– За півроку я дізналася про те, що моя родичка планує розписатися в серпні. Моєму здивуванню не було меж коли коли у мою голову закралася думка, що нас ніхто і не збирається кликати. Але це було не найгіршим уже через кілька днів моя рідня здивувала мене, як грім серед ясного неба…

Порадьте будь ласка, як правильно вчинити у моїй ситуації. Поступитися моїм родичам, що поступили не дуже красиво, або продовжити стояти на своєму і не бути «зручною», як думаєте?

Я так і не змогла визначитись із вибором. Втім, краще розповім про все від початку. З травня по вересень багато пар грають весілля, так як це найбільш оптимальний сезон з точки зору комфорту. Не потрібно тепло одягатися і мерзнути на вулиці, та й замість зимових чобіт можна вдягнути шпильки. Але в ці місяці організувати свято дуже складно через великий попит. Усі хочуть прямо зараз, тому і ціни в літньо-осінній сезон набагато вищі, ніж в інші пори року

Ось і моя подруга зрозумівши, що святкувати взимку буде більш економно і раціонально, до того ж вона знаходилася на шостому місяці вагітності, і не можна було втрачати жодного дня, адже ще трохи і сукня точно стане занадто вузькою для такого великого живота. І коли весь натовп гостей вийшов на вулицю із ЗАГСу, почалися перші проблеми. На ногах у дівчат були туфлі на підборах, які ковзали на льоду. Всі швидко примудрилися охолонути, а дехто після цього навіть захворів. До того ж поверх гарного вбрання довелося накидати шуби чи пальто. Одним словом незручностей було достатньо.

А за півроку я дізналася про те, що моя родичка планує розписатися в серпні. «Це привід взяти відпустку та поїхати трохи відпочити». Мене розпирала радість, адже ми з нею завжди дуже близько спілкувалися, в тому, що мені вдасться погуляти на її весіллі, я не сумнівалася ні на секунду.

Довелося заздалегідь обговорювати мою відсутність на роботі з босом та обміркувати, яким буде подарунок. Але довго розмірковувати на цю тему я не стала, тому що відповідь більш ніж очевидна. Потрібно вручати гроші. Краще молодята самостійно вирішать, на яку річ витратити кошти, отримані від близьких і родичів, а дарувати постільну білизну, сервізи або непотрібну в господарстві техніку сенсу не бачу, посміхнуться, а потім поставлять у шафу припадати пилом.

Навіть конверт для купюр придбала гарний з дизайном та написами і поклала досить значну суму, заробіток дозволяв. Сама пам’ятаю кумедний випадок із дитинства. Тоді гості вручили парі потрібні в господарстві речі, а в результаті з’явилося кілька тостерів, прасок і багато наборів зі столовими приладами. Молоді були змушені розпродувати речі, аби хоч якось окупити витрати на весілля

А тут і мати нареченої зателефонувала нам з батьками і у всіх подробицях розповіла про зятя, який будує будинок, допомагає по господарству, непогано отримує та забезпечує всю родину. Ми проговорили десь годину, але жодного разу за цей час не порушили тему запрошення на урочистість. Думали, сама про все скаже, а вона не поспішала. Ось у цей момент у мою голову і закралася думка, що нас ніхто і не збирається кликати. І все-таки я не захотіла не робити поспішних висновків, може, просто забули люди, з ким не буває.

Та й не мені вирішувати, хто прийде на чуже свято. Якщо покличуть, то з радістю прийдемо, а інакше просто залишимося вдома, проблеми не бачу. Їхнє життя і право, і втручатися, тим більше з’ясовувати стосунки це не дуже гарно.

Все було нормально до однієї розмови із мамою. Ми сиділи на кухні і пили чай з печивом, як раптом з її вуст я почула фразу: “Треба б кілька тисяч родичам підкинути, все-таки у них така подія, гріх не привітати”. На моє запитання: «Вони нас покликали?», вона відповіла негативно, і тоді настав час для того, щоб обурюватися. Тобто ми повинні розщедрюватися і виділяти якісь суми з сімейного та мого окремого бюджету, але на весіллі погуляти не вдасться. Мовляв, скиньте нам грошей, а ми вас навіть до списку гостей не включатимемо.

Мама нареченої завжди любила тиснути на жалість і лити сльози, тому на мою маму вона могла вплинути запросто, тому що вона мала схожий характер, і могла розчулюватися через будь-які дурниці.

Але, на відміну від мами, мене такими дешевими фокусами не взяти. І викладати кошти марно я бажання не маю. Вони проводять урочистість у дорогому ресторані, де мені хотілося б побувати, а натомість родичі не витративши на нашу родину ні копійки, хочуть отримати від нас гроші. Ну ні, на такі умови я не погоджувалася. А мама продовжує вмовляти мене “зробити добру справу”, за її словами. Ви, звичайно, вибачте, але такою «благодійністю» я займатися відмовляюся. Кожну копійку довелося заробляти власною працею, а вона хоче, щоб її донька на вітер викинула половину своєї зарплати. Якщо їй так буде легше, то нехай радує родичів зі своєї кишені, тоді претензій у мене немає, це не моя справа.

Як пояснити матері, що я не зобов’язана дарувати комусь конверти з значними сумами, коли вони навіть не спромоглися запросити рідних людей, з метою порадіти спільному щастю?