Якщо ти не скасуєш це свято з колегами, я піду геть! Мені все одно, я готова зустрічати Новий рік, навіть на вулиці! – з відчаєм в голосі вигукнула вона

— Я ж тобі казала – жодних гостей сьогодні! – Марина з образою дивилася на чоловіка. – Ти знаєш, що я сильно втомлююсь, а грошей у нас мало, щоб годувати натовп. Я ледве накопичила, щоб ми з тобою вдвох нормально зустріли Новий рік.

— Марина, послухай мене… — Павло намагався заспокоїти дружину, але вона продовжувала кипіти.

— Паша, ти взагалі мене не чуєш…

— Марина, заспокойся! Не треба нічого готувати. І взагалі…

— Що «взагалі»? Кого ти запросив?

— Я не можу сказати. Поки що не можу. Сама все побачиш.

— Ну, чудово!

Марина почала по-справжньому втрачати самовладання.

— Отже, так. Або скасовуй своє запрошення, або я просто піду з дому. Зустріну Новий рік на вулиці, нічого страшного. Подихаю повітрям! Салютами помилуюся, а ти сам викручуйся.

— Заспокойся вже…

— Коротше, все зрозуміло.

Марина рішуче попрямувала до передпокою. У цей час пролунав дзвінок у двері. Жінка з докором подивилася на чоловіка.

— Пізно, – розвів руками Павло й пішов відчиняти.

Марина схопила куртку, накинула її на плечі та почала запихати ноги в чоботи.

— Іди ти до біса! Мені байдуже…

Павло спокійно відсунув дружину з дороги й відчинив двері. Марина кинула на гостей побіжний погляд і різко зупинилася. Після першої ж фрази візитерів жінка заніміла.

До недавнього часу Марина ненавиділа будь-які свята.

Вона виросла в багатодітній сім’ї, де кожен шматок був на вагу золота. Усе дитинство дівчинка відверто недоїдала, і їй було нестерпно бачити, як інші батьки балують своїх дітей смаколиками. Особливо вона не переносила Новий рік. І в дитячому садочку, і в школі на святкових ранках у неї були найдешевші та найпримітивніші костюми, а батьки завжди відмовлялися скидатися грошима на подарунки.

З часом набір солодощів для Марини почали збирати небайдужі батьки її однокласників, однак авторитет це їй у їхніх очах не додавало. Навпаки, над обідранкою відкрито насміхалися, а Марина від болю та образи лізла в бійку. Батьків викликали до школи, вдома їй влаштовували прочуханку, але це нічого не змінювало.

З великими труднощами закінчивши школу, Марина вступила до професійного коледжу, а після його закінчення влаштувалася працювати на завод. Від підприємства їй надали кімнату в гуртожитку. Яке це було щастя – повертатися після роботи в тишу.

Так, кімната була маленькою, і сусіди за стінкою іноді шуміли, але на території Марини ніхто не бігав і не крутився під ногами, як це відбувалося в рідному домі, повному дітей різного віку. Їй не потрібно було ні з ким ділитися купленою шоколадкою чи булочкою. Марина насолоджувалася спокоєм, задовольняючись малим. Їй цього було достатньо.

Марина не прагнула підтримувати тісні зв’язки зі своєю сім’єю. Іноді вона ненадовго навідувалася до батьків, але воліла обмежуватися телефонними розмовами.

З Павлом вони познайомилися на заводі, де він працював майстром-налагоджувальником і відразу помітив симпатичну нову працівницю. Недовго думаючи, Павло почав наполегливо добиватися її уваги. Але Марина місяцями не давала йому жодного шансу. Якось Павло обмовився, що хоче сім’ю та кількох дітей. Від цих його слів Марину кинуло в холодний піт – цього «щастя» їй вистачило в дитинстві й юності. Зараз їй хотілося подовше насолоджуватися свободою та самотністю.

