Зайшовши досвіта у будинок свикруха одразу почала цідити крізь зуби: Ви що живете у свинарнику? Підлога не вимита їсти не має що, тут пилюка повсюди. Свикруха навіть не подозрювала, що її чекає далі…

— Мама? — Гліб навіть очі протер, відчинивши двері.

— Мама, — повторила слова сина Зоя Павлівна і простягла йому пакет із двома баночками малинового варення, — а що не чекали?

Гліб відчинив двері, а сам визирнув у під’їзд.

— А батько де?

— Твій батько поїхав на рибалку з сусідом рано-вранці, а мені нудно стало. Стривай, ви ще спите?

— Спимо, мам. Неділя ж.

— Вже десята година! – обурилася мати, проходячи без запрошення на кухню.

— Матвій всю ніч вередував, зуби ріжуться.

— Зуби у всіх дітей ріжуться, що тепер весь день спати?

— Мамо, ти не в настрої?

— Доброго ранку, Зоя Павлівно, — Оксана вийшла зі спальні, намагаючись прокинутися і зав’язати на ходу халат.

— Крихти на підлозі… А що в цьому будинку підлога не миється? — було зрозуміло, що зверталася із запитанням Зоя Павлівна до невістки.

— Учора прибирання робила, але ви ж знаєте, у нас дитина, — знизала плечима Оксана, збираючи своє густе чорне волосся в хвіст.

— Ой, кошмар-кошмар, відчинивши двері у ванну, сплеснула руками гостя.

Втім, нічого кошмарного в забитій доверху і кошику, що не закривається, для білизни не було. На підлозі залишилося лежати забутий учора рушник для ніг. Дзеркало було забризкане краплями води, які висохнувши, залишили розлучення. Але Зоя Павлівна притиснула руку до грудей та продовжила охати.

— Я заберу, Зоя Павлівно, зачекайте.

Оксана заскочила у ванну, схопила рушник з підлоги і трохи щільніше притиснула в кошику білизну.

А далі свекруху наче понесло. Вона почала перевіряти пил у невідповідних місцях, заглядати в холодильник і на підвіконня. У Гліба навіть склалося враження, що вона дорогою до них прочитала якийсь жіночий роман і зараз робить все те, про що читала.

— Мам, у нас все добре, мене влаштовує наш безлад, припини, — син забрав у матері відкриту каструлю, яку вона дістала з холодильника. — Я не встигаю допомагати Оксані, але нам так подобається.

— Жити у свинарнику подобається? Тут же пилюка кругом і їжі зовсім нема, — не вгамовувалася мати.

— Я ще не сходив у магазин, і взагалі, чому ми маємо перед тобою виправдовуватися?

Зоя Павлівна хотіла вже відкрити рота, щоб заперечити, що якби вони жили з ними, то такого не було б і не треба було б платити іпотеку — такі гроші, але Матвій «включив» сирену в сусідній кімнаті і Оксана пішла до нього. При сині мати стрималася:

— А що такого? Я всього здивувалася тому, що в квартирі бардак. Вона у вас нова, тільки рік як здали, так і ремонт скоро потрібно буде знову робити.

— Зробимо, не хвилюйся. Ми ж не просимо у вас із батьком ні грошей, ні з онуком посидіти, самі впораємося.

— А я, може, й рада б із онуком посидіти, не даєте.

— Сиди, ти ж прийшла, а ми поспимо. Погуляєш із Матвієм?

— Чайник у цьому будинку є? – перевела розмову мати.

Батьки приїжджали після весілля до сина рідко, з онуком поралися кілька годин і їхали. Переважно з новонародженим допомагала мати невістки. До весілля Гліб та Оксана зустрічалися майже три роки, жили на орендованому житлі, але мати ніколи з перевіркою не приїжджала. Що трапилося сьогодні, Гліб так і не зрозумів. Стосунки ніколи не були натягнутими. Раніше все було більш-менш поважно-шляхетно.

— Просто перевірила, як ви тут живете, як мій синку, онук.

— Та гаразд, не скаржимося.

— Бачу я, як добре, – мати демонстративно провела пальцем по столу, збираючи крихти. Ми з батьком не показуємось, так би мовити, вам жити не заважаємо, а тут антисанітарні умови та їжі ніякої. Дай ганчірку, зі столу зітру.

— Я зараз сама все приберу і приготую чай, Зоя Павлівно, — Оксана прийшла на кухню разом із Матвієм на руках. Вона передала сина Глібу і почала господарювати на кухні.

