-Так! Світлано! – категоричним та впевненим тоном, обірвав він дружину. – Припиняй ці марні звинувачення на адресу моєї матері

– Я ж найгірша з невісток! Значить, я ні копійки твоїй матері не дам! – сказала Світлана чоловікові. – У неї є улюбленці та улюблениці, ось вони її нехай і спонсорують, а мені це вже набридло! Скільки б я хорошого не робила, і завжди, у будь-якому випадку – я залишаюся найгіршою.

– Світлано! Ну, не правда! – Вирішив посперечатися з дружиною Денис. – Мама ніколи нічого поганого про тебе не казала! І взагалі вона дуже добре до тебе ставиться!

– Серйозно? – Вона подивилася здивованим поглядом на чоловіка. – Вона добре до мене ставиться?

– Так! – впевнено відповів Денис. – Я ніколи не чув, щоб моя мама говорила про тебе щось погане. Вона навпаки, тільки хвалить тебе. І всім розповідає, що ти просто золото і що мені дуже пощастило з тобою. А ти такі речі про неї кажеш!

– Денисе! – звернулися Світлана до чоловіка. – Ми зараз з тобою про одну й ту саму людину говоримо? Ти певен? Ти нічого не плутаєш? – відкрито посміхнувшись, спитала вона у Дениса.

– А що я, власне, повинен тут плутати? – Починаючи трохи нервувати, відповів їй Денис. – Ми зараз з тобою ведемо мову про мою матір. Про ту саму жінку, яка мене привела у цей світ! Яку ти звинувачуєш у зовсім незрозумілих та необґрунтованих речах! З чого ти взагалі взяла, що вона погано ставиться до тебе?

– Та я, на відміну від багатьох, присутніх у цій кімнаті… — вона вказала пальцем не чоловіка. – Не є сліпим кошеням . І чудово бачу, як і хто до мене ставиться. А лицемірство, яке показує твоя мама щодо мене, при тобі, бачу дуже добре. І не треба на мене підвищувати голос. Я теж можу свій підвищити! – різко видала Світлана Денису.

– Гаразд! – здався Денис. – Давай тоді тихо і спокійно все це обговоримо, не підвищуючи один на одного голос. Просто я й справді не можу зрозуміти, з чого ти взяла, що моя мама, як ти кажеш – погано до тебе ставитись? І якщо це правда, то чому ти раніше мені нічого про це не говорила?

– Та тому що ти ніза що в це не повірив би! Власне, як і зараз, ти зовсім відмовляєшся сприймати мої слова всерйоз, тобі все здається, що твоя мама ходить з німбом на голові, який відразу ж скидає, коли тебе не виявляється поруч.

-Так! Світлано! – категоричним та впевненим тоном, обірвав він дружину. – Припиняй ці марні звинувачення на адресу моєї матері. Це вже зовсім не смішно, і переходить усі межі допустимого!

– Про що я й говорю! – махнула рукою жінка. – Ти щойно кажеш, що хочеш почути причину моїх обурень у бік твоєї матері, і тут же, як тільки я починаю тобі розповідати щось, ти одразу ж зриваєшся, недослухавши до кінця, і починаєш її захищати.

Ти б визначився вже дорогий мій, хочеш ти чути правду про свою матір, або тобі зручніше думати те, що ти про неї думаєш, а все інше тебе не стосується.

Денис уважно подивився на дружину, потім підійшов до невеликого кухонного диванчика, сів на нього і промовив:

– Гаразд! Гаразд!

– Що гаразд? – не зрозуміла Світлана.

– Я тебе уважно слухаю! Розкажи мені, з чого ти взяла, що моя мати тебе не любить? Чому саме ти в неї завжди опиняєшся, судячи, за твоїми словами, найгіршою з невісток?

– Можна подумати Денисе, ти мене цього разу почуєш?! – із сумнівом у голосі промовила Світлана, і схрестила на грудях руки. – Раніше не чув, а тепер почуєш?

– Давай припинимо сперечатись, і ти вже нарешті розповісі мені про ваші стосунки з нею!

– Добре! – Спокійно сказала Світлана. – Тільки не перебивай мене, і не встрявай… Добре?

– Добре! – коротко сказав чоловік, закидаючи ногу на ногу і влаштовуючись зручніше на маленькому дивані за кухонним столом.

