувала, вона ненавиділа Свєту, адже через неї зірвалося весілля з такими важливими людьми. А ще новина про дитину від сина зовсім розлютила жінку. Вона обурювалася: «Ти диви, яка нахабна. Я-то думала, вона після такого сорому втече до своєї сільської діри, а ні, до багатіїв у дім пробралася, та вже там командує на рівних, бач, як вони повірили цій кравчині. Треба зробити так, щоб вона прибралася з дороги, поїхала з міста, щоб надовго запам’ятала, як Сапуновим переходити дорогу».

І тоді Галина Василівна вирішила прощупати ґрунт і поговорити обережно з Лілею. Вона нутром відчувала, що ця дівиця не така проста, як здається, і може їй допомогти. Так і сталося. Ліля сама хотіла поквитатися з подругою і зробити так, щоб її вигнали зі скандалом. І тоді дві мегери придумали страшний план.

Того дня нічого не віщувало біди. Свєта, як завжди, гуляла з дітками. Через дорогу від особняка був чудовий дитячий майданчик. Няня гойдала на гойдалках Сергія та Аліну, а Степа в цей час возився в пісочниці, захоплено ліпив пасочки. Ліля теж була з нею, допомагала, адже важко було встежити одразу за трьома непосидами. Але малюки попросили принести велику машину, і Ліля ненадовго пішла у двір шукати улюблену іграшку дітлахів. А коли повернулася, ахнула і закричала:

-Свєта, а де Степа? Його немає в пісочниці! Куди він подівся? Щойно ж тут був! Куди ти дивилася?

У Свєти всередині все похололо, вона ошелешено дивилася на совочок і відерце й ледь промовила:

-Ой, Господи! Та як же це? Він же щойно тут був!

Вона почала бігати, кричати, шукати Степу! А Ліля одразу ж усіх переполошила. До самого вечора всі шукали дитину. Здавалося, весь дім ополчився на Свєту. Батьки кричали:

-Яка безвідповідальність! Як ви могли? Моліться, щоб із нашим онуком нічого не сталося, інакше ми вас у в’язницю надовго запроторимо! Як можна було не помітити, що дитина зникла, скажіть?

Свєта захлиналася сльозами, Аліса та Сергійко, ніби розуміючи, що сталося щось погане, теж голосно плакали. Жінка ледь змогла промовити:

-Я качала малюків на гойдалках, а Степа пасочки ліпив. Ви ж знаєте, як він любить довго гратися в піску. Він такий спокійний, ніколи без мене ні кроку. Потім Ліля пішла за машинкою, але коли вона йшла, Степа точно був тут, я ще йому шапочку поправила. Я не знаю, куди він міг подітися! Напевно, викрали! Вибачте мене, я не знаю, як так сталося.

Олександр ходив вперед-назад, кілька разів дзвонив у поліцію і все розмірковував, хто ж міг викрасти хлопчика? Навіщо? Через викуп? Але чому ніхто досі не телефонує?

А Анжела тим часом крадькома спостерігала за всіма і помітила, що Ліля якось занадто переграє перед усіма, ридає, заламує руки і найбільше звинувачує Світлану. Це було підозріло, адже до дітей вона ставилася доволі холодно, і лише іноді возилася з ними для вигляду, коли Саша був удома. А тут раптом так розчулилася. Дівчина жестом покликала брата і поділилася своїми підозрами:

-Брате, слухай! От ви всі налетіли на Свєту, а вона вже рік у нас працює, і за весь цей час ніяких проблем не було. Сам же бачиш, як вона трясеться над дітьми. Я впевнена, це Ліля все затіяла! Зніми вже свої рожеві окуляри! Придивися до неї. Вона ж явно переграє, та й актриса з неї ніяка. І ще, Степа зник саме тоді, коли Ліля відійшла з майданчика, щоб на неї не впали підозри. Вона зовсім не така чудова, як тобі здається. Ти хоч знаєш, що вона рилася у тебе в кабінеті? Хотіла вкрасти документи і звалити все на Свєту. А тепер ще й цей жахливий випадок…

Саша не повірив:

-Анжело, ну навіщо ти все до купи звалюєш? Не роби з Лілі монстра. Вона мене любить, і ми скоро одружимося. Ну навіщо їй викрадати Степу? Це дурниця. Та й як би вона це зробила? Якщо з особняка зовсім не виходила?