Минув рік.
Павло не полишав спроб добитися прихильності Марини. Вона помічала, що хлопець їй подобається все більше з кожним днем. Подруги в цеху також радили їй не вередувати.

— Дивись, заберуть, — говорили вони Марині.

Дівчина й сама бачила, як інші працівниці поглядають на Пашу. Нарешті вона здалася. Але відразу попередила майбутнього чоловіка — ніякої багатодітної сім’ї! Вона чесно розповіла йому, яким було її життя в рідному домі.

У Павла ситуація виявилася діаметрально протилежною. Він виріс єдиним сином, і батьки всіляко намагалися його балувати. Але хлопець мріяв про велику сім’ю, бо відчував гостру самотність. Тому він завжди радів гостям у домі, особливо візитам двоюрідних братів і сестер. Навіть у дорослому віці Павло зустрічав гостей із дитячим захопленням. Він погодився з аргументами Марини, але в душі все ж сподівався, що вона змінить свою думку.

— Марин, ну хоча б двох дітей ми можемо собі дозволити?

— Паш, чесно кажучи, поки жодного не хочу, — відповідала Марина. — Дай мені пожити для себе.

«Для себе» подружжя жило вже майже 10 років, а Марина ніяк не могла дозріти для материнства. Павло випробував усі методи переконання — від лагідних умовлянь до жорстких ультиматумів. Нічого не допомагало, і він змирився. Звісно, між ними іноді виникали сварки, але загалом Павло почувався щасливим. Жінкою Марина була чудовою.

Навіть відмовившись від дітей (тимчасово, як сподівався чоловік), Павло не втратив любові до гостей. Завдяки заводу молода сім’я отримала квартиру, куди Павло постійно когось запрошував. Марина дратувалася, але намагалася миритися. Зрештою, її бажання й інтереси Павло враховував і не тиснув із питанням про дітей.

Тому Марина, скриплячи серцем, усе ж накривала стіл і зустрічала гостей привітною усмішкою. Щоправда, кожного разу після їхнього відходу просила чоловіка влаштовувати такі «світські прийоми» рідше. Треба віддати належне Павлові — він завжди допомагав дружині і на кухні, і з прибиранням, тому Марина продовжувала терпіти.

Минулого Нового року Павло і Марина зустрічали свято у її батьків.
Причому Павло прийняв їхнє запрошення, не спитавши дружину, за що вона йому від душі висловила все, що думала. Павло щиро здивувався.

— Марин, це ж твоя сім’я!

— Паш, ця сім’я все життя мені отруювала, — різко відповіла вона.

Але вони все ж пішли. Та ніч стала для Марини справжнім випробуванням. За роки її заміжжя батьки народили ще трьох дітей, і Марина просто дивом не зірвалася в істерику. Тому цього року вона твердо сказала Павлові, що свято вони відзначатимуть лише вдвох. Ніяких гостей!

Павло погодився. Йому довелося відмовити всім родичам і друзям, які сподівалися традиційно і весело провести Новий рік у них удома. Але в обід чоловік несподівано повідомив Марині, що все ж когось чекає. І Марина зірвалася…

Павло відчинив двері. Марина кинула туди швидкий погляд і завмерла. У квартиру зайшли Дід Мороз і Снігуронька.

— Тут живе Марина Безпалова? — запитав казковий дідусь.

— Так, це я, — розгублено відповіла Марина.

— Сподіваюся, ти весь рік була гарною дівчинкою? — цілком серйозно запитав Дід Мороз.

Марина знизала плечима, за неї відповів Павло.

— Марина поводилася бездоганно.

Він усміхнувся, дивлячись на дружину, яка досі перебувала у стані шоку.

— Ну, показуй тоді свою ялинку, — сказав Дід Мороз.

До слова, ялинка у них була чудова, жива. У прямому сенсі слова. Павло приніс хвойну красуню в горщику. Тоді це ще не було мейнстримом, і Павло був майже піонером у цій справі. Навесні вони планували висадити ялинку у дворі під своїми вікнами. Марина й Павло прикрашали її із задоволенням і любов’ю. Павло, між іншим, зауважив, мовляв, шкода, що таку красу більше ніхто не побачить.

