Як дім оформляти, то на сестру, а як за мамою піклуватися – то, бачте, хай невістка хоч двічі на тиждень приходить. Моєму терпцю прийшов кінець, таке не пройде

Як дім оформляти, то на сестру, а як за мамою піклуватися – то, бачте, хай невістка хоч двічі на тиждень приходить. Таке не пройде.

Я сподівався, що мама змінить своє рішення щодо будинку, але вона не може цього зробити, адже у нас із дружиною є власна квартира, а Марічка, пропрацювавши стільки років у Німеччині, так нічого й не придбала.

Нашого тата не стало, коли мені було чотирнадцять, а сестрі лише дванадцять.

Мама залишилася жити в селі. Після школи ми з Марічкою виїхали й не поверталися, хіба що на свята провідати маму.

Коли я одружився, ми з дружиною взяли квартиру в іпотеку й виплачували її довгі п’ятнадцять років.

Економили на всьому, адже мріяли про власний дім.

Ми з Інною виховали трьох дітей. Старші сини вже стали дорослими, а нашій найменшій принцесі лише сім років.

Сестра покинула університет і вирушила на заробітки до Німеччини.

Спілкуємося з нею нечасто.

Ще коли мама була здоровою, вона оголосила, що будинок залишить Марічці, адже в нас із дружиною вже є своє житло. Я погодився, але зазначив, що тоді сестра має дбати про маму, коли це буде потрібно.

Тоді мама ще мала сили й навіть кілька курок тримала, тож Марічка на це згодилася.

Однак уже понад чотири роки вона не повертається до України. Сім’ї в неї немає, правда, живе з якимось Збишеком, але без офіційного шлюбу.

Мене не хвилює, чим вона займається, адже мені є про що думати у своїй сім’ї.

Недавно, коли ми відвідали маму, вона сказала, що почувається погано й було б добре, якби моя дружина хоча б двічі на тиждень приходила допомагати.

Я був розлючений. У нас троє дітей, і ми обоє працюємо. Мама навіть запропонувала нам половину своєї пенсії.

Мені її грошей не треба. Нехай Марічка повертається й доглядає маму, адже будинок вона отримає.

Я все ще сподівався, що мама передумає й оформить будинок на мене або хоча б на онуків. Але ні, вона турбується лише про доньку.

Я запропонував мамі знайти в селі когось, хто за певну плату доглядатиме її. На це вона відповіла, що за такі гроші їй навіть склянки води ніхто не подасть.

– А моя дружина повинна? – обурився я.

Розумію, що так до рідної мами ставитися не можна, але як інакше? Просто виходу немає…