Весільна радість швидко випарувалася, коли батько як грім серед ясного неба впалив: “Ну що, заміж вийшла? Тоді твоя квартира тепер не твоя. Я її вже пообіцяв іншим людям”

— Ця квартира тобі не належить! Рано чи пізно вона дістанеться моїй донечці! – сказала мачуха, тицяючи Наталю пальцем у груди. – Я вже постараюся зробити все, щоб це сталося якнайшвидше. Можеш навіть не сумніватися в цьому.

Наталя світилася від щастя. Вона нарешті стала дружиною коханого чоловіка. З Денисом вони зустрічалися ще з одинадцятого класу, навчалися в одному університеті, а як тільки отримали дипломи й знайшли гарну роботу, він зробив їй пропозицію. Наталя не замислювалася, відповідаючи «так». Як сильно вона чекала цього моменту!

Однак, хоч усе йшло добре, ніщо не передвіщало біди, але якесь хвилювання не відпускало. У вухах Наталі весь час звучали слова з тривожного сну. У ньому мачуха вимагала звільнити квартиру. Стосунки з Тетяною Аркадіївною у Наталі не складалися. Жінка з’явилася в їхньому домі, коли Наталі було дванадцять. П’ять років батько сумував за покійною дружиною, за допомогою бабусі та тітки виховував доньку, а потім вирішив, що настав час пожити для себе. У Тетяни Аркадіївни теж була донька, на п’ять років молодша за Наталю. Ліда виявилася тією ще вередливою принцесою. Їй усе було не так, а батько буквально з шкіри ліз, аби догодити падчерці. Він став робити для Ліди більше, ніж для рідної доньки, виправдовуючи це тим, що Ліда молодша і потребує більше уваги.

Ставши старшою і закінчивши школу, Ліда переїхала до квартири, яку їй подарувала бабуся по батьковій лінії. Як так сталося, що квартира була оформлена на батька Наталі, Наталя не розуміла, але раділа, що більше не доведеться терпіти косі погляди й докори мачухи. Тепер вона могла жити для себе. І ніби все налагодилося, а Тетяна Аркадіївна навіть стала добрішою. Вона щиро веселилася на весіллі, говорила, як рада, що Наталя знайшла своє щастя. Щоправда, чи від щирого серця звучали ці слова, залишалося під питанням.

Весільна програма добігала кінця. Утомлені молодята мріяли усамітнитися й насолодитися своїм союзом.

— А ви куди збираєтеся? — запитав батько, підійшовши до Наталі, коли Денис відійшов.

— Додому, звісно. У квартиру. Через два дні у нас літак. До речі, ти ж обіцяв відвезти нас до аеропорту. Пам’ятаєш? – усміхнулася Наталя.

— Пам’ятаю. Відвезу. Це не проблема. Але у квартиру їхати не треба. Ти ж вийшла заміж? Їдьте до батьків чоловіка. Тепер ти більше належиш до їхньої сім’ї. А квартиру твою я вже пообіцяв родичам.

На останніх словах батько запнувся, ніби йому самому було неприємно це говорити. Наталя дивилася на нього і думала — це жарт? Адже там її речі. Уся техніка, яку вона купувала, електроніка, одяг, прикраси. Їй страшно було навіть уявити, що хтось почне копирсатися в її речах.

— Яким родичам? Ти ж зараз несерйозно, правда? Татусю, я так втомилася… Жартів сьогодні вже вистачило. Давай не будемо більше? – Наталя не переставала усміхатися. Денис підійшов і взяв її за руку, запитуючи, про що вони розмовляють.

— Я передаю тобі свою доньку, Денисе. Тепер ти повністю відповідаєш за неї. Тож забирай її й бережи. Їдьте до твоїх батьків або ще кудись, а на нашу квартиру не розраховуйте. Там є кому жити.

Наталя не вірила власним вухам. Денис відкашлявся, прочистив горло. Він дивився на тестя, як на зовсім чужу, незнайому людину.

— Ви ж несерйозно? Насправді я підготував сюрприз для Наталі, який якраз мали завершити до нашого повернення в квартиру.

— Серйозно. Не знаю, який сюрприз ти підготував, але ви мали розуміти. Здавна дружина йшла до сім’ї чоловіка. І змінювати традиції не варто.