Анжела стиснула губи:

-Ну добре, можеш мені не вірити! Але я доведу, що права! Можна я візьму твого водія і непомітно простежу за Лілею? Я впевнена, дізнаюся щось важливе.

-Роби що хочеш! Не заважай, я думаю, хто викрав сина і як його знайти! Уже два квартали прочесали, сина ніде немає! Під кожен кущ заглядали, в кожну щілину. Значить, його точно викрали!

В особняку Сапунових була метушня. Галина Степанівна носила на руках плачучого хлопчика, намагаючись його відволікти і хоч якось заспокоїти. А її чоловік обурювався:

-Галю, ти що з глузду з’їхала? Навіщо ти привела в наш дім чужу дитину? Що це все означає? Господи, я з розуму зійду від цього крику. Дай його сюди. Ти зовсім його замучила.

Григорій посадив хлопчика в м’яке крісло і залишив у спокої, давши йому гарну яскраву скриньку. Степа поступово заспокоївся і почав її розглядати. А Галина тараторила:

-Фух, Гришо, ти просто геній! Нарешті замовк. Як же я відвикла від маленьких дітей. Це Степа, син Олександра Круглова, у нього ще є сестра Анжела. Правда, чудовий хлопчик? Я там йому купила овочевих пюре, дитячого харчування. Зараз піду, відкрию, треба його погодувати, мабуть, голодний…

Григорій обурювався:

-Це все дуже цікаво, але що хлопчик робить у нас вдома? Ти що, його викрала? Думаю, добровільно Круглов тобі його не віддав би! Негайно поясни мені, у що ти нас вплутуєш?

Галина намагалася виправдатися:

-Так, Гришо, поки цю нашу невдалу невістку відволікали, я тихенько схопила хлопчика і втекла. Він спочатку нічого й не зрозумів, почав кричати вже в машині. Це помста, Гришо! Нехай цю Свєту з ганьбою виженуть з багатого дому. Адже вона своїми зізнаннями таке весілля нам зірвала! Знову наш син один! Ми його так ніколи не оженимо! Як тільки це станеться, ми повернемо хлопчика, не переживай! Ну, трохи погостює в нас. Ми ж його не ображаємо. Я ж вон цілий пакет усього накупила. Іграшок різних і смаколиків.

Чоловік обурено вигукнув:

– Галя, ти зовсім з глузду з’їхала? Та ці круті бізнесмени, мабуть, уже на вуха поставили весь район і з поліцією шукають Степу! Що ти наробила? А якщо його тут знайдуть і нас посадять?

Галина лише зневажливо пирхнула:

– Чого це нас мають посадити? Я скажу, що це Ліля мені дитинку привезла і попросила з ним посидіти, а сама десь поїхала. Ось і все. Та не бійся ти, як тільки ту няньку виженуть, я поверну малюка нареченій Круглова, а вона придумає, де і як його «знайшла». Тоді її наречений Саша буде їй до кінця життя вдячний за порятунок дитини, і вони одружаться. Усі тільки виграють від цієї невеличкої пригоди.

Галина відкрила баночку з пюре і почала годувати Степу:

– Ну-мо, давай за тата, за маму! Молодець, як гарно їси, з апетитом, виростеш великим!

За годину до особняка приїхала Ліля. Малюк уже спав. Вона почала тараторити:

– Галина Степанівна, все пройшло чудово! Наш план спрацював! На Світлану всі ополчилися, ось-ось виженуть. Як там Степочка? Уже спить? Чудово. Сподіваюся, завтра няньку виженуть, і я відвезу хлопчика назад. А то дивитися на Сашу боляче, так убивається! Але коли я поверну йому сина, він мене боготворитиме, точно кажу!

