Я би таке навіть у найбільшій ненависті не придумала. Я спочатку подумала, що це він через маму хоче зі мною помиритися, але яка ж я виявилася наївною дурницею! Я вже незнаю що й думати…

Я вийшла заміж рано, закохалася у свого викладача в універі, він був старший за мене на 15 років.

Перший рік мені здався казкою, він буквально носив мене на руках, а потім став занудою. Почалися претензії, що не вмію готувати, надто багато витрачаю, одягаюся не як він хоче.

Загалом, другий рік ми вже жили як кішка з собакою, він часто обзивав мене, просив дорослішати, а мене це страшно ображало, адже коли ми одружилися я була такою самою. Моя мама завжди була проти цього шлюбу і говорила, що все це зарано, але їй довелося прийняти Віктора і вони навіть почали нормально спілкуватися.

А потім ми посварилися, і я пішла від нього додому. Мама жила на дачі все літо, тому квартира була в моєму повному розпорядженні. Якось поїхала провідати маму на дачу, а за столом із величезною горою пиріжків та вином сидів задоволений Віктор. Я спочатку подумала, що це він через маму хоче зі мною помиритися, але яка ж я виявилася наївною дурницею — він проміняв мене на пиріжки і борщ! Ненавиджу їх обох – зрадники!

До кінця осені Віктор подав на розлучення і мама переїхала до нього. Вона спочатку просила вибачення у дочки, але зустрівши повне нерозуміння і крики на кшталт: — «Стара торба, відбила мужика», перестала це робити. Тепер вони практично не спілкуються, а дочка розповідає всім, що її мати рідкісна… Їй час про клімат думати а не про жеребців, і вона викреслила її з життя. Тільки ось живе вона поки що у маминій квартирі і з’їжджати нікуди не збирається.

Звичайно, що у всій цій історії найбільше винен цей Віктор, який одружився з німфою і думав, що вона за рік набереться досвіду як у сорокарічної. І отримає він юну і свіжу красуню, яка вміє пекти пироги і бути розсудливою.

Дика історія, з мамою мужика ділити мінімум дивно, а максимум безглуздо. Як у них там складеться — це їхня справа, але судити їх, на мою думку, не має права навіть дочка.

Найпростіше – пробачити, зрозуміти та відпустити. Адже нову маму, навіть таку велелюбну, ніхто не подарує. Хіба ні?