Наталя навіть поворухнутися не могла, шокована такою поведінкою батька. Вона не очікувала отримати такий жахливий весільний сюрприз, тепер лише кліпала очима й думала, що знову опинилася в своєму кошмарному сні.

— Гаразд. Я вас почув. Дайте нам хоча б день, щоб зібрати речі та відпочити після весілля. Якось некрасиво виставляти молодят із квартири в день весілля, — намагався зберігати самовладання та говорити ввічливо Денис.

До розмови приєдналася Тетяна Аркадіївна, заявивши, що часу чекати немає, а речі зберуть і потім зателефонують, щоб забрали.

— Ні. Так справа не піде, — заперечив Денис. — Яке право ви маєте так чинити? Ви забули, що цю квартиру Наташі ваша мати подарувала?

— Але моя донька не поспішила переоформити її на себе, — фиркнув Сергій Олегович. — Отже, квартира була не так уже й потрібна.

— І яким це родичам ти її пообіцяв? Тільки не кажи, що Ліді, — в обуренні запитала Наталя.

— Якщо він не може сказати, то скажу я. Документи вже переоформили, тепер квартира належить моїй доньці. Вона сьогодні отримала папери й не хоче чекати, планує заїхати вже пізно ввечері. Сергію, раз ми вже відгуляли весілля, поїхали додому? Треба допомогти Лідочці зібрати речі.

Батько винувато подивився на доньку. Було видно, що Тетяна Аркадіївна тримала його під жорстким контролем, і його це влаштовувало, адже він навіть не намагався щось змінити. Вони пішли, а Наталя тихо схлипнула. Денис обійняв дружину. Запідозривши щось недобре, Ганна Євгенівна та Олексій Вікторович, батьки Дениса, підійшли до молодят.

— Що сталося? — поцікавилася свекруха, пильно дивлячись на Наталю. — Чому в молодої дружини очі повні сліз? Не мій же син тому причина?

Наталі важко було говорити через клубок у горлі, тому Денис пояснив усе за дружину. Його батьки лише перезирнулися, а вже наступної миті Ганна Євгенівна промовила:

— Розумію, що всі втомилися, хочеться швидше відпочити й побути наодинці, але такого удару ніхто не очікував. Могли б хоча б день почекати. Проте… пропоную вам улаштувати теплий прийом новій власниці квартири. Зараз я зателефоную знайомим із вантажівкою, домовлюся про перевезення речей. Поїхали швидше, щоб зібрати валізи. Наскільки я пам’ятаю, практично все в квартирі Наталочка купила сама, замінивши старі меблі? А щось ми віддали! Не личить залишати це. Нехай нова власниця облаштовується якось самостійно. Та й ремонт, здається, ми теж робили?

Олексій Вікторович усміхнувся й лагідно поплескав Наталю по плечу.

— Твій батько правий: ти наша сім’я, а ми своїх не ображаємо, горою стоїмо. Тож поїхали й повеселимося напослідок, щоб і їм цей весільний сюрприз запам’ятався.

Наталя, хоч і була засмучена, корила себе за те, що довіряла батькові й не подумала переоформити квартиру, все ж усміхнулася. Адже бабуся радила їй зробити це. Бабуся померла два роки тому після тривалої хвороби, а батько завдав непрощенного удару. Наталя чудово розуміла, що після такого вона навіть просто спілкуватися з ним не зможе. Вона уявляла самовдоволений погляд Ліди. Напевно, та раділа, що батько виставив рідну доньку з квартири й усе віддав їй. Серце стискалося від образи. Що б сказала мама? Вона б розчарувалася. Колись батько був іншим, але зв’язався з Тетяною Аркадіївною й перетворився на її м’яку іграшку. Ні… навіть не так — на маріонетку, яка виконує накази ляльковода. Кілька разів Наталя намагалася поговорити з ним і пояснити, як виглядає його поведінка з боку, але батько навіть слухати нічого не хотів, відмахувався від доньки, заявляючи, що вона перебільшує й просто не терпить мачуху з сестрою.

Сидячи в машині свекра, Наталя згадала, як вступила до університету. Вона тоді раділа, що склала вступні іспити. Батько запитав, що вона хоче отримати в подарунок, і Наталя попросила ноутбук, якийсь недорогий, адже він став би гарною підтримкою в навчанні. Сергій Олегович пообіцяв подумати про це, адже зовсім скоро мав отримати гарну премію. Ліда тоді лише зневажливо дивилася на Наталю й насміхалася, а через два тижні покликала її до себе в кімнату.

