У підсумку він так дістав Катю, що та й справді пообіцяла подумати над цим

– Я ж учора до мами їздив, – доїдаючи борщ, проговорив Кирило, – і брат мій теж приїжджав. І знаєш, нам на думку спала чудова ідея: а що, якщо ми продамо нашу квартиру, квартиру брата і мами, і на всіх купимо великий будинок? Ну, круто ж?

Катя уважно подивилася на чоловіка, щоб зрозуміти, жартує він чи ні. Але, схоже, ні.

– Ти це серйозно? – про всяк випадок уточнила вона.

– Звичайно. Пам’ятаєш, ми мріяли про свій великий будинок! А з такими цінами зараз це здається нереальним, але якщо ми втрьох скинемося…

– Ось саме, Кириле, про свій. А це буде не наш будинок, а спільний. Тобто, не тільки ми в ньому будемо господарями.

– І що? – усміхнувся чоловік. – Зате буде весело! Будемо жити однією великою, дружною родиною! Роститимемо разом діток.

– У нас цих діток поки що немає. Зате є у твого брата. І щодня ми будемо слухати їхні крики. Я дуже люблю твоїх племінників, але жити з ними не хочу. Утім, як і з усіма іншими.

– Та чому? Ми ж усі чудово ладнаємо.

– А знаєш, чому ми чудово ладнаємо? – вкрадливо запитала Катерина. І, не чекаючи відповіді, сама сказала, – та тому що живемо окремо! І бачимося не так вже й часто! Ось тому ми добре ладнаємо!

– Та облиш, – протягнув він. – Ти даремно нагнітаєш. Це буде дуже здорово! Жити однією великою родиною!

– Ні, – відрізала Катерина.

– Катерино, ну ти хоча б подумай…

– Подумала. Ні.

– Краще подумай, – не відставав чоловік.

У підсумку він так дістав Катю, що та й справді пообіцяла подумати над цим.

Увечері вона зателефонувала дружині брата Кирила.

– Привіт. Тобі твій чоловік розповів, що вони придумали?

– Розповів, – зітхнула Ксюша.

– І що ти про це думаєш?

– Думаю, хто з нас перший розлучиться.

Катя розсміялася.

– І, головне ж, уперлися рогом! Бачите, це крута ідея.

– Та я не знаю, як відмовити! – піддакнула Ксюша. – І, головне, Надія Василівна теж молодець, треба таке запропонувати!

– А їй-то що, – усміхнулася Катя. – Їй, напевно, хочеться бути поруч із синами. Ну а ми вже в комплекті додаємося. Та й справи на нас усі можна буде скинути. Хоча, ні, на тебе.

– Що це? – насупилася Ксюша.

– Та тому що ти в декреті! А я на роботу ходитиму!

– Ой, ти наступна!

Жінки посміялися, але незабаром знову стали серйозними.

– Ні, з цим треба щось робити! – впевнено заявила Катерина. – Жарти жартами, але вони з нас не злізуть.

– І що пропонуєш?

– Треба подумати…

Насправді Катерина думала над тим, як довести чоловікові та його братові, що їхня ідея жахлива. І що не зможуть вони всі ужитися під одним дахом. Так, усі окремо – чудові люди, але коли зберуться разом…

Катя зачепилася за останню фразу “зберуться разом”. А що, якщо наочно показати, як це все, власне, буде.

Вона посвятила Ксюшу у свій план, і тій він дуже сподобався.

– Давай, Катрусю, я в тебе вірю, – промовила вона. – На тебе вся надія. Рятуй сім’ю і наші нервові клітини.

Увечері Катя підійшла до чоловіка, таємниче посміхаючись.

– Знаєш, ми тут із Ксюшею поговорили…

– Про будинок? – перебив він її. – Ну і що вона думає?

Захотілося тріснути чоловіка, але Катерина стрималася.

– Ну і про це теж. Але загалом ми говорили про інше. Про те, що хочемо відпочити, вирватися куди-небудь на тиждень.

– Ти ж знаєш, – насупився Кирило, – зараз із грошима не дуже, щоб на море їхати…

– Та ми не про море. Можна винайняти один великий будинок, і на тиждень сім’єю туди поїхати. Як думаєш? На дві сім’ї вийде недорого, а вже з мами твоєї грошей брати не будемо.

– А що твої батьки? Якось незручно, що мою маму кличемо, а твоїх ні.

– Ой, вони не можуть, працюють, – відмахнулася Катя.

Її мама там не потрібна була. Вона вічний миротворець. А потрібно, щоб усі, навпаки, якраз-таки жили не дружно.

– Ну, давайте. А тобі відпустку дадуть?

– Домовлюся. Головне, щоб ти домовися, ну і брат твій теж нехай щось придумає.

