Увійшовши до дому Андрій одразу звернувся до Оксани. Його слова вивели її з думок: “Ти вже знаєш?” Жінка відвернулася від плити: “Про що ти?” “Про Олену”, – відповів він, і в його голосі прозвучала тривога. “Ми бачилися сьогодні, але я навіть вірите не хочу в ці вигдаки”, – зізналася Оксана
Андрій був першим і єдиним коханням Оксани. Вона закохалася в нього з першого погляду без будь-якої надії на взаємність … Ще б пак – адже його харизма привертала увагу не тільки студенток – багатьом і багатьом жінкам вона не давала спокою.
Можливо, що Оксана саме тим сподобалася йому, що їй дуже добре вдалося приховати свої почуття – не хотілося їй бути одною з прихильнець Андрія…
Роман їх виявився стрімким і несподіваним для оточуючих, а весілля здивувало багатьох шанувальниць Андрія. Однак заздрісники передвіщали їхньому шлюбу недовге життя – мовляв, надто вже в Андрія багато залицяльниць – обов’язково зраджуватиме…
Ці похмурі прогнози не виправдовувалися цілих п’ятнадцять років. П’ятнадцять років безхмарного, наповненого любов’ю сімейного життя Оксани та Андрія, щасливого незважаючи на те, що дітей за цей час вони так і не нажили.
Спочатку, під час навчання, вони були б і недоречними, а через кілька років з’явився сумніви. Обстежились.
Коли Оксана розкрила конверт із результатами свого обстеження, її не цікавило, що у конверті в Андрія, і він і залишився невідкритим . Вона дізналася, що не зможе мати дітей.
Вона відчувала себе винною перед чоловіком – адже через нех він не буде батьком.
Відносини з Андрієм перестали бути променистими, ніби тінь на них впала – все було ніби те саме, та не те… Оксана почала відчувати, що Андрій віддаляється від неї…
Якось зателефонувала його секретарка та оголосила, що їм необхідно зустрітися. На зустріч прийшла, в сукні яка демонстративно обтягувала животик, який вже ставав помітним.
– Ось, бачите, Оксано Олексіївна, – скоро народиться наша з Андрієм дитина! Андрій дуже, дуже кохає мене! А вас шкодує і не наважується про все розповісти сам, але я не думаю, що ви перешкоджатимете його любові і залишите дитину без батька!
Усі ці старі, як світ, аргументи Оксана вислухала мовчки, з останніх сил старалася здаватися спокійною.
– Нехай сам вирішить, що робити, – поставила крапку в монолозі Олени Оксана, і пішла додому.
Оксана сподівалася на те, що прийде Андрій і переконає, що це провокація, поганий намір, неправда, що він – не зрадник!
Але ні – Андрій прийшов похмурий, буркнув: “Ти вже все знаєш…” і закрився у кімнаті. Чути було, що з кимось розмовляє телефоном.
Оксана написала записку з проханням зібрати речі за її відсутності і пішла з дому на півдня.
Ключі від квартири, залишені Андрієм на видному місці, здавалося б, позбавили її останньої надії, що не все ще втрачено, але це тільки здавалося…
Не допомагали ні “час”, ні поради, ні тренінги – Оксана так само продовжувала любити. І чекати. Не діяли вмовляння подруг і рідних, що треба взяти себе в руки, що життя не закінчилося, що величезна її частина ще попереду … Ні, не було нічого попереду в неї без Андрія, як не намагалася вона сама себе в цьому переконати. ..
Олена ощасливила Андрія сином. Через деякий час до Оксани від співробітників Андрія стали доходити чутки, що він один став піклуватися про дитину, приходить на роботу втомленим, змарнів, постарів – роль матері Олені не підійшла. Піклуватися про дитину Олена відмовилася.
Вдень молода мама “відновлювалася” в салонах краси та тренажерних залах, або відпочивала з подружками…
Через чотири місяці у двері Оксани подзвонили. На порозі стояв Андрій. Із сином на руках.
– Вибач мені, Оксано, за зухвалість але мені більше нема до кого йти! Мама – ти ж знаєш, вона нездужає. А одному мені не впоратися… А ти – як була, так і залишилася найближчою мені людиною! Вибач!
– А де ж… – тільки й змогла вимовити Оксана.
– Вона вже у Франції! – З півслова зрозумів її Андрій. – У неї нове кохання. Тепер сина немає матері!
Оксана, так довго чекала Андрія, все ще люблячи його, в ту мить, коли побачила його на порозі, готова була зачинити перед ним двері, але дитина, дитина в нього на руках … Вона зупинила її.
Вона впустила їх обох у своє життя. І воно почалося, зовсім інше, нове життя у Оксани та Андрія. Турботи про малюка згуртували їх в одне ціле, Оксана відчула себе матір’ю повною мірою, маленький Іванко отримав материнську любов та ласку, якої досі не мав.
Одного разу, під час чергового генерального прибирання, Оксана розкрила цей конверт з результатами Андрія. Новину, яку вона дізналася, Оксана не стала розповідати Андрію – він не міг стати батьком.
– Нізащо не скажу йому про це! – подумала Оксана, викидаючи зім’ятий папір у відро для сміття. – Раптом йому заманеться повернути дитину Олені! Ні, ні, нізащо не віддам Іванка!