— Подивись, сестричко, що мені тато подарував! Ігровий ноутбук. Тепер я зможу грати із задоволенням на максимальних налаштуваннях!

Наташа зраділа, подумала, що й їй батько купив ноутбук для навчання. Про такий потужний вона навіть не мріяла, їй було важливіше, щоб батарея довго тримала заряд і щоб відкривався найпростіший текстовий редактор. Однак батько понуро опустив голову.

— Пробач, Наташо. Цього разу не вийшло. Ліді терміново потрібен був ігровий ноутбук. Мені навіть довелося трохи в кредит залізти. Сама розумієш, у неї зараз такий вік, коли в школі хваляться гаджетами. Її дражнили, що немає нормального ноутбука. Загалом, мені не вистачило коштів, щоб купити тобі подарунок. Але це нічого. Знаєш, у наші студентські роки цієї техніки й близько не було. І що? Ми чудово справлялися! Реферати можна писати від руки, як і все інше. А щоб знайти потрібну інформацію в інтернеті… ми й не думали про таке, навіть не уявляли, що з’явиться щось подібне. У бібліотеці є книги, де що завгодно знайти — не проблема.

В очах закипіли сльози. Наташа пішла до своєї кімнати, намагаючись не показувати образу. Тоді вона зібрала речі, щоб переїхати в квартиру, подаровану бабусею. Мачуха сміялася й говорила, що дівчина дуже швидко повернеться, бо її обслуговували, і вона звикла до всього готового. Яке там «обслуговували», для Наташі залишалося загадкою, адже більшу частину домашніх обов’язків виконувала саме вона, та й готувала здебільшого також вона.

Перший час Наташі допомагали бабусі й батьки Дениса. Вони підтримували дівчину, як могли: подарували їй зручне ліжко, привозили продукти. Наташа отримувала підвищену стипендію в університеті, а на вихідних підробляла, тому грошей на життя вистачало. Від батька допомоги вона не просила, бо знала, що він обов’язково знайде причину, щоб не дати їй ні копійки. Їхнє спілкування зійшло нанівець, і це влаштовувало всіх. Закінчивши університет, Наташа одразу влаштувалася на хорошу роботу. Тоді батько вперше попросив у доньки трохи грошей, бо на оплату навчання Ліди трохи не вистачало. Наташа допомогла, хоч і зробила це не від щирого серця. Вона ніби відчувала себе зобов’язаною. А тепер отримала весільний «подарунок», який аж ніяк не очікувала. Батько остаточно відмовився від рідної доньки, промінявши її на пасербицю. Попри важкість усвідомлення цього, Наташа зараз бажала лише одного — домогтися справедливості. І зробити це вона могла, забравши все, що належало їй.

Приїхавши до квартири й побачивши пелюстки троянд, якими був устелений підлога в коридорі та кімнаті, Наташа ледве стримувала сльози. Поки Анна Євгенівна, Олексій Вікторович та Денис збирали речі, Наташа зняла своє весільне плаття. Не так вона уявляла продовження цього чудового дня, але нічого… Свято буде і на її вулиці. З якихось причин вона була впевнена, що рано чи пізно капризи Ліди набриднуть не лише батькові, а й Тетяні Аркадіївні. Адже її апетити, напевно, зростуть, і квартира в старому будинку не дуже її порадує, захочеться чогось більшого. Чи будуть вони готові залізти в борги заради цього?

Переодягнувшись, Наташа приєдналася до загального «веселощів». Так Анна Євгенівна назвала їхній сьогоднішній вечір.

— Зате оригінально! Буде що згадати й дітям розповісти, — сміялася жінка, намагаючись підбадьорити Наташу.

Дівчина раділа, що їй дісталася така чудова свекруха. Анна Євгенівна здавалася ідеальною матір’ю. Вона завжди намагалася знайти у всьому позитивну сторону, говорила, що не можна опускати руки й здаватися, і важливо боротися за своє щастя. А щастя можна знайти навіть у найменших дрібницях. Саме так Наташа і намагалася жити.

Чемодани зібрали швидко. Багато речей у Наташі не було, та й Денис встиг перевезти до неї небагато. Уся техніка була добре упакована. Знайомі Анни Євгенівни швидко приїхали, завантажили всі речі в машину й повезли до будинку батьків чоловіка. Як казав свекор, це тимчасово, і вони обов’язково щось придумають, щоб молодята могли жити окремо.