– Перша шпилька у мій бік почалася приблизно років зо два тому. Твоя мама звинуватила мене в тому, що я недостатньо добре про тебе дбаю. Погано та несмачно готую. У тому, що ти ходиш постійно голодний, вдома недоїдаєш. Що ти ходиш у мене по кілька днів в одному й тому ж одязі…

– А с чого вона це взяла? – З цікавістю запитав у Світлині чоловік.

– Знаєш! Це питання, дуже сильно я хотіла неодноразово поставити тобі, і задавала між іншим не раз… Але дехто не показуватимемо пальцем, хто саме. Мені сказав, що я перебільшую! – тицяючи пальцем у Дениса, говорила Світлана.

– Я? – здивованим голосом спитав він.

– А хто? Я чи що ? – Дивуючись і одночасно обурюючись нахабства та награного склерозу чоловіка, запитала Світлана.
– Я неодноразово тобі про це говорила, але ти все це, ніби спеціально постійно пропускаєш повз свої вуха. Ти ніби навмисно ігноруєш усі мої слова, які стосуються твоєї матусі… — уже трохи скривдженим голосом, — домовила Свєта.

– Стривай Світлано, а з чого ти взяла, що я взагалі таке міг сказати матері про тебе? Ти що, вважаєш, що я бігаю і скаржусь їй на тебе? Ти думаєш, що я розповідаю їй, що відбувається в нас удома? – почав закидати питаннями дружину Денис.

– А в нас удома що, пожерти нема чого, ти голодуєш бідолаха, чи що? – не зрозуміла Світлана слів свого чоловіка. – Чи ти в брудному одязі по кілька днів ходиш?

– Ні. – спокійно відповів той. – Не пам’ятаю такого, щоб у нас поїсти приготовлено колись не було! А про одяг, це я вважаю взагалі перебір… І готуєш ти між іншим, навіть краще, ніж моя мама! – Намагаючись підлизатися до дружини, сказав Денис.

– Це я й без тебе знаю! – відповіла та. – Але дякую, від тебе це чути дуже приємно! – Розпливлася в посмішці Світлана.

– То я так і не зрозумів, від куди вона тоді бере всі ці плітки? Якщо я їй нічого не розказую!

– Ну, якщо не ти, то для мене це не менша загадка, ніж для тебе! – Розвела руками Світлана.

– Вона прямо сама особисто тобі це все говорила? – Раптом запитав він у дружини. – Ось прямо слово в слово?

– Ну, не прямо, слово в слово. Але посил був приблизно той, що я тобі сказала! – Відповіла вона Денису. – Стривай, а ти що, хочеш сказати, що я зараз все це вигадала? – суворо запитала Світлана у чоловіка.

– Ні! Я цього не хотів сказати! – пролунала від нього відповідь. – Більше того, знаючи свою матір, я думаю, що вона могла сама собі такого навигадувати! І навіть здогадуюсь, як саме це сталося… — раптом сказав Денис.

– Подробицями поділишся? Або мені теж, навигадувати собі чого не будь?!

– Поділюсь!

– Я слухаю! Дуже уважно!

– Я пам’ятаю, кілька разів забігав до батьків на обід, коли не встигав приїхати та пообідати додому. Пам’ятаєш, у мене тоді ще завали на роботі були великі, що я вранці тікав навіть не поснідавши?

– Ну! Пам’ятаю!

– І тоді ж, я кілька днів поспіль ходив в одному й тому самому одязі, якого сам не скидав у прання! Ось мама, напевно, з цього всього й зробила свої божевільні висновки, і вирішила, що ти мене не годуєш, і не попрала мій одяг! – зізнався Денис.

– Чудово просто! У мене немає слів! – Надуваючись від обурення, видала Світлана. – А якби ти кульгав ходив, наприклад, вона сказала б, що це я тобі ноги покалічила?!

– Ну не перебільшуй, тут реально вже перебір… — зупинив дружину Денис.

– Та це я так, заради прикладу!

– Це все? Тому ти вважаєш, що моя мати вважає тебе найгіршою з невісток? – із відвертим глузуванням, запитав Денис у дружини.