Жінки й не підозрювали, що за ними через вікно спостерігає Анжела. Вона все підготувала, озброїлася біноклем і побачила, як Галина Степанівна укладала хлопчика спати. У цей час до будинку під’їхав і Олексій. Анжела кинулася до нього, схопила за груди й почала трясти:

– Ах ти негіднику! Вирішив мені помститися? Племінника викрасти? Ну я вам зараз покажу! Учти, я негайно дзвоню в поліцію, і твою матір із цією пройдисвіткою посадять за викрадення!

Олексій ошелешено кліпав очима, нічого не розуміючи:

– Анжело, схаменися! Яка ще дитина? Яке викрадення? Я був у відрядженні, щойно повернувся. Хто кого викрав?

Дівчина побачила, що він каже правду, й розповіла все. Олексій злякався:

– Господи, невже мама зовсім з глузду з’їхала? Не треба поліції! Я зараз заберу Степу і поверну його. Пробач, благаю, я справді нічого не знав. Чекай тут. Не дзвони нікуди, я швидко!

Але Анжела вже встигла зателефонувати брату, і той мчав до будинку на всіх парах. Олексій зайшов у будинок і, не знімаючи взуття, попрямував до спальні матері. Дійсно, на ліжку мирно спав малюк. Хлопець тихо взяв його на руки й почав виходити. Галина побігла за ним:

– Олексію! Ти що робиш? Увесь план зруйнуєш. Я ледь цього пустуна вклала. Та потрібно, я тобі потім усе поясню.

– Пізно! Натворила ти справ, мамо. Нас усіх тепер посадять! Відійди, дай пройти! Треба повернути хлопця, поки Анжела не викликала поліцію!

У цей момент у будинок увірвався Саша. Степа прокинувся, потер очі, хотів уже заплакати, але побачив тата й одразу усміхнувся, потягнувши до нього ручки. Чоловік міцно обійняв сина і прошепотів:

– Господи! Живий! Слава Богу! Тепер усе буде добре. Не бійся, синочку, тато поруч.

Анжела все знімала на телефон і говорила:

– Ну все, голубчики! Ось і попалися. Ну що, Ліля, хотіла знову підставити подругу? Ти і справді підла! Сподіваюся, тепер брат зрозуміє, із ким збирався пов’язати життя! І, здається мені, вам із Олексієм місце поряд одне з одним. Ви гідні одне одного! Один наречену в день весілля кинув, інша сина його викрала! У мене це в голові не вкладається!

Саша не хотів лякати сина і сухо сказав:

– Учтiть, я цього так не залишу. Зітру вас із лиця землі! А ти, Ліля, забирайся геть із мого будинку. І з тобою я теж ще розберуся!

Галина Степанівна намагалася виправдатися:

– Сашо, ти все не так зрозумів! Ми тут взагалі ні до чого! Це твоя наречена все задумала. Вона привезла мені Степу, попросила приглянути. А я що? Я ж люблю діток. Ми гралися з ним, він поїв і заснув. Ну прости, дурна вийшла ситуація.

Саша відвіз сина додому, Лілю вигнав геть, а його батько, дізнавшись усе, так розлютився, що буквально за два місяці знищив Сапунових позовами через суд і пустив їх по світу. Вони стали жебраками. Усі рахунки були заблоковані, будинок за борги продали з молотка. Льоша після всього також не зміг більше спілкуватися з матір’ю, адже вона сама того не розуміючи, зруйнувала все його життя, а він йшов у неї на поводу. Хлопець кілька разів приходив до будинку Саші, просив пробачення, а потім поїхав далеко на Північ, на заробітки. З матір’ю розірвав усі стосунки. Чоловік Галини зліг і через пів року помер від серцевого нападу. А сама сварлива і жадібна до грошей заздрісна жінка ходила вулицями, як неприкаяна, і просила милостиню. Їй довелося піти підробляти прибиральницею, мити підлогу в магазині. Це було для неї настільки принизливо. Лише за рік Галину Василівну було не впізнати. Вона перетворилася з дружини бізнесмена на жалюгідну стару. І заслужено. Стільки горя людям принесла, і так і не покаялася.

