Тітка прямо заявила, що я заважаю їй влаштувати особисте життя. Ці слова тітки глибоко зачепили мене. Однак останні події показали, що вона не варта моєї уваги

Мені було тринадцять, коли батьків не стало раптово на засніженій дорозі. На сімейній нараді було вирішено, що мамина сестра. яка недавно розійшлася з чоловіком, стане моєю опікункою і житиме зі мною. Я любила тітку Тамару, вона завжди мені дарувала гарні подарунки, тоді я ще не знала через що.

Тамара мене шкодувала і сама дуже переживала, бо любила мою маму, у них були теплі стосунки. Вона була частою гостею у нас вдома і вони з мамою закривалися на кухні і говорили про своє, мені було не цікаво, я гралася чи новою лялькою чи приміряла наряд, який мені приносила Тамара.

Вона дивилася на мене і її очі наповнювалися сльозами.

– Не переживай, – казала їй мама, – і у тебе будуть ще діти.

– Куди мені? Вже десять років живемо і нема…

– Може, причина в ньому?

– Я не знаю, – зітхала Тамара, – він не хоче й чути про якісь обстеження.

Далі мама з татом говорили, що тітка Тамара зібрала свої речі і пішла від чоловіка, бо раптово до неї прийшла жінка з уже великою дитиною і заявила, що дитина має мати батька. Отак все й розкрилося.

Коли ж ми почали жити разом, то тітка була не дуже й рада, так, вона мене шкодувала, але шкодувала й свого часу, який минав.

– Скільки мені ще тієї молодості лишилося, а хто мене з дитиною захоче?

Але далі її риторика змінювалася по мірі того, як я дорослішала.

– Хто на мене гляне, Ольго, якщо ти вже така красуня виросла, – зітхала вона сумно.

Ми вже жили п’ять років разом і в Тамари траплялися кавалери, але всі вони йшли з різних причин.

– Дивися, Олю, скільки в мене вже сивини в волоссі, вже точно заміж нема чого виходити. Ось так мені й життя тут минуло, – утирала вона сльози.

І ось у мене з’явився кавалер, і Тамара й рада була і не рада:

– Вже мені перед очима не будеш миготіти, але куди я дінуся тепер, як ви разом жити захочете?

Я збиралася на побачення і вона дивилася на мене, а тоді й каже:

– Яка ти гарна виросла, аж загарна. Тут явно чогось бракує, – вона мені підморгнула і віддала своє манто. Бери, щоб не змерзла.

В ті часи побачення були в когось на квартирі і знали господарів всі віддалено, одяг складали де попало і так вийшло, що моє, вірніше Тамарине манто хтось узяв. Що я перешукала, що я випитувала за гостей, але мені лишили якусь зношену куртку. Мій коханий ще й мене обвинуватив в тому, що я не дивилася за своїми речами і нема чого так «розфуфирюватися».

– Тобі лиш аби на тебе всі увагу звернули! Скромнішою треба бути.

Як тітці було на очі потрапити після такого? Якщо чесно, то я не бачила її такою з моменту розлучення, але вона мене не винуватила, а сказала:

– Все правильно, нема чого й починати. Це знак, – і вона піднесла палець вгору.

Яким було моє здивування, коли мене знайшов власник тієї квартири і господар тієї вечірки в одній особі.

– Я чув за твою пропажу, незручно вийшло, то тато каже аби тобі дати шубу моєї мами.

– Ти що? Я не візьму та й то манто тітки.

– Тато наполягає, каже, що треба гостей вибирати, а раз я не вмію, то треба платити.

Я була категорично проти, але тоді цей Толик разом з батьком приїхали до нас і привезли ту шубу. Звісно, що тітка відмовилася, але при тому вона очей від батька Толика не відводила.

Я тоді його за руку і потягла на вулицю. Хай поговорять, я ж уже все розумію. В результаті, Тамара таки ходила в тій шубі в якості законної дружини і вони обоє чудові бабуся і дідусь для моїх онуків.

Попри сумніви і самотність, Тамара завжди мені була доброю тіткою, тому Бог в результат і її так і винагородив. Чи як ви думаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.