– Якби! – Відповіла йому дружина. – Після того випадку подібні історії повторювалися, і не раз. Найприкріше і водночас гидке у всій цій ситуації те, коли ти поряд зі мною, вона постійно посміхається, задоволена, приємно і лестиво зі мною розмовляє. А коли тебе немає поряд Денисе, твоя мама скидає з себе маску доброзичливості, і показує, наскільки я розумію – своє справжнє обличчя.

– І як це проявляється? – поцікавився у Свєти чоловік.

– Ти зараз серйозно? Ти виріс із цією людиною, і ти не знаєш, як вона це робить?

– Просвіти!

– Та ось тобі приклад, далеко не будемо ходити! Пам’ятаєш, минулого тижня твої батьки збирали всіх до себе на вихідні на вечерю?!— Звісно, ​​пам’ятаю! Що це за питання?

– Пам’ятаєш, як твоя мама лебезила перед батьками Маринки, дружини Серьоги?

– Вона не перед ким не лебезила… — заступився син за матір.

– Ну, як вона їм усміхалася, підкладала їжу в тарілки, доглядала сватів. Чи не в рота їм заглядала. А як тільки вони, і Серьога з Маринкою поїхали додому, то твоя мама відразу ж почала про них говорити, що вони ніби з голодного краю до них приїхали, що батько Маринки практично весь салат з’їв, що вона навіть не спробувала його. А він сам цей салат собі навіть не накладав, це вона йому постійно його підкладала. Я прямо спеціально весь вечір за цим стежила.

– Це так, мені теж це з її боку не дуже сподобалася! – визнав Денис.

– Ось приблизно те саме відбувалося, я більше, ніж впевнена, коли ми від них поїхали. І приблизно теж коїться, коли тебе нема поруч. Коли ти поряд зі мною, вона посміхається мені і тобі у вічі, а коли тебе нема… Я власне вже говорила. – Закінчила Світлана.

– Ти мені хоч один, конкретний приклад наведи. Що ще такого, вона тобі казала?

– Не мені! – відповіла дружина.

– А кому? – не зрозумів Денис. — Кому, якщо не тобі?

– Дітям нашим! Ти помітив, вони останнім часом не дуже горять бажанням іти в гості до бабусі та дідуся?

– Та я не сказав би, що прям не горять… — невпевнено промовив Денис.

– А я прямо кажу! Вони не хочуть ходити у гості до твоєї матері!

– І чим це мотивують?

– Сашко! – Крикнула Світлана.

– Що мамо? – долинуло із сусідньої кімнати.

– Іди сюди синку!

– Ну, що знову? – Невдоволено простяг чотирнадцятирічний підліток, з’являючись у дверях кухні.

– Розкажи батькові, що тобі казала баба Іра, коли ви з Настею були в неї минулого тижня! Все як було, нічого не приховуючи! – Попросила сина мати.

Сашко глянув невдоволеним поглядом спочатку на матір, потім на батька. Його відірвали від ігрової приставки у найвідповідальніший момент. І висловлюючи своє невдоволення до того, що відбувається лише поглядом, він сів на кухонний диванчик поруч зі своїм батьком. І почав плутаним складом, намагатися сформувати виразне і зрозуміле речення

– Ну… — невпевнено почав Сашко. – Ми з Наською… Ну… Коли були у бабусі… Вона це… Вона сказала…

– Що ти мукаєш? – Запитала Світлана у сина. – Мені ти розповідав усе впевненіше. А зараз що сталося? Батька злякався, чи що?

– Сашко! – звернувся Денис до сина. – Розказуй не бійся! Я вислухаю все, що ти скажеш, і перебивати не буду!

– Нуу.. Коротше! – почав Олександр. – Коли ми з Настею минулого разу були у бабусі, коли ви нас привезли до неї перед вихідними… Вона всіляко намагалася нас з Настею зачепити!

– У сенсі? Як це зачепити? Словами? – уточнив батько.

– Так! Вона казала… — він глянув на матір та на батька.

– Що вона казала? – квапив його Денис.

– Вона говорила погані речі про маму!

– Мені що, з тебе все на витягувати Сашко? – м’яко спитав Денис у сина. – Давай якось бадьоріше, так само, як і мамі все розповідав!

– Гаразд! Тільки вона обзивала маму, можна я цих слів не говоритиму? – Запитав син.

– Давай розповідай, все і по порядку! – Наполегливим голосом, сказав йому Денис. – Які погані речі, вона говорила про маму?