— Достатньо, що ми з тобою намилуємося, — відповіла Марина.

Дід Мороз, тим часом, оцінив ялинку й попросив Марину розповісти віршик.

— Ви серйозно? — скептично запитала Марина.

— А без віршика подарунок не отримаєш, — весело відповіла Снігуронька.

Марина довго не могла згадати нічого підходящого і просто продекламувала пісню «В лісі родилась ялиночка». Дід Мороз і Снігуронька щиро її похвалили. Потім запропонували заспівати пісеньку. Скептицизм Марини поступово зникав. Вона почала активніше включатися у гру. Після пісеньки всі четверо водили хоровод навколо ялинки. У фіналі Дід Мороз порився в мішку і вручив Марині великий різнокольоровий пакет.

Привітавши господарів із прийдешнім святом, Дід Мороз і Снігуронька пішли. Марина відкрила пакет і побачила там безліч усіляких солодощів: цукерки, печиво, яблука, мандарини — чого там тільки не було. Жінка була у повному сум’ятті.

— Пашо, як…

— Нічого складного, цілком доступний сервіс, — просто відповів чоловік.

— Ні… Як ти додумався до такого?
На очах Марини виступили сльози. Павло притягнув дружину до себе й обійняв.

— Я згадав, як ти одного разу сказала, що тобі в дитинстві ніколи не запрошували Діда Мороза і Снігуроньку. Ну і взагалі, якими жахами для тебе були свята. Вирішив тебе порадувати. Сподіваюся, вийшло?

— Ще й як, — Марина посміхалася крізь сльози.

Вона зрозуміла, що ось-ось зірветься, і швидко пішла у ванну поплакати. Поки Марина вмивалася холодною водою, вона відчувала, як у душі розливається дивовижне тепло. Повернувшись у кімнату, вона приголомшила чоловіка несподіваною заявою.

— Пашо, а ходімо сьогодні до гостей!

Чоловік подивився на неї здивовано.

— Ти серйозно?

— Цілком! До моїх навідаємося, я все це сама не з’їм. Потім до твоїх зайдемо. Свято все-таки.

Батьки Марини були відверто здивовані її приходом, а саму жінку вперше не дратувала малеча, що бігала по дому. Діти були неймовірно раді солодким подарункам, а Павло і Марина з усмішкою спостерігали, як маленькі й не дуже братики й сестрички Марини ділилися враженнями й уплітали смаколики. Для них це була справжня казка.

На вулиці Марині спала на думку ідея.

— Пашо, а якщо до моїх теж Діда Мороза і Снігуроньку відправити? Встигнемо ще сьогодні?

Павло з усмішкою взявся за телефон.

Навідавши батьків чоловіка, подружжя пішки поверталося додому. Падав сніг, додаючи подіям казковості. Навколо панувала радість, дорослі вітали одне одного, діти каталися з гірок і грали у сніжки. Хтось уже почав запускати святкові феєрверки. Марина виглядала задумливою. Павло запитально дивився на дружину, але нічого не питав. Нарешті вона заговорила сама.

— Знаєш, я тут подумала… Двох дітей ми точно потягнемо.

— Ти серйозно? — здивовано запитав Павло.

— А чому ні? Але тільки за однієї умови. Ми зробимо все, щоб у наших дітей кожне свято було справжнім. І на Новий рік їх завжди будуть навідувати Дід Мороз і Снігуронька. Домовилися?

— Як скажеш, люба, — усміхнувся Павло й подивився на годинник. — Ходімо швидше, а то до Нового року залишилася всього година.

Вдома вони вдвох швидко накрили на стіл, устигши рівно до 12-ї. Павло відкоркував шампанське. Вони пили за нові плани й нове щастя, яке обов’язково чекало їх у прийдешньому році.