У БАТЬКА ОЧІ ГОРЯТЬ: – УЯВЛЯЄШ, ДОРОГУ НА БОГОДУХІВ РОБЛЯТЬ. ОСЬ ТАКИЙ ШАР БЕТОНУ…

У батька очі горять:

– уявляєш, дорогу на Богодухів роблять. Ось такий шар бетону (показує руками). Раніше ямковий ремонт з горем навпіл, а бетону не було. А зараз бачу – все за правилами …

Він мотається по області щотижня, а я сама пам’ятаю – на Суми ця дорога завжди була огидною. Там підприємства, фурами возиться продукція. Траса вузька, між полів, розбита. Ще місяць тому батько презирливо пирхав – “нічого не робиться! Де дороги? Не бачу!”

Я говорила – почекай, я бачила там і там. І відео, і читала. Просто не можуть одночасно робити скрізь. Техніки не вистачить і все таке. А народ у нас такий – поки не побачить під носом, не повірить. Подумаєш, під Дніпром масштабне укладання, але перед своїм будинком-то немає? Значить нічого не робиться!

Про “Богдану” говоримо (нове українське озброєння). А ще на окружній під Харковом зустріли колону ВСУ, аж сльози на очах від гордості. Я так мовчки спостерігаю – як змінюється сприйняття навколишнього. Парад будуть дивитися всі, це святе – на НАШИХ подивитися. Мама в районній поліклініці там меморандуми оформила за новою реформою. І тепер при відвідуванні на неї дивиться тітонька з-за комп’ютера.

– скажіть тільки номер свого мобільного, і я тут швиденько все про вас в базі знайду.

Ні тобі картки чекати, ні совдепівщини згадувати.

– я вас зараз запишу, що ви лікаря відвідували. Їй же тепер це йде в зарплату! ..

А Харків вирує. Я в пробці стою через дорігу – і навіть сердитися не хочеться. Розумієш – це ж нам. І в очі кидається – по-серйозному роблять. Навіть у дворах бачу нові дороги. Туди ж зазвичай руки не доходили. Я-то розумію – двори – це майже останніми. Стільки кілометрів прокласти треба більш важливих доріг! Так, нам все треба побачити своїми очима. Помацати і перевірити. Тоді ми віримо.

А ще книги даю читати батькам. “Аеропорт” Лойко. Останній раз – “Бруд” (Хакі) Сайгона. Кажу батькові – читай, це про нас. Про росіян, що вбивають нас на Донбасі. Ми в таку епоху живемо! Ось побачиш, цим часом пишатися будуть потім, всю дорогу. Він сміється: матері дав почитати, а там матів багато. Але правда ж! Все так і є …

P.S. Фото зробила на вул.Полтавський Шлях. Чомусь іногородні намагаються переводити як Полтавський Шлях, але немає))). Навіть за часів «не такі українські” російською мовою це завжди у нас звучало як Шлях. Це шлях, по якому ми підемо далі. Все у нас буде добре.

Олена Кудренко