Чай пили у повній тиші. Зої Павлівні так і хотілося вколоти Оксану, що повноцінного сніданку немає, що чай сидять, п’ють нашвидкуруч і якби вона не привезла варення, то на хліб не було чого мазати. Стрималася. І зробивши останній ковток, мати одразу встала:

— Дякую за чай. Я додому, побачила, на вас подивилась.

— Ти на метро? — раптом спитав син.

— Так, хотіла.

— Тоді довезу, мені дорогою. Я в магазин, продуктів у нас немає вдома, треба за покупками з’їздити.

Син встав, прибрав кухлі та тарілки зі столу і пішов зібратися. Зоя Павлівна трохи покрутилася в коридорі і вийшла надвір, повідомивши, що зачекає біля машини.

Здивована вона була надзвичайно, коли разом з Глібом із під’їзду вийшла його дружина з дитиною.

— Вирішили разом скататися, — тільки й відповів син, не давши матері навіть поставити запитання.

І потім, коли вони швидко проскочили потрібну станцію метро, ​​син радісно додав:

— Ой, проїхали, ну гаразд, я розвернуся.

Через п’ятнадцять хвилин, зупинившись біля під’їзду батьків, син повідомив:

— Знаєш, ми тут вирішили до тебе в гості нагрянути. Ходімо, Оксано, покажу тобі у своїй кімнаті літак, я його сам збирав, сподіваюся, батьки не викинули.

Зоя Павлівна від чогось так і стояла біля автомобіля з розкритим ротом, зрідка хапаючи повітря, наче рибка. Двері Гліб відчинив сам, своїм ключем і голосно покликав усіх увійти.

— Ну що, мамо, ти поки що накривай на стіл, а ми подивимося телевізор і так… літачок, — згадав Гліб.

Мати чомусь дивно розкинула руки убік і заявила:

— То я не готувала нічого. Треба було сказати, що ви у гості зайдете.

— Як, мамо, а хіба ти нас не чекаєш? Нещодавно тільки Оксані говорила телефоном: приїжджайте, рідненькі, я вам завжди рада. От і ми. Годуй, мам, я голодний, довго їхали.

Зоя Павлівна побігла на кухню.

— Ма-а-а-ам, — тон, з яким син кликав матір у вітальню, їй не дуже сподобався. — Ти чого, мамо? Речі по всій кімнаті розкидані, штори не прасовані лежать? І покривало задерлося.

— Ну так, синку, штори вчора випрала, не встигла ще погладити, не готувалася до гостей.

— Як не встигла? Ти ж рано сьогодні встала. Мамо, мамо, а якщо батько раніше повернеться додому? Голодний, злий і без улову, а вдома ні крихти немає, зараз перевіримо, що там у холодильнику? — Син хитав головою, але чіплятися не переставав, навіть збираючись пройти на кухню. — Ой, а квіти сухі, я перестав поливати, мабуть, засохнуть незабаром.

— Не засохнуть, Глібе, я поливаю, не встигла вчора.

— От я й кажу, що засохнуть без мене, я не забував їх поливати. Навіть коли хворів і лежав з температурою.

— Гліб. Досить… Оксано, скажи йому. Не буду я так робити, зрозуміла я все.

— Гліб, правда, вистачить, — попросила Оксана.

— От я й, мамо, говорю — вистачить. Чого ти раптом приїхала з перевіркою? Ніколи такого не було, а раптом.

— Та з твоїм батьком посварилася, поїхали на машині сусіда, а вона в нього ось-ось розвалиться. Ось і вийшло так. Все, давайте забудемо. Млинці чи оладки, га? А може спочатку сирнички, а потім млинці?

— Сирники, так. Мам, ти так їх готуєш незрівнянно, Оксана давно хотіла в тебе рецепт попросити, соромилася. Давайте мені Матвія, підемо з ним літак дивитися, не заважатимемо вам.

— У чотири руки дуже швидко все вийшло, щоправда, Оксаночко.

— Так, точно, і рецепт сирників тепер повторюю спокійно.

У вхідні двері зателефонували. Батько повернувся. Гліб з Оксаною засміялися, коли той роздратований увійшов до коридора.

— Славко ж знав, що машина не на ходу, ні, поїхали на моїй, полагодив,… ось зламалися на півдорозі, повернулися, а тепер якась рибалка. Ой, Глібе… мати, а я думаю, що так смачно млинцями пахне, гості у нас, виявляється.

— Прямо до столу, батю, проходь.

— І Матвійку привезли, як чудово, справжня сімейна неділя, навіщо я взагалі на цю рибалку збирався, вдома краще, правда, внучок? – Дід зняв кепку, олімпійку та чоботи і пройшов на кухню.

Незабаром усі сиділи на кухні за столом, пили чай із сирниками та млинцями.