Та він не послухав, ми побралися. Тоді просились жити до неї, а вона не пустила
Днями свекруха приїхала до нас в сльозах. Почала в чоловіка гроші просити. Мовляв, не може вона самотужки комунальні оплатити, так тарифи зросли. Він вже збирався дати, та я втрутилась.
– Е, ні! Нічого ми вам не винні! Хоч копійку їй даси – поїдеш до неї жити! – сказала я чоловікові.
– Це ж моя мама, зрозумій!
– Згадала вона, що мама. Ні, нехай викручується, як хоче. Люба, свекрухо, це називається бумеранг, пам’ятаєте, що ви колись мені вагітній казали, га?
Вона опустила голову. Не думайте, що я надто жорстока, раніше я такою не була. Хотіла сподобатись свекрусі, думала, ми подругами будемо. Свого Петра я завжди дуже любила. Тому й сталося так, що завагітніла до весілля. Утім його маму це страшенно розлютило.
– Жодна порядна жінка таке не допустить. Не буде вона гарною дружиною!
Та він не послухав, ми побралися. Тоді просились жити до неї, а вона не пустила.
– Маєте сім’ю? Дорослі? То самі й шукайте, де жити!
Ні гривні не дала, хоча гроші вони зі свекром мали, завжди гарно жили, в санаторій раз на рік їздили, хоча тоді такого ніхто собі не дозволяв. Потім Петро просив в неї дозволу побудуватися поруч з її хатою. Але й тут вона не погодилась.
– Не хочу я з вікон стіни бачити. Місця надто мало, в мене двір, квітник, садок!
Тож мусили ми жити в літній кухні моєї тітки, вона дозволила. А тоді якось приїхав мій тато.
– Доню, я машину продав і землю вам купив, допоможу вам побудуватися!
Батько – дуже добра людина. Коли мама хворіла він вліз в страшні борги і все витратив на її лікування. Врешті неньки не стало, а він залишився ні з чим. Поїхав в інше село до двоюрідного брата, той виділив йому кімнату за те, що тато став охоронцем на його фермі. У батька лишень автівка й залишилась. Це все, що він мав.
Ось так, дуже важко, та потроху ми побудувалися. Тато був чудовим будівельником, вони фактично вдвох з Петром хату підняли. І все якісно зробили. За кілька років ми переїхали. А тоді й батька до себе забрали. Поступово наше життя налагодилось. Обидвоє ми з чоловіком багато працювали, адже хотіли й дітей на ноги поставити. Петро й на заробітки їздив на кілька років, аби квартиру старшому синові купити.
І на жодному етапі свекруха й не думала нам допомогти. А зараз, як свекра не стало і всі його заощадження витратила, згадала про нас. І скажіть, маємо ми після всього їй гроші давати чи ні?