Я не очікувала нічого особливого на свій день народження, але хотіла хоч трохи уваги і тепла. Але отримала від чоловіка та дочок такий “подарунок”, що навіть ворогу не побажаєш

На свій день народження я отримала від чоловіка такий сюрприз, що нікому такого не побажаю. І дочки мої, які підтримали батька, теж мене засмутили дуже.

Наближався мій 44-й день народження. Я не планувала нічого грандіозного влаштовувати, бо, по-перше, це не кругла дата, а по-друге, ми лише кілька тижнів тому зробили весілля нашій старшій доньці.

Тому я планувала відсвяткувати в тісному родинному колі, з чоловіком і дітьми, планувала ще новоспечених сватів покликати. Але добре, що я цього не зробила, бо інакше сорому не обібралася б.

Мій чоловік мені заявив, що йде від мене, бо покохав іншу. І тією іншою виявилася моя кума Христина, хресна мама моєї молодшої доньки, яка була частенько гостею у нас вдома, та вона, можна сказати, була членом нашої родини.Сімейні пакетні тури

Христина успішна, красива жінка, але заміж чомусь вона так і не вийшла, тому всі великі свята вона проводила з нами.

Коли все це сталося, діти мої стали на сторону батька, мовляв, це його життя і він має право жити так як хоче. А мені дівчата мої порадили змиритися. Це було чути від них особливо прикро.

Я знаю, чому вони себе так поводять. Мій чоловік – далеко не бідна людина. Він має свій невеликий бізнес, який приносить йому непогані прибутки.

Старшій доньці батько на весілля квартиру купив, то вона із вдячності його захищає. А молодшій тато пообіцяв на 20-річчя машину купити, тому вона теж не має наміру псувати з ним стосунки.

Діти мої показали, що для них гроші батька цінніші за долю і переживання матері. Дівчата живуть окремо, і їх моя подальша доля, м’яко кажучи, не сильно хвилювала.

Кума моя, Христина, до якої пішов чоловік, винною себе аж ніяк не почувала. Лише написала мені повідомлення:

“Вибач і спробуй нас зрозуміти. Усі люди мають право на щастя. Ми любимо одне одного. І ти теж ще колись станеш щасливою”.

Очевидно, що щастя вона мені щиро побажала, бо далі в моєму житті почалися такі події, на які я аж ніяк не сподівалася.

Я працювала багато років вихователькою в дитячому будинку. Зарплата там у мене була невеликою, але я могла собі дозволити таку роботу, адже мій чоловік працював і добре забезпечував нас.

Дітей усіх я любила, але одна з них, Оля, стала мені дуже близькою. Коли вона виросла, прийшла до мене зичити тисячу євро, бо хотіла поїхати за кордон і там влаштовувати своє життя.

Таких грошей у мене не було, і чоловіка я не могла попросити, та я настільки хотіла допомогти цій дитині, що пішла в банк і взяла кредит.

Оля зупинилася в Німеччині, стала обживатися, на роботу влаштувалася і поступово віддала мені борг. А потім їй пощастило вдало вийти заміж за німця.

Ми з нею час від часу спілкуємося, і коли я їй розповіла, що зі мною сталося, вона сказала, щоб я їхала до неї в гості розвіятися.

Я з радістю прийняла її пропозицію, бо так паскудно на душі мені ще ніколи не було.

Оля з чоловіком дуже добре мене прийняли, показали мені всю Німеччину, де ми тільки з ними не були. На якийсь час мені навіть вдалося забути про свої проблеми.

А одного разу до чоловіка Олі зайшов його родич. Я йому сподобалася, і він мені теж. Та я навіть уявити не могла, що між нами може виникнути щось серйозне.

Генріх, так звали цього чоловіка, був на рік старшим від мене, і ніколи не був одруженим. У них з цією справою не дуже поспішають.

Він зробив мені пропозицію буквально за кілька тижнів. Я стала його дружиною, і дитину навіть народила. Тут в 45 років стати матір’ю – не дивина.

Так що зараз у мене все добре, я щаслива як ніколи. А от у мого колишнього чоловіка навпаки – почали проблеми. З Христиною у них не все так добре, як би їм хотілося. В бізнесі у чоловіка, взагалі, почалися великі проблеми.

Дочки вже його так активно не підтримують, бо він їм гроші не дає. От вони про мене і згадали. Телефонують мені, просять допомоги, кажуть, що не проти в гості до мене приїхати.

Я їм допоможу чим зможу, бо ж це мої діти. Але я не можу того забути, як вони всі зі мною повелися.

Час все розставив на свої місця. Грошима я трохи дітям допоможу, але запрошувати їх до себе не поспішаю, чомусь не хочеться.

Я погана мама? Чи діти саме на таке ставлення до них і заслужили?