“Ти серйозно в цьому вийдеш? – зкривлено оглянув він Лізу з ніг до голови. – Це ж просто ганчір’я якесь. Чому б тобі не одягнути щось нормальне?”

Ліза завжди була дуже сильною жінкою. Вона працювала в офісі, дбала про своїх дітей, займалася домом, готувала смачні страви для родини і завжди намагалася бути підтримкою для чоловіка, Івана.

Вона любила свою родину і завжди ставила інтереси близьких на перше місце. Та одного дня її терпіння було на межі.

Іван, її чоловік, був дуже практичною людиною. І це означало, що економія — його головне кредо. Він завжди вважав, що у родині повинна бути чітка фінансова дисципліна.

Він слідкував за кожною копійкою, не любив витрачати гроші на те, що можна купити дешевше, і часто критикував Лізу за те, що вона «розкидається» на дрібниці.

Для Івана, якщо не було прямої необхідності, то не варто було і витрачати гроші. Його думка була чіткою і однозначною: «Заради чого витрачати гроші на зайві речі? Це ж не потрібно!»

Здається, все було просто: якщо ти хочеш щось купити, подумай, чи справді тобі це потрібно, і чи не можна знайти дешевший варіант.

І з цими принципами Іван жив, і Ліза змушена була підлаштовуватися. Вона завжди ставила потреби родини на перше місце, навіть якщо це означало посунути свої бажання.

Проте Ліза, незважаючи на постійну економію, відчувала, що іноді їй хочеться чогось для себе. Всі жінки мріють відчути себе красивими, стильно одягненими, іноді хочеться мати нову сукню, з якою можна пройтися по місту або піти на важливу зустріч.

Ліза не була винятком. Вона давно мріяла про нову сукню, адже за останні кілька років її гардероб став занадто старим. Усі сукні виглядали зношеними, і хоча Ліза не була надто модною, все ж їй хотілося хоч раз на рік купити собі щось нове.

Але проблема була в тому, що Іван майже завжди мав одне й те ж запитання:

— Лізо, ти справді вважаєш, що нам зараз треба витрачати гроші на нові сукні? У тебе ж є кілька нормальних! Ти краще подумай, чи не можна це гроші витратити на щось важливіше, на дітей чи, наприклад, на той ремонт, про який ми так давно думаємо.

Ліза завжди погоджувалась, мовчки киваючи, і відкладала свої бажання. Проте цього разу вона вирішила, що хоче бути трохи егоїсткою.

Вона вирушила на ринок і, попри всі застереження чоловіка, купила сукню. І не просто нову сукню, а сукню з секонд-хенду. Ліза була впевнена, що це не така вже й велика витрата — сукня коштувала лише 30 гривень.

Вона була в хорошому стані, виглядала стильно, і Ліза була щаслива, що знайшла таку красу за таку низьку ціну. Це була її маленька перемога, її можливість відчути себе красивою.

І ось, коли Ліза прийшла додому і вийшла в новій сукні, її обличчя сяяло від задоволення. Вона була готова поділитися цією радістю з Іваном. Але реакція була далеко не такою, як Ліза очікувала.

Іван, побачивши її, відразу ж почав сміятися:

— Ти справді думаєш, що добре виглядаєш у цьому… ганчір’ї? — він подивився на неї, потім на сукню і знову повернув погляд на Лізу. — Чи не могла б ти просто одягнути щось нормальне? Ти серйозно?! Навіщо купувати такі речі?

Ліза не очікувала такого ставлення. Вона, звісно, знала, що Іван іноді був досить грубим у своїх висловлюваннях, але тут це вже було занадто. Вона була вражена, адже вважала, що все, що вона зробила — це купила собі маленьку радість, нічого поганого в цьому не було.

Іван продовжував: — Ну, чому ти завжди шукаєш щось дешеве? Це не виглядає гідно! Я вже не знаю, як тобі пояснити, що інші люди будуть сміятися з тебе, якщо ти так будеш ходити. Ти не бачиш, що виглядаєш, як людина, яка економить на всьому? Ти хочеш, щоб тебе так сприймали?

Ліза мовчки дивилася на чоловіка. Всі ці емоції просто захопили її. Як йому можна було так казати? Він не розумів, що для неї це було важливо. Вона ж не купила нічого дорогого. Вона купила річ, яка їй подобалася і яку вона могла собі дозволити. Що в цьому поганого?

Замість того щоб підтримати, Іван знову почав її критикувати. В той вечір вони не розмовляли. Іван не приходив до неї, а Ліза зрозуміла, що їй більше не хочеться жити в цьому будинку, де її старання і бажання не враховуються і не цінуються.

Через кілька днів Ліза взяла сумку і поїхала з дому. Вона вирішила, що їй потрібен час, щоб заспокоїтися. Вона не могла залишатися в таких умовах, де її потреби були так знецінені.

Ліза вирушила на прогулянку по місту. Вона одягла свою сукню і відчула, як вона почала розцвітати. Вона більше не турбувалася, що подумають інші люди. Вона просто йшла, гордо піднявши голову. І навіть якщо Іван не розуміє її вибір, вона розуміє себе.

Це була її маленька перемога. Вона більше не мала наміру відчувати себе погано через те, що не відповідала чиїмось стандартам. І навіть якщо Іван не оцінить цього, вона буде носити свою сукню з гордістю.