Дивно, але лише після викрадення сина Саша раптом зовсім по-іншому подивився на Світлану, ніби вперше її помітив, як жінку. Він почав розуміти, що кращої дружини і матері своїм діткам йому ніде не знайти. Та й Сергійка він теж любив не менше, ніж своїх малюків, і давно вважав своїм.

У няні намічався день народження, і Олександр вирішив саме в цей день зізнатися їй у своїх почуттях і зробити пропозицію. Світлана спала солодко і міцно, дивовижно, але малюки жодного разу не прокинулися, таке траплялося рідко. Жінка прокинулася, коли сонце вже яскраво світило у вікно. Вона схопилася: як так? Як вона могла проспати? Адже малюкам давно час їсти! І така тиша в дитячій. Дивно! Вона кинулася до ліжечок, але дітей там не було. Перелякана Світлана терла очі, накинула халат і вже хотіла вибігти в коридор, як двері розчинилися, і до кімнати зайшов Саша. У руках він тримав піднос, на ньому дві чашки ароматної кави і круасани. Вигляд у нього був таємничий. Жінка розгубилася, раніше Саша ніколи без стуку не заходив, вона стала поправляти волосся, їй було ніяково, що він застав її в такому вигляді. Але Олександр сказав:

— Добрий ранок, імениннице! Спокійно, а то я вже бачу паніку в очах. Діти сьогодні побудуть з Анжелою і моїми батьками. А ти лягай. Ось твій сніданок. Я сам каву зварив, з корицею і кардамоном, сподіваюся, тобі сподобається.

Світлана засяяла, раніше Олександр ніколи не робив їй жодних знаків уваги. Їй стало так приємно. Вона вже й забула, коли ось так ніжилася в ліжку. Зазвичай була на ногах із самого раннього ранку.

Вона насолоджувалася приголомшливим смаком кави:

— Дякую, Саша, мене так ще ніхто не вітав! Я й забула, що у мене день народження.

— Це ще не привітання, це лише підготовка, для настрою. Зараз поснідаємо, і поїдемо творити диво для найкращої жінки у світі! Я хочу, щоб ти запам’ятала цей день, як найкращий і найщасливіший! Тож збирайся, я чекаю тебе внизу.

Серце жінки було готове вискочити з грудей. Вона раділа: «Господи, невже я це чула? Саша назвав мене найкращою жінкою! Невже він нарешті відчув до мене те ж, що я давно відчуваю до нього! Навіть не віриться.»

Цей день Світлана і справді запам’ятала надовго. Спочатку вони вирушили до спа-салону. Там над Світланою чаклували вмілі професіонали, і через дві години звідти вилетіла просто красуня. Саша милувався: до чого ж вона була гарна, і як він раніше цього не помічав? Далі за планом було катання на прогулянковому катері, Світлана пищала від захоплення і веселилася, як дитина. Так легко і добре їй давно не було. А ввечері вони опинилися у дорогому ресторані, там уже був замовлений столик. Закохані вечеряли, пили вино і танцювали. Настав час головного подарунка. Чоловік дістав красиву оксамитову коробочку, надів колечко Світлані на пальчик і прошепотів:

-Моя прекрасна няня, Світланко! Я не вмію говорити красиво, але хочу сказати головне! Будь моєю дружиною. Я вже не уявляю свій дім без тебе, діти тебе і так через раз мамою називають, повторюючи за Сергійком. Думаю, у нас із тобою вийде чудова, міцна сім’я.

Світлана кинулася в його обійми і відповіла: «Так!». Через місяць відбулося пишне, красиве весілля. Про нього трубили всі газети. На фото була вся родина в зборі! Щаслива Світлана у фаті та білій сукні, обіймаючий її Саша, його батьки, сестра і всі троє діток. Заголовки кричали: «Олександр Круглов із сім’єю. Щасливі разом!»