Оскільки Анна Євгенівна довіряла своїм знайомим, вони не поїхали за ними, знаючи, що ті розвантажать машину, поставлять речі під навісом і нічого зайвого собі не візьмуть.

— А тепер давайте трохи оновимо ремонт, який намагалися зробити? Нам би поквапитися, поки господиня не приїхала, — запропонувала Анна Євгенівна. Чоловік підтримав її ініціативу, і вони почали зривати шпалери зі стін.

— Чого сумуєш? Думаєш, ми робимо щось неправильне? — запитав Денис, наближаючись до дружини.

— Не знаю. У мене в голові це все ніяк не вкладається, а ця квартира зберігала стільки спогадів з дитинства… прикро тепер отак залишати її Ліді. Але нічого… Якось впораюся.

— Звісно, впораєшся, адже всі головні спогади зберігаються у нашому серці, а я буду поруч із тобою і підтримаю. Не хвилюйся. Я розумію, що сьогодні ми вдосталь натанцювалися і втомилися, але давай уже закінчимо підготовку до зустрічі твоєї сестрички. Я б із задоволенням дочекався їх приїзду і подивився їм в очі. Як думаєш, вони скоро з’являться?

Наташа тільки знизала плечима.

Сміючись і жбурляючись клаптиками паперу, які здирали зі стін, Анна Євгенівна та Олексій Вікторович нагадували Наташі підлітків. Точно так само вони з Денисом дурачилися… так само колись поводилися її мама з батьком.

Почувши, як відчиняються двері, Анна Євгенівна витерла піт з чола і подивилася на чоловіка, подаючи йому знак, що треба бути готовим до будь-якого скандалу.

Ліда зайшла в квартиру з широкою усмішкою на губах. У цей момент вона розповідала, що і куди хоче поставити, а ще вихвалялася, що Наташа якраз нещодавно купила кавомашину, і їй та дуже стане в нагоді. Кілька секунд дівчина шоковано дивилася на «скажену сімейку», саме так ті постали в її очах, а потім заверещала, обертаючись у бік матері й вітчима.

— Я вас питаю, що це таке? — кричала Ліда щосили. — Хто їм дозволив тут хазяйнувати? Це тепер не квартира, а сарай якийсь! Та я зараз у поліцію подзвоню, тому що мене обікрали.

— Ми тільки своє забрали, — знизала плечима Наташа. — Усі чеки й докази купівлі меблів, техніки і навіть шпалер у мене є. А у тебе?

— Ви ж дорослі люди! — заголосила Тетяна Аркадіївна, дивлячись на Анну Євгенівну та Олексія Вікторовича. — Куди ви дивилися! І навіть не тільки дивилися, а й брали в цьому неподобстві активну участь! Що ви за люди такі? Повелися, як справжні варвари.

— Як уже сказала Наталя — нічого зайвого ми звідси не взяли. А вам слід подумати про те, який приклад ви подаєте оточуючим. Як відгукнеться, так і відлунить. Невже ви ніколи не чули такого простого правила? Ви показали приклад, а ми вирішили слідувати вашим же шляхом. З новосіллям, Лідія. Нехай ця нічка стане для вас незабутньою, — відповіла Анна Євгенівна, з усмішкою дивлячись на розчервонілу дівчину, готову рвати й метати. Здавалося, що Лідію розірве від власної злості, настільки загрозливо вона виглядала в цю мить.

— Наташа тепер наша сім’я, а ми своїх не кидаємо й у біді не даємо, тож якщо вирішиш на когось із наших наговорювати, чекай на відповідь, — сказав Олексій Вікторович, проходячи повз батька невістки.

Вийшовши на вулицю, Наташа відчула, що від болю в її серці нічого більше не залишилося. Вона ніби звільнилася від важкої ноші й тепер була готова рухатися далі.

— А тепер, молоді, поїдьте в номер, який я замовив для молодят, поки трохи відлучився і допомагав спустити речі в газель, — сказав Олексій Вікторович з усмішкою на губах. – Завтра до нас, а потім у подорож. За цей час ми з матір’ю обов’язково щось придумаємо.

Олексій Вікторович вчинив так, як і сказав. Він із дружиною купили за свої заощадження ділянку поруч зі своїм будинком, взяли трохи грошей у кредит і почали будувати дім для молодої родини.