Вже до того дійшло, що він найкращу сукню просто взяв і спалив, мовляв вона занадто приваблює чоловіків

Ох, якби це все було простим збігом. Але мені здається, що у нашої доньки Сашки завжди щось складалося не так із хлопцями. Вона у нас і розумна, і приваблива, і успішна. Має власну квартиру, гарну освіту, стабільну роботу, про яку можна тільки мріяти, а усі її хлопці, як один якийсь крамольний анекдот.

Перший її хлопець, Олег, це був чистий класичний «король на дивані». Хоч і «королівства» жодного не мав, бо всі два роки, які вони жили разом, Олег байдикував — ні тобі роботи, ні натяку на якусь ініціативу з його боку. Саша його повністю забезпечувала, годувала, сплачувала усі рахунки. І де ж очі у неї тоді були? Я її якось запитала:

— Доню, навіщо тобі Олег? Що він тобі дає взагалі?

— Мамо, ну жалію я його. Він каже, що роботу знайти ніяк не може. Йому ж непросто.

— Ага, непросто, – не стрималася я. – Звичайно, йому зручніше у твоєму затишному гніздечку, ніж на співбесіді з роботи?

Саша тоді тільки тихенько зітхнула, мовляв, розумію та відпустити його мені так важко.

Рік з ним прожила, потім другий. Але одного дня, на превелике щастя, терпець її урвався. Вона попросила його зібрати свої речі й більше ніколи не з’являтися.

Та вже скоро з’явився її новий хлопець — Артем, «приборкувач жіночих сердець». От він справді знав, як закрутити голову: великі букети, романтичні вечері, постійні «сонечко» й «зіронько». Я зраділа було, подумала — ну от, знайшла нормального чоловіка. Та щастя було недовгим. Спершу він наче й не показував себе, але через кілька місяців почав підвищувати голос, ревнувати до кожного знайомого хлопця. Саша приходила до нас додому у сльозах, а на зап’ясті я бачила сліди від його пальців.

— Мамо, я більше так не можу. Уявляєш, він мою улюблену сукню спалив, сказав, що вона мене «занадто привабливою робить».

— Що? І ти все ще з ним живеш після цього?

— Піду від нього, але спочатку з’їжджу на тиждень до подруги, а там подумаю, як краще роз’їхатися з ним.

Артем виявився не просто звичайним ревнивцем. Під час сварок не раз кидав її мобільний телефон об стіну, ламав у квартирі речі. Зрештою дійшло до того, що, після розпису і медового місяця, під час якого, до речі, він влаштував сцену через її «надто щасливий погляд», Саша не витримала й пішла від нього, подавши на розлучення.

А потім на її горизонті з’явився Михайло. Теж начебто чоловік із серйозними намірами. Високий, красень, завжди з дорогими подарунками. На свята приносив величезні букети. Донька пригостила мене дорогим червоним вином, розповіла тоді: «Нарешті! Справжній чоловік!» Я аж зраділа. Але якось так склалося, що він все рідше став до неї з’являтися, все частіше працював за кордоном.

Я запитала її обранця:

— Михайло, що ж ти так рідко приїжджаєш?

А він відмахнувся, мовляв, робота важлива. Та згодом усе стало на свої місця — поїхав у відрядження і пропав на місяць, навіть не написав за цей час доньці ні слова. Саша тоді була у повному розпачі, плакала:

— Мамо, як же він так міг? Ми з ним будували стільки спільних планів на майбутнє!

І тільки випадково від подруги вона згодом дізналася, що він там, за кордоном, знайшов собі іншу кохану.

Саша зітхнула й залишила Михайла у минулому. Вона іронічно посміхалася, але я бачила, як їй було тоді важко. Вона казала:

— Знаєш, мамо, це вже стало якоюсь традицією: подарунки спочатку у перші тижні, компліменти, величезні букети, обіцянки, а як доходить до справи — все зникає як і не було.

Останнім часом я помічаю, що вона майже не знайомиться з новими хлопцями, лише з цікавістю гортає сторінки у соціальних мережах. Саша справді підсіла на ці картинки — фото дівчат із величезними букетами троянд, каблучками. Я бачу, що їй хочеться саме цього. Але серце моє підказує: все це не більше, ніж ілюзія.

Днями розмовляли по душах, Саша сказала:

— Мамо, можливо, проблема саме в мені? Може я щось роблю не так?

Я подивилася на неї й відповіла:

— Ти звичайно заслуговуєш на більше. І, може, тобі варто шукати не гарну картинку, а того, хто завжди буде поруч.