Ліля пила дешеве вино й рвала газету на шматочки, топтала її в своїй тісній кімнатці. Їй було так прикро, що Світлана її випередила, і Круглов одружився з нею! А вона залишилася осторонь! Після розкішного життя в дорогому особняку їй було нестерпно перебувати в цій задушливій, убогій кімнаті, здавалося, навіть стіни тиснули. Вона завжди мріяла знайти багатого чоловіка й жити без турбот, ну чому ж пощастило Світлані, а не їй? Заздрість і злість роз’їдали душу Лілі до решти…

Наступного дня після святкування в ресторані Саша рішуче сказав:

— Отже, дружино, зараз ми всі збираємося й їдемо до села знайомитися з твоїми батьками. Ти ніколи про них не розповідаєш. Навіть на весілля не запросила. Негоже це. Вони ж і онука ще не бачили! Як таке можливо? Я бажаю познайомитися з тестем.

Світлана навіть зблідла й спробувала виправдатися:

— Ти не розумієш, я дуже ображена на тата, він завжди був занадто суворим, не розумів мене, хотів віддати заміж без любові. Я на нього дуже ображена. Не думаю, що це гарна ідея, їхати…

Але чоловік і слухати не хотів:

— Кохана, ти вже давно не дитина, сама мама, забудь дитячі образи. Думаєш, добре твоїм батькам? Вони, напевно, сумують, тож потрібно миритися. Хтось повинен зробити перший крок.

Світлана зітхнула й погодилася: чоловік має рацію, вона й сама була винна, могла б першою подзвонити. Поводилася як егоїстка, плекала в собі образу. Хоч сама так давно мріяла обійняти маму й усе їй розповісти…

За роки її відсутності багато що змінилося: Євдокія від туги за дочкою почала часто хворіти й зовсім замкнулася в своєму горі. А Борис усвідомив, що перегинав палицю. Він став трепетно ставитися до дружини, більше не грюкав кулаком по столу і не командував нею. Бачив, як вона розмовляє з портретом доньки ночами й цілує його, і в самого серце обливалося кров’ю…

Коли два величезних позашляховики промчали селом, місцеві аж присвиснули й пішли з’ясовувати, до кого ж це такі важливі гості приїхали?

Світлана стояла на порозі рідного дому, і сльози самі котилися: ті ж самі фіранки в дрібну квіточку, різьблені віконниці, і півник на даху. Дітки здивовано все розглядали, щось белькотіли своєю мовою. Саша постукав у вікно, а коли на порозі з’явився сивий, але ще міцний чоловік, тут же бадьоро простягнув руку:

— Добрий день, Борисе Івановичу. Мене Саша звати, ми до вас усією сім’єю в гості! Приймете?

Господар подивився винувато в очі дочки й не витримав, підійшов і, напевно, вперше в житті обійняв її незграбно великими мозолястими руками:

— Ну от і зустрілися! Здрастуй, доню! Ми з матір’ю давно на тебе чекали. Заходьте, дорогі гості! Євдокіє! Ти тільки поглянь, хто до нас приїхав! Донька з онуками, зять, свати!

Жінка не могла повірити очам, вона плакала, цілувала Світлану, голубила онуків і примовляла:

— Радість яка! Доню! Розумнице моя! Як же я молила Господа, щоб ти приїхала, як скучила! Пробач батька, він дуже змінився, більше мене не ображає, і за тобою також тужив.

Світлана плакала:

— Це ви мене пробачте, яка ж я егоїстка. Теж усе образу в душі тримала, боялася на очі показатися. Мамочко, а давай розбирати сумки. Ми там стільки всього привезли. Будемо другий день весілля святкувати!

Вже через годину вся сім’я душевно відпочивала, всі жартували, батьки Саші, хоч і звикли до розкошів, із задоволенням їли домашні ковбаски, сало й пироги, що танули в роті. Щасливий і гордий Борис лоскотав вусами онуків, садив їх на коліна й обіймав. Як же він радів, що донька повернулася, що більше немає образ, що у неї така хороша сім’я. У Світлани на душі було дивовижно світло й легко, адже хоч їй і довелося пройти через безліч випробувань, тепер вона щаслива мама, дружина, а це найголовніша нагорода!