– Та треба ще прибрати трохи, бо все на вас. Мені вже дуже ніяково

– Ой, Віра, прийшла! Проходь швидше, вечеря готова!

Віра увійшла на кухню, і свекруха відразу швидко поцілувала її в щічку.

– Втомилася, мабуть?

– Так, трохи. Ірино Борисівно, давайте я вам чимось допоможу.

– Ой, облиш, – відмахнулася свекруха. – Сідай, відпочивай. Я вже майже все приготувала. Сергія дочекаємось чи сядемо їсти?

Віра відвела очі. Підібгала губи, щоб не видати емоції.

– Сергій на роботі затримається, тож давайте без нього.

– Ох, теж той ще трудоголік, – похитала Ірина Борисівна головою. – Хоча, він чоловік, йому належить працювати. Щоб за дружиною доглядати, – кокетливо додала вона.

Віра посміхнулася, але посмішка вийшла якоюсь втомленою.

– Віро, сталося щось? – все ж таки помітила свекруха, що невістка не в дусі.

– Ні-ні, – поспішила переконати її Віра. – Все добре. Втомилася просто.

– Ну, гаразд, зараз поїсиш, потім сходи, прийми ванну і лягай відпочивати.

– Та треба ще прибрати трохи, бо все на вас. Мені вже дуже ніяково.

– Перестань! – замахала руками свекруха. – У вихідний допоможеш мені, якщо сили будуть. Я ж із дому працюю, майже весь день вільна. А ви приходите мало не вночі.

Віра посміхнулася. Ірина Борисівна замінила їй маму, яку Віра до ладу і не знала. Мати її гульбанила сильно, ось Віра і росла з бабусею. А потім бабусі не стало, Вірі тоді ще двадцяти не було. І залишилася вона сама. Мати хоч і була але справи до дочки їй не було. Та й не хотіла Віра з нею бачитися. А хто її батько, вона й не знала.

А потім Віра зустріла Сергія. Він їй здався дуже дбайливим, дуже милим. Напевно, Вірі будь-хто таким би здався, адже вона раніше особливо кохання і не відчувала. Бабуся хоч її й виховала та на ноги підняла, кохання їй до ладу не дала. Постійно говорила, що внучку їй почепили на шию. Напевно, в глибині душі вона Віру все ж таки любила, просто цього показувати не вміла.

А тут Сергій – лагідний, добрий, здавалося, що надійний. А потім він познайомив Віру зі своєю мамою.

І ось вона оточила дівчину таким теплом, якого Віра раніше не відчувала. Ірина Борисівна була дуже доброю, турботливою, Віру сприймала як свою дочку. Ніколи не нав’язувала власну думку, ніколи не тиснула.

І ось вони вже два роки живуть утрьох, а Вірі й їхати не хочеться. Інші її подруги мріяли втекти від свекрухи, а Віра хвилювалася, що це може статися.

З Сергієм вони вже півтора роки були одружені, думали про дітей. Все було чудово, здавалося, що життя Віри нарешті налагодилося.

Але так було до того тижня, коли Віра дізналася, що її чоловік має коханку.

Вона нічого не сказала Сергію. Не стала влаштовувати сварку, не стала чогось вимагати. Просто проплакала півночі, думаючи, як жити далі. Вона навіть піти не могла, нікуди їй піти. Бабуся теж жила на орендованій квартирі, і там вже інші мешканці. Звичайно, можна жити у подруг або зняти якусь кімнату, але Віра боялася змін.

Все її життя було, як поганий сон, а зараз, здавалося, все вгамувалося. Їй так пощастило: чудова свекруха, будинок хороший, робота стабільна. А тут Сергій все зіпсував.

Віра сподівалася, що він схаменеться. Зрозуміє, що так не можна, що Віра найкраща. Але сьогодні знову надійшло повідомлення, що він затримується на роботі. Але Віра чудово знала, що він із тією, іншою.

Вдавати, що все гаразд, було складно. Добре, що свій стан можна звалити на втому. Але Віра чудово знала, що це все тимчасові заходи, що треба щось робити. Але ніяк не могла наважитися.

Вона не уявляла, як скаже Ірині Борисівні про це. Про те, що її син зраджує Вірі. Вона не хотіла її засмучувати і, хоч би як банально це звучало, втрачати. Віра розуміла, якщо вони з Сергієм розлучаться, то вона повинна буде розпрощатися не лише з чоловіком, а й із його мамою. І та сім’я, яку подарувала їй доля, знову від неї відмовиться.

Від цієї думки було так гірко. Так не хотілося знову залишатись однією. Варто було тільки про це подумати, як одразу сльози на очі наверталися. Але й вдавати, що все гаразд, з кожним днем ​​виходило дедалі гірше.

– Віро, ти тут?

– Га? – Дівчина підвела голову. Схоже, Ірина Борисівна щось їй говорила, але вона вся була у своїх думках.

– Я питаю, чи не плануєте на море цього літа їхати? Просто моя подруга має будиночок в Одесі, який вона здає. Я могла б дізнатись у неї все, напевно, дешевше, ніж готель вийде.

Віра уявила, як вона відпочиває із Сергієм. А потім зрозуміла, що не знає, що буде завтра, не те, що за кілька місяців. І від цього стало дуже сумно.

– Не знаю, – практично прошепотіла Віра.

– Та що відбувається? Віро, що сталося?

Ірина Борисівна спитала це так м’яко, що душа дівчини просто не витримала. Вона подалася до свекрухи, обійняла її та розплакалася.

– Ей, ти чого? Віро, що сталося? Щось на роботі? Якщо тебе там ображають, звільняйся!

– Ні, не на роботі, – промовила Віра.

– А що тоді? Сергій щось зробив?