Увечері Ксюша відписалася, що і з її чоловіком трюк спрацював.

За кілька тижнів два брати з дружинами, дітьми і мамою вирушили за місто.

– Як тут чудово, – протягнула Ксюша, – краса!

– Ось! – промовив її чоловік Антон. – А можемо і ми в такій красі жити.

На цих словах Катя і Ксюша переглянулися і посміхнулися одне одному.

– Ми така дружна сім’я, одне одного любимо, – підхопила Надія Василівна, – погоджуйтеся, дівчатка.

– Давайте після відпочинку про це поговоримо, – посміхнулася Катя.

Спочатку все було добре. Власне, так воно й буває. Тому жінки наполягли, що їхати треба на тиждень, а не тільки на вихідні. За пару днів ця сімейка не відчує, як чудово всім разом жити.

Але вже через два дні надійшли перші дзвіночки.

– Антоне, ти навіщо мої вудки взяв? – обурювався Кирило.

– Та син захотів порибалити, тобі шкода, чи що?

– І справді, Кириле, що ти бубониш? – піддакнула Катя. – Ми ж сім’я.

Потім Надія Василівна зголосилася приготувати на всіх обід, мабуть, щоб показати, що вона і в домі буде господарювати. Катя і Ксюша знову переглянулися, подякували свекрусі, а самі пішли засмагати на шезлонг.

У підсумку повернулися тільки до обіду, нічим не допомогли Надії Василівні. І було видно, як вона втомилася готувати на таку велику ролину, і що їй не подобається, що невістки не запропонували свою допомогу.

Потім Антон наїхав на свого брата. Що вони не поділили, дружини не знали, але були раді, що так виходить.

– Мала зовсім погано на новому місці спить, я не висипаюся, – поскаржилася Ксюша Каті, коли вони залишилися наодинці.

– Ксюшо, ти забула? Ми одна велика і дружна сім’я, не забувай цим користуватися, – мило проговорила її подруга.

Ксюша усміхнулася, і наступної ночі вже ніхто не спав. Тому що вона ходила коридором, заколисуючи дитину, яка кричала, а потім увійшла в кімнату до Каті та Кирила.

– Рідні, підмініть нас, хоч кілька годин поспимо. Ви ж наша сім’я.

Катя бачила, що Кирило на межі, тому промовила:

– Звичайно, Ксюшо, ми посидимо з Полінкою. Не питання, ми завжди раді допомогти.

Ксюша збагрила дитину, яка кричала, а сама втекла в спальню.

– Навіщо ти погодилася? – буркнув Кирило.

– Як, навіщо? Ти мені сам казав, коли ми будемо жити разом, будемо разом виховувати дітей. Треба ще потім твою маму розбудити, нехай з онукою теж посидить.

Ще якось раз Катя і Ксюша розіграли сварку між собою, щоб їхні чоловіки злегка напружилися. Щоб, так би мовити, добити.

Усі чекали закінчення цього відпочинку. Ну, крім Каті з Ксюшею, їм подобалося, як усе проходить.

– Слухай, я навіть звикаю вже жити з вами, – усміхнулася Ксенія. – Може, і справді з’їдемося. Буду до вас Полінку підкидати.

– Ні вже, спасибі, – хмикнула Катерина.

Додому всі поверталися похмурими. І задумливими. Що було жінкам на руку.

Коли дісталися дому, розібрали речі, Катерина запитала у свого чоловіка.

– Ну, як тобі відпочинок?

– Та який там відпочинок! Я так втомився! Голова обертом! Я так радий опинитися в тиші.

– Та все, начебто, було непогано. Але ти в будь-якому разі, звикай до такого.

– З чого раптом? – запитав Кирило.

– Не хотіла тебе обрадувати завчасно, але я згодна. Давай, продамо квартиру і житимемо однією великою, дружною сім’єю. Разом виховувати дітей, разом вести господарство, навіть речі всі будуть спільні…

– Ні, я передумав, – відрізав чоловік.

– А що так?

– Ну, ти була права. Важко, коли так багато народу.

– Ех, шкода, а я вже про будинок мріяла… – протягнула Катерина, але потім вирішила, що не варто заграватися. А то, раптом, передумає. – Ну, ні, так ні.

Увечері Катерина і Ксюша зідзвонилися. І Ксенія розповіла, що Антон теж несподівано передумав. Та й, як виявилося, тепер і свекруха не горіла бажанням. Враховуючи, що її невістки не такі хазяйновиті, як вона думала.

– Молодці ми, – промовила Катя. – Пощастило нашим чоловікам!

– І не кажи. А якщо ще раз заведуть таку розмову, повеземо їх на два тижні.

– Точно! Адже так чудово жити однією великою, дружною родиною!