– Ну гаразд! – відповів Сашко. – Коли ви нас до неї привезли, ми роздяглися, і як звичайно пройшли на кухню. Ну у бабусі завжди є щось смачне, ось ми і пішли туди. Я відкрив шафку, в якій вона зазвичай зберігає всілякі смаколики, і витяг звідти тарілку з тістечками. Бабуся забігла на кухню, побачила, що я дістав тарілку і почала кричати на мене!

Що я зовсім знахабнів, що поводжуся як невихована свиня. Що типу весь у свою матусю, такий самий нахабний і невихований.

– Що, прямо так і сказала? – не повірив Денис синові.

– Так! – відповів хлопець.

– Ти не перебивай! Нехай він розповість! – Втрутилася мати.

Сашко глянув на матір, і продовжив свою розповідь:

– Я трохи зірвався і почав з нею огризатися. Мені не сподобалося, що вона каже такі речі на маму. Вона потім зрештою взагалі сказала, що не впевнена, рідні ми тобі діти чи ні. Сказала, що мама мене та Настею нагуляла на боці, а тебе просто використовує.

Очі Дениса, з кожним сказаним Сашковим словом, ставали дедалі більше. Він сидів і не вірив у почуте. Він не міг повірити в те, що його мама могла таке сказати.

– А потім, трохи згодом, приїхав дядько Сергій із тіткою Мариною, і привезли Макса з Наташкою.

– І? – поспішив сина Денис.

– Макс із Наталкою, так само, як і ми з Настею, одразу пішли на кухню. І Максим зробив теж саме, що до нього зробив я. Він дістав ту ж тарілку з тістечками. А коли до кухні зайшла бабуся за нами слідом, то тоді вона вже дістала з шафи ще й інші смаколики. І поставила грітися чайник. І нічого подібного, як нам із Настею, Максиму з Наталкою вона не говорила. – Закінчив Сашко.

– Чи достатньо аргументів? – Запитала у чоловіка Світлана.

– Ти не придумав? Це все відбувалося насправді? – трохи розгублено спитав Денис у сина.

– Ні! Коли вона накрила на стіл, ми з Настею пішли з кухні, і не стали пити з ними чай! А із зали ми вже почули, що Наталка та Максим, у неї найрідніші та найулюбленіші онуки… І тому – опустивши очі в підлогу. – Я більше не хочу їздити у гості до бабусі! – Закінчив хлопець.

– Ошаліти! – Видав Денис. – А що ви раніше про це мовчали?

– Ніхто не мовчав, просто ти не слухав! А як слухав, то не вірив сказаному! – констатувала Світлана. – І це ще не все Денис. Я неодноразово чую різні чутки та плітки від наших спільних знайомих із твоєю мамою. В яких я і наші діти фігурують, скажімо так – не з дуже кращого боку! Ким вони вже не були, і обірванцями, і голодранцями. Ну те, що вони нагуляні на стороні – це вже переходить усі допустимі та неприпустимі кордони. Саме з цієї причини я й сказала. У твоєї мами є улюблена невістка, яка має дітей, не нагуляних на стороні! От нехай вона і дає їй гроші, на їхній весільний ювілей!

Я туди, ні копійки не витрачу! І більше скажу, я йти туди не збираюся! Я дуже добре ставлюся до твого батька, він мені слова поганого ніколи не сказав. Але лицемірити і натягувати на себе фальшиву посмішку на цьому святі, як це робить твоя мама, я не збираюся! – висловилася Світлана.

– Я тебе почув! – із задумливим обличчям промовив Денис. — Я обов’язково з’ясую, що це вона там собі навигадувала. Обіцяю у всьому цьому розібратися. – Сказав він, взяв телефон в руки і вийшов з кухні прямуючи в бік балкона.

– Денисе! – гукнула його дружина. – Ти матері дзвонити пішов?

– Так! Я не зможу … Коротше я обурений, і хочу в усьому прямо зараз розібратися! – відповів він Світлані.

– Денисе! – Знову повторила вона. – Це, звичайно, не моя справа! Але ти поцікавився б у неї… Твій батько, він твій рідний батько, чи вона тебе нагуляла?! – холоднокровно видала Світлана чоловікові.

– Просто… Як тобі сказати… Ну, загалом, такі речі, як каже твоя мати. На порожньому місці не з’являються. У всього має бути першоджерело.