Дівчина усунулася, а потім невпевнено кивнула.

– Так, чим він тебе образив? Ти мені скажи, я йому влаштую!

– Ірино Борисівно, – прошепотіла Віра, – Напевно, нам доведеться розлучитися.

Свекруха зрозуміла, що все серйозно. І справа не в якійсь суперечці чи невинному жарті, раз Віра заговорила про розлучення.

– Що сталося? – запитала вона.

– У Сергія інша…

– Що?

– Я випадково дізналася. Хотіла одну фотку з його телефону перекинути, і в цей момент написала вона. Знаю, що не повинна була, але я все ж таки залізла в листування. Вони вже кілька місяців зустрічаються, і це не просто флірт.

– Коли ти дізналася?

– Тиждень тому.

– І весь цей час мовчала? З Сергієм говорила?

Віра заперечливо хитнула головою.

– Чому?!

– Я сподівалася, все налагодиться… Мені так добре з ним та з вами, я вперше відчула себе частиною родини. А якщо все впаде, я залишуся одна! Я думала, що зможу стерпіти, зможу вдавати, що нічого не знаю. Але не вийшло.

– Господи, дівчинко моя, – обняла Віру свекруха. – Бідна … Що ж ти мені відразу не сказала? А я зі своїми нісенітницями тут лізу.

– Не хотіла, щоб ви засмучувалися.

– Облиш. Знаєш, що тобі треба поговорити з Сергієм. І потім вирішувати, чи готова ти його прощати чи ні.

Віра кивнула головою. Вона й сама це розуміла, але якось із підтримкою свекрухи було легше.

Сергій прийшов ближче до півночі, Ірина Борисівна ще не спала.

– Мамо, є, що поїсти?

– На плиті.

– А ти чого така? Сталося, що?

Мама нічого не відповіла, але глянула так на сина, що він зрозумів, що вона все знає. Їсти Сергій не став, пройшов до спальні. А там на нього чекала Віра.

– Я все знаю, – відразу заявила вона. – Ти мені зраджуєш.

Сергій відвернувся. Нерозумно відпиратися, якщо дружина вже в курсі.

– І що далі? – запитав він.

– Скажи, ти любиш мене? Чи ти готовий усе це кинути заради нашого щастя?

– Я вже й не знаю, Віро, – відповів він.

У дівчини на душі стало погано. Вона проковтнула, витерла сльози, а потім підвелася з ліжка.

– Тоді, нам треба розлучитися.

– Як скажеш.

Сергій спокійно роздягався, готуючись до сну. Наче йому було все одно. Хоча, напевно, так воно й було, до того ж давно.

Віра згадала, що валіза знаходиться в коморі. Ковтаючи сльози, вона вирушила за нею, і в коридорі зіткнулася зі свекрухою.

– Ти як?

– Ми розлучаємося. Йому байдуже. Ірино Борисівно, я зараз зберу речі та поїду. Дякую вам за все.

– Стій-стій, куди ти поїдеш?

– Придумаю щось…

– Так, нікуди ти не їдеш. Ходімо до мене, поспиш сьогодні зі мною. А завтра щось придумаємо.

Віра заснула досить швидко. Мабуть, далася взнаки нервова напруга. А прокинулася, почувши розмову. Хоч двері в кімнату і були зачинені, Віра все одно змогла все розчути.

– Як ти міг? Ти ж клятву давав! Ти маєш любити свою дружину.

– Мамо, не починай! Так буває, зустрів іншу!

– Іншу? І що ти зробив? Прийшов до своєї дружини, перепросив її, пояснив усе, як є? Ні, ти зраджував їй за її спиною!

– І що тепер? – огризнувся Сергій. – Так, я поганий! Усе вирішили? Але тепер Віра все знає, розлучимося. А я зможу вже відкрито зустрічатися з тією, з якою хочу!

– Я розчарована, синку, – тихо промовила Ірина Борисівна. – Найгірше – грати з почуттями людей. Особливо з тими, кого вже зраджували.

– Ой, мамо, годі! Віра збереться і поїде, подамо на розлучення! Так сталося!

– Ні, любий. Це ти зберешся і поїдеш. Думаєш, я стану твою коханку до себе в гості кликати?

– Мамо, ти чого?

– Ти сім’ю зруйнував, не Віра. Ми з нею залишимося, а ти чеши до свого нового кохання.

– Ти ось так виженеш сина?

– Зі своєї квартири – так. Маю право вирішувати, кому тут жити, а кому ні. З серця, звичайно, не вижену. Ти мій син. Але я хочу жити в комфортній обстановці, а не серед інтриг та зради.

Віра лежала, не рухаючись. Вона повірити не могла, що свекруха вчинила саме так. Їй було радісно та тривожно одночасно. Вона не хотіла, щоб Ірина Борисівна сварилася із сином.

Але вона вже вирішила. Сергій забрав свої речі і поїхав. Чи то до коханки, чи квартиру винайняв.

– Ірино Борисівно, дякую вам. Я потім винайму житло і з’їду, ви не думайте, – пізніше, коли Сергій поїхав, промовила дівчина.

– Живи, скільки хочеш. І пам’ятай, щоб не сталося, ми залишимося з тобою сім’єю. Я тобі завжди допоможу та підтримаю тебе.

– Дякую вам.

Віра прожила з Іриною Борисівною ще півроку. Періодично зустрічалася з Сергієм, але між ними все було скінчено. Коли Віра зрозуміла, що свекруха її підтримує, їй стало легше відпустити чоловіка.

А потім вона винайняла квартиру, вирішила, що настав час рухатися далі. І навіть тоді, коли вона зустріла чоловіка, Віра не переставала спілкуватися з Іриною Борисівною. Зі своєю мудрою